Бізнес під час війни: як під обстрілами зберегти власну справу

"Еспресо.Захід" поспілкувався з підприємцем Віктором Габітовим, який зараз працює комендантом модульного містечка. Він з дружиною витримав випробування війною, частково перевіз невеликий бізнес з Одеси до Львова, а також відкрив інтернет-магазин за кордоном.

Повномасштабна війна застала їхню сім'ю зненацька, як і багатьох українців. Довго не роздумуючи, вирішили одразу евакуюватись з Одеси до Львова. Все, що було найцінніше, вмістилось у автівці.

Найцінніше вмістилося в авто

"Не знаю чому, але дружина 23 лютого спакувала деякі речі в сумку. Я поставився до цього скептично. Ми живемо біля залізниці, і 24 лютого вдосвіта проснулися він неймовірного гулу. Спершу подумав, що це потяги розвантажують. Але коли вийшов на вулицю, зрозумів –  це зовсім не вагони. За кілька годин ми вже були в дорозі. Все необхідне вмістилось у багажник – трохи одягу, документи. А найцінніше – двоє дітей у дружини на руках. Дорогою нас зупинив приліт в Умані", – пригадує пан Віктор.  

Він додає, що за два тижні невизначеності, дружина Юлія з дітьми вирішила їхати ще далі - до Польщі, а сам Віктор залишився у Львові шукати роботу.

Від перепродажів до власного виробництва

До війни сім'я Габітових мала невеликий бізнес – шили і продавали купальники та базовий одяг. Починали декілька років тому з найпростішого – перепродажів. Однак з часом якість продукції, яку вони пропонували, перестала влаштовувати підприємців. Вирішили почати створювати власний продукт.

"Спершу нам шили під замовлення. Це виглядало так, що ми коригували недоліки чужих моделей, але згодом і це вдосконалили. Розробляли власні варіанти", – розповідає підприємець.

Як він зазначає, на розробку одного купальника йде до тижня. Каже: намалювати, зробити лекало, відшити можна й за два дні. Але після цього виріб може не "сісти" так, як треба.

"Ми звикли коригувати все до деталей. Відшиваєш по кілька разів, поки купальник не буде ідеальний. Іноді можна викинути 15-20 взірців, поки зробиш потрібну модель. Не доросли ще до того, щоб виробництво йшло колекціями. Тому, поки випускаємо поштучно, бо бачимо, що вже почала в людей з'являтися така потреба", – веде далі Віктор і наголошує, що українських торгових марок купальників як таких є одиниці. 

"Виробників, звичайно, багато, але ми вирішили піти іншим шляхом –  зареєстрували торгову марку – gb_style_brand. Отримали, до речі, місяць тому, а займає її отримання два роки", – каже він.

Перші місяці війни  бізнес залишився працювати в Одесі. Саме виробництво там і досі, бо люди, які працюють, виїжджати не планували.

"Виготовлення нашої продукції дуже зав'язано на конкретних людях. Вони довго  вчились це робити, й зараз переучувати інших людей знову – треба час. Там особлива тканина з якою складніше працювати, треба мати практику.  А сам склад, відправка, пакування – у Львові", – пояснив він.

"За кордоном у малому бізнесі ніхто не зацікавлений"

Під час війни, аби зберегти бодай те що було, вирішили відкрити інтернет-магазин у Польщі, хоч правила ведення бізнесу там значно складніші, аніж в Україні, вважає Віктор. За його словами, малий бізнес у нас простіше вести з усіх можливих сторін. До прикладу, там не прийнято самому вести бухгалтерію, навіть ФОПу. За ведення фірми платити треба бухгалтерським конторам, незалежно від того, чи є прибутки, чи ні,  і у фінансовому плані також усе значно дорожче.

"З продажем за кордоном також усе по-іншому. Як у нас це працює? Дав рекламу в інтернеті, виставив номер розрахункового рахунка, тобі скинули оплату, продав, відправив. Усе. Тоді як там ніхто в переписці нічого не купує. Треба мати повноцінний сайт, у платіжній системі оплатити. Тобто зовсім не виходить так швидко і легко, як у нас", – розповідає Габітов. 

Тому вони з дружиною вирішили всіма силами й засобами підтримати те, що розпочали робити в Україні кілька років тому. 

"Найпростіше, звісно, було все згорнути, адже часом стало дуже складно. Але що робити з людьми, які вчилися разом з нами, що робити з залишками одягу? Тому десь вимушено і з краплею оптимізму дивилися на хід самої війни, аби триматись. Плюс, довелося шукати будь-яку роботу і йти працювати. Таким чином підживлювали цей бізнес. Також треба було хоч щось платити працівникам. Були моменти, коли платили просто так, щоб людям вистачило на харчі. У підсумку  всі ці фактори просто змусили нас витримати. Зараз я це оцінюю, як якесь диво. Ми вже навіть бачимо якісь перспективи", – підсумував Віктор.

По закінченню війни підприємці планують повернутись в Одесу, а зараз хочуть відкрити шоурум зі своєю продукцією у Львові. Віктор каже, що для них відвідувачі у Львові будуть швидше не покупцями, а гостями, яких завжди раді бачити й дуже чекають.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.