Бог дрібниць на політичному маскараді. Блог Ігоря Гулика

Звісно, війна посеред Європи – це ще те випробування. Вона оголює непримітні деталі, робить їх гіпертрофовано важливими. Вона ставить "цінники" на тому, що ще вчора, у мирні часи, здавалося безцінним, – на людській волі, емоціях, людських життях.

Є такий роман "Бог дрібниць" індо-британської письменниці Рой Арундаті. Розмірковуючи про війну (що важливо, - війну антиколоніальну, війну ментальну, чимось схожу на нашу), авторка пише: "…Розум наш заполонила війна. Війна, яку ми виграли і програли. Найприкріша з усіх воєн. Війна, яка бере у полон мрії і перекроює їх… Нам втовкмачили чужі мрії… Жодна гавань нас не приймає. Нашим печалям вічно бракує глибини. Нашим радощам – висоти. Нашим мріям – розмаху. Нашим життям – вагомості. Щоб мати бодай якийсь сенс".

Українці мають цей сенс, і наші мрії цілком конкретні та вагомі. Нам нікуди йти з цієї землі. Ба більше, - у нас немає альтернативи: поразка чи перемога. Бо перше означатиме смерть і забуття.

Однак у комфортних столицях, які, можливо, направду почуваються незле і затишно почасти саме завдяки життям та крові українців, триває "найприкріша війна" – між деклараціями і меркантильним гендлярством, між репутацією і зиском.

Я вже писав про цікаві метаморфози з французьким очільником Емманюелем Макроном. Тим, що тихцем, як з'ясувалося, переконував Зеленського "віддати щось" путіну і втихомирити таким чином диктатора. Тим, що, отримавши облизня, вирішив зайти з флангу – вигадав особливий "європейський простір" (читай – гетто) для країн, які є "не зовсім європейськими". Тим, що знайшов собі однодумця в особі канцлера Німеччини Шольца, а той, радий старатися, підхопив цю рятівну соломинку "у бурхливому морі". Направду бурхливому, бо вже і в рідному бундестазі, і навіть послиня ФРН у США, не стримуючи емоцій, бештають свого однопартійця за конформізм. Та що вдієш, Шольцу хочеться "успіху" Шрьодера, грошей, багато грошей, хай навіть вони недобре "пахнуть".

Італійський прем’єр-міністр Маріо Драгі також виявився "винахідником". Його план "миру" передбачає "косметичні поступки росії" (визнання де-юре українського суверенітету над Кримом і Донбасом. Однак диявол, як завжди, у деталях – стара пісенька Штайнмаєра про "широку автономію" (аж до силових відомств для зовні українських, а насправді з біс зна чиїх анклавів. І так, - Україна має бути "нейтральною", без гарантій…

Який дивний альянс між популістами Макроном та Драгі і прагматизмом типово німецького есдека! А додайте сюди недавню редакційну колонку New York Times, у якій чорним по білому пророкують нам "капут", і отримаємо чудернацький коктейль популізму, соціал-демократії і ультралівацтва (причому, останнє – явно професорського-кампусівського розливу). Ось яскравий маркер того, куди і на які потреби путін і газпромівська зграя десятиліттями витрачали мільярди.

Знаєте, читаючи іноді про нашу "п'яту колону", я міркую собі, що там, на безпечному та безхмарному Заході, - не "колона", а ціла армія. Причому, укомплектована іменитими "авторитетами", людьми "непогрішної репутації", на прикладах і творах яких виховувалися покоління, з мантій і смокінгів яких здували пилинки, аби, упаси Боже, не заплямувати ідолів… Нині вони – проти України. Завтра? Куди вкаже москва.

Висновків тут не буде. Їх сформулюють переможці. І ними, безсумнівно, станемо ми. Тоді матимемо нагоду зазирнути у вічі цим горе-радникам і горе-пророкам, щоб побачити там те, що колись зауважив світлої пам'яті залізний сенатор Маккейн у зіницях путіна. Три літери - "КГБ".

А замість висновку – цитата Тімоті Снайдера: "Який гротеск — просити українців робити вибір стосовно війни для того, щоб російському Путіну-телепродюсеру було комфортно правити, і якому начхати на реальний світ".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.