Битва за душі: як церковні громади під час війни покидають московський патріархат

Після того, як безпрецедентну підтримку отримала ідея єдиної державної української мови, дійшло й до справ церковних. 

В ефірі національного інформаційного телемарафоні предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній повідомив, що вже близько ста громад за останній місяць вирішили змінити підпорядкування з московського патріархату до ПЦУ. Половина з них оформила перехід юридично.

Однак 50 громад – це навіть не пів відсотка від 12 тисяч парафій, що є в підпорядкуванні УПЦ МП. Чому навіть в умовах збройної агресії священники не поспішають відсторонятися від російських релігійних організацій і чим керуються ті, хто таки зважився на перехід, намагався з'ясувати "Еспресо.Захід".

"Як можна бути разом із тим, хто посилає свою паству вбивати старих і дітей?"

Речичани – невеличке село біля Городка, що на Львівщині. Тутешній храм Успення Пресвятої Богородиці побудований 1900 року за проєктом видатного галицького архітектора Василя Нагірного. Донедавна в ньому почергово відбувалися служби УГКЦ та УПЦ МП. Однак місцева громада вирішила більше не підпорядковуватись московському патріархату. Замість отця Григорія запросили нового пароха – отця Івана Деньковича із ПЦУ.

"Віруючі московської громади добровільно зібралися і шляхом відкритого голосування вирішили (і це було закріплено протоколом) – всі одноголосно висловилися за перехід до Православної церкви України. Відповідно, їм треба було священника і вони самі мене запросили, звернувшись до владики. Потім я приїхав, зустрівся з громадою і там почув, що вони мають велике бажання перейти з московського патріархату і хочуть молитися в українській церкві", – розповідає отець Іван.

На новій парафії він наразі не провів жодної служби. Виникли непередбачувані проблеми з мирянами іншої конфесії.

"У нас відбувся перехід до Православної церкви України, а греко-католицька громада не хоче пускати до храму тепер. Московський патріархат пускали, а український на почергове богослужіння пускати не хочуть", – розводить руками староста села Петро Цапок. 

Утім частіше проблеми виникають із колишніми товаришами з УПЦ МП. Настоятель Львівського Свято-Воскресенського Новоафонського чоловічого монастиря Йов Ольшанський свого часу виконував послух у митрополита Львівського і Галицького (УПЦ МП) Філарета. Але зараз каже: зволікання зі зміною конфесії робить людей колаборантами й агентами Росії. Відтак монастир, що розташований у Львові на вулиці Пекарській, також перейшов до ПЦУ.

"Владика Філарет мене лише заспокоював, казав, що я психічно неврівноважена людина. А потім, коли я наполіг, сказав, що і громада мене підтримує і ми не хочемо перебувати в лоні московського патріархату, то почалися дуже негарні речі – мене почали залякувати і шантажувати. Це було останньою краплею", – розповів настоятель Йов вірянам у промові.

Усього на Львівщині за останній місяць чотири громади вийшли з підпорядкування УПЦ Московського патріархату та долучились до ПЦУ. Йдеться про храми в Речичанах і Червонограді, а також монастирях у Львові та Межигір'ї (Боринська громада) 

Настоятелем монастиря святого Онуфрія в Межигір'ї є отець Севастіан Деркач. Живе в монастирі сам, приймає паломників, яких сюди приїжджає чимало. З ними, зокрема, й радився перед важливим рішенням.

"У тих, хто приходить постійно, я питав і радився – як вчинити правильно? Усі вони казали: краще, якби ви залишились тут, але добре було б відійти від московського патріархату. Я ж люблю приймати рішення не словом, а ділом. Священник має служити своєму народу", – пояснює отець Севастіан.

Каже – в московському патріархаті йому пропонували залишитися в структурі, але поминати вселенського патріарха, коли нікого нема. 

"Це як взагалі? Кого я дуритиму – себе чи кого? А от кого-кого, а патріарха московського я за 11 років тут не згадував ані разу – чи то Алєксія, чи то Кіріла. Хоч на мене і кричали, і карали – мовляв, що то за монастир, що не поминають патріарха і так далі. А зараз узагалі важко мати щось спільне з РПЦ, якщо вона посилає свою паству вбивати, розстрілювати діточок і стареньких. А скільки людей виїхали за кордон, тікаючи, скільки переховується!" – каже Севастіан Деркач.

Він упевнений, що перехід громад повинен іти з низів – церковне керівництво на це ніколи не зважиться.

"Керівництво дивиться: якщо солдати не відходять, то значить, армія є. Генерал без солдатів не є генералом. У церкві так само. Якщо церковний ієрарх бачить чимало підлеглих, громад під собою – він буде спокійно очікувати. А якби масово почали відходити, то довелося б щось вирішувати, говорити про автокефалію", – зауважив настоятель.

"В УПЦ МП думають: не варто поспішати. А що, якщо переможуть росіяни?"

У Львівській єпархії УПЦ МП ініціатива щодо розриву із РПЦ і проголошення автокефалії пішла саме з низів. Уже через тиждень після початку війни духовенство єпархії звернулося до свого керівника – митрополита Львівського та Галицького Філарета – з вимогою про термінове скликання Архієрейського Собору і ухвалення на ньому рішення про вихід із РПЦ.

Першим звернення підписав Севастіан Деркач, другим Йов Ольшанський – настоятелі монастирів, які, не дочекавшись адекватної відповіді на звернення, врешті вийшли з підпорядкування УПЦ МП. 

Під 42-м номером серед підписантів – диякон Віктор Палажченко. Він – завідуючий канцелярією Львівського єпархіального управління УПЦ МП, фактично відповідає за зв'язки зі ЗМІ. Однак зараз із пресою тут не спілкуються – ухвалили таке рішення з початку війни й Великого посту.  

"Зараз офіційних коментарів не надаємо – ані митрополит, ані священнослужителі не коментують ніякі події. На минулому тижні багато людей зверталося, я ще окремо перепитував владику, чи ми будемо давати якісь коментарі. Він зауважив, що ні – наразі зараз коментувати нічого не будемо", – зазначив Віктор Палажченко. 

Диякон каже, що вистачить офіційних заяв, опублікованих на ресурсах єпархії – згаданого листа від духовенства і звернення митрополита Філарета від 13 березня. Той, зокрема, засудив війну, яку віроломно розпочала РФ проти українського народу. Назвав дії росіян "не просто гріхом, а сатанинським безумством", і закликав відновити цілісність Української держави в її конституційних кордонах.

Утім заява Львівської єпархії далеко від офіційної позиції УПЦ МП. Онуфрій і компанія просто намагаються всидіти на двох стільцях – переконані у Православній церкві України.

"Вони зайняли таку позицію – робити все, щоб зберегти свій статус-кво і вижити в тих умовах, що склалися. Вони розуміють, що відбуваються якісь зміни, але не до кінця усвідомлюють, в який бік. Тому й працюють на два фронти, щоби, незалежно від того, хто переможе, вони все одно вижили йй залишилися при своїх інтересах. 

Так, з одного боку, є ці всі заяви, а з іншого – підтримка зв'язків з Росією. На воскресному Богослужінні в Києво-Печерській лаврі митрополит Онуфрій знову поминав патріарха Кіріла, показуючи так свою єдність з російською церквою. Крім того, відбулося засідання російського синоду в Москві, в якому числиться митрополит Онуфрій. Він не вийшов навіть в онлайн, щоби підняти це питання, засудити російську агресію. Натомість вони зайняли вичікувальну позицію", – каже Архієпископ Тернопільський і Кременецький (ПЦУ) Нестор.

Такої ж думки й настоятель Севастіан Деркач: "Вони просто очікують – а хто переможе? Може, якраз москалі переможуть, а я поспішив… Краще хай визначиться переможець, а тоді ми вже подумаємо, що робити – так вони думають". 

"Почаївська Лавра – ще більш проросійська, аніж Києво-Печерська"

У Тернопільській області, як і у Львівській, юрисдикцію змінили 4 громади. Це – вкрай мало, переконаний Архієпископ Тернопільський і Кременецький ПЦУ Нестор. Вважає, що головною перешкодою є пасивність мирян московського патріархату.

"Проблема – в пасивності людей. Те, що вони в московському патріархаті, розуміє кожен парафіянин, який ходить у ці храми. Але поки явно не доводиться казати, що вони в російській церкві, то їх усе влаштовує. Це багато в чому повторює позицію росіян у РФ, коли всі вони прекрасно розуміють, що відбувається, але просто роблять вигляд, наче це їх ніяк не стосується, мовляв, вони не є учасниками цієї війни, що вони своїми податками чи якимись іншими діями не допомагають воювати проти України. 

Так само парафіяни МП в України – вони, прекрасно розуміючи всю правду, намагаються заплющувати на неї очі, не реагувати й робити вигляд, що це їх ніяк не стосується. Поки їх безпосередньо це не зачіпає, поки їхнього брата чи сина не вбили росіяни, їм зручно робити вигляд, що їх це ніяк не стосується. Їм зручно вважати, що всі хочуть їх образити і лише вони такі "білі і пухнасті", нічого поганого не роблять, просто моляться і не втручаються. Як і в Росії, в них оця риторика – мовляв, ми не ліземо в політику, ми собі просто молимся. Хоча ми розуміємо, що насправді це просто ховання голови в пісок", – пояснює владика. 

Він каже – війна продемонструвала, наскільки шкідливою була діяльність московської церкви в Україні.

"Московський патріархат в Україні завжди працює за своєю, російською ідеологією. Якщо подивитися риторику московського патріархату з 1991 року – вони постійно розповідали про триєдиний слов'янський народ і про те, що Росія – наш друг. Вони далі продовжують цю риторику, уникаючи прямих пояснень, що зараз відбувається, хочуть молитися за якийсь абстрактний мир, а не за перемогу української армії і захист від окупанта. Московський патріархат продовжує бути складовою російської церкви.

Українська церква завжди попереджала, що московський патріархат – це п'ята колона і вони працюють проти України, на інтереси Росії. На жаль, нас не чули, казали: "от попи там за гроші сваряться, і один з одним конкуренцію роблять". І лише коли почалася війна 2014 року, коли неодноразово були випадки підтримки московським патріархатом Росії, то вже аж тоді дехто почав прозрівати. Але не всі.

Взяти хоча би Почаївську лавру. На мою думку, якщо порівняти два монастирі – Києво-Печерську і Почаївську лаври, то в Києво-Печерській настрої щодо України більш помірковані. На відміну від Почаївської, яка в багатьох моментах є більш проросійська у своїй риториці", – веде далі Архієпископ Тернопільський і Кременецький.

Утім він вважає, що апеляція до мирян УПЦ МП від представників інших конфесій дієвою не буде. Натомість можуть допомогти парламентарії, розблокувавши закон про перейменування, ухвалений попередньою Верховною Радою. 

"За ним ті релігійні організації, центр яких розміщений у державі-агресорі, повинні називатися відповідно до своєї справжньої назви. Так звана "Українська православна церква" мала б стати "Російською православною церквою в Україні". Тоді для цих людей було б некомфортно залишатися в російській православній церкві і вони були би змушені якось на це реагувати. Частина відверто проросійських усе одно залишилася б, але більшій частині, ймовірно, було б некомфортно. Так одним перейменуванням можна було б вирішити велику проблему", – підсумував владика.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.