Незручні теми. Cтатеве виховання дітей та молоді з інвалідністю
У Львові відбувся круглий стіл на тему "Табу чи право на бажання?" Йшлося про комплексне статеве виховання дітей з особливими потребами, а також про культуру стосунків, сприйняття, про здоров'я, безпеку, правовий захист.
Ініціатори заходу: комісія сімейної політики Громадської ради при Львівській обласній державній адміністрації та департамент соціального захисту населення ЛОДА. На продовження циклу публікацій "Незручні теми" в "Еспресо.Захід" ми записали інтерв'ю з ініціаторкою круглого столу, головою комісії сімейної політики Громадської ради при Львівській обласній державній адміністрації, мамою підлітка з особливими освітніми потребами Галиною Царьовою.
Фото надала Галина Царьова
Чи справді тема статевого виховання осіб з особливими освітніми потребами є важливою для висвітлення, адже журналістів ви не запрошували на захід?
Насправді тема актуальна. Згідно з дослідженнями, проведеними HBSC два роки тому, кожен п’ятий опитаний підліток від 13 років заявив про наявність досвіду статевих стосунків. Головне джерело отримання інформації – Інтернет та не завжди адекватні ролики. Тож працювати є над чим. Коли мова йде про підлітків з особливими потребами, а якщо вони ще мають інтелектуальні порушення, то завдання ускладнюється в рази. Найперше, важко знайти фахівців, котрі знають як і реально працюють у цьому напрямку як з дітьми, так і з батьками. Останні переважно використовують заборони, бо не знають, як правильно й доступно пояснити своїм дітям про зміни, що відбуваються з ними на етапі дорослішання, як навчити розпізнавати небезпеки й уникати їх.
Круглий стіл "Табу чи право на бажання?" – наш перший крок до обговорення серйозної теми. Відверто зізнаюсь, мали страх категоричного спротиву та заперечення з боку духовенства. Бо тема справді делікатна, непроста і надто легко порушити етичну межу. Потрібно детально все вивчити, підготувати і програми і суспільство. Власне через це на першу зустріч ми вирішили не запрошувати представників ЗМІ. Втім, наші побоювання були марними, бо відбулася конструктивна та цікава розмова.
Що обговорили під час круглого столу "Табу чи право на бажання?"
Йшлося про досвід тих, хто безпосередньо працює та живе з особливими підлітками, долає щоденні виклики. Участь в обговоренні питання взяли: психолог, сексопатолог, юрист, представники соціальної сфери, освіти, духовенства та батьки.
Викладач Українського католицького університету Петро Гусак розкрив тему зародження почуттів та делікатного ставлення до душевних переживань молодих осіб. Також ознайомив з напрацьованими програмами сексуального виховання дітей і підлітків, поділився своїм баченням можливості розвитку відповідних послуг для осіб з інвалідністю.
Сексопатолог Львівського обласного перинатального центру Василь Черепанін надав практичні поради та дієві інструменти корекції небажаної сексуальної поведінки.
Ірина Сенюта, завідувачка кафедри медичного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, розкрила правовий бік питання. Для мене особисто відкриттям стала потужна правова база, яка існує у світі щодо права кожної особи на приватне та інтимне життя, без огляду на психо-фізичний, майновий, соціальний статус. Україна, ратифікувавши відповідні документи, також взяла на себе зобов'язання дотримуватись усіх вимог та виконувати їх.
Кожен з учасників поділився своїм досвідом та вивченням питання, висловив думки з приводу подальших кроків. Вдячна усім за підготовку до розмови, участь у ній. Дякую за підтримку департаменту соціального захисту населення ЛОДА.
Чому тема статевого виховання дітей та молоді з особливими потребами є важливою для України та Львівщини зокрема?
Лише на Львівщині дітей та підлітків з інвалідністю понад 12 тисяч, а з особливими освітніми потребами близько 40 тисяч (віком від 0 до 18 років). Вони у зоні ризику, їм треба знати: як не стати жертвою зґвалтування; як берегтися від інфекцій; небажаної вагітності; як будувати стосунки. Цього треба навчати. У людей з інвалідністю такі ж самі права, як у всіх, але ми думаємо, що статеве життя не для них. Та чи маємо право вирішувати? Знаю сім'ю у Львові, де в чоловіка та дружини синдром Дауна. Насправді – чудова пара, мають живі емоції, миряться, сваряться. Чому ці люди не повинні мати право на сім'ю та стосунки? От ми, суспільство, самі собі зізнайтеся, чи даєте шанс цим людям на сексуальне життя, створення сім'ї? А юридично вони ці права мають.
У процесі дорослішання, коли формується тіло і в ньому відбуваються нові процеси, кожний підліток стає розгубленим, а що вже говорити про тих, хто має інвалідність, кому важче сприймати будь-яку інформацію. Навіть у родині молодої особи з особливими освітніми потребами можливі полярні позиції щодо права на інтимне життя, створення сім'ї. Буває, що в родині батьки все розуміють, нормально сприймають, вчать усамітнюватися для самозадоволення, а старше покоління вважає, що то ганебно. Варто знати, що атаки можуть бути і публічними, тому дуже важливо навчити підлітка, де це можна робити, а де ні. Часто батьки зустрічаються з делікатними питаннями і не знають, де шукати на них відповіді. Бачу, що сама не завжди можу керувати тими процесами так, щоб дитині було добре, комфортно, безпечно. Мають бути відповідні програми, які навчатимуть азів сексуального розвитку, щоб дитина пізнавала себе.
То що ж робити?
Швеція одна з перших впровадила сексуальне виховання. У них це обов'язкова дисципліна в школі, і починається ще з дошкілля. Такі програми існують з 1955 року. А Україна досі навіть про сімейне виховання боїться голосно говорити.
За кордоном існують платформи, де люди з інвалідністю можуть знайомитися, зав'язувати контакти, створювати сім'ї. В нашій країні це зробити вкрай важко, а якщо говорити про інтелектуальні порушення, то фактично неможливо. В інтернатних закладах, де чоловіки і жінки перебувають поруч, головний біль керівництва – їхні стосунки. Люди прагнуть зближення, а їх у цьому обмежують, щоб не було наслідків. Найлегший шлях – заборонити, але це порушення прав людини. Як знайти той баланс? Коло замкнулося.
У деяких країнах існують послуги, і вони цілком легальні, коли чоловік може запросити жінку або жінка чоловіка для задоволення своїх сексуальних потреб. Також є психологи, терапевти, які допомагають вивчати своє тіло, отримувати задовольняння не від самого статевого акту, а від дотиків. Створення послуг в Україні – це дуже далека ціль, до неї багато кроків та років. Спочатку потрібно підготувати й впровадити програми статевого виховання. Маємо перемовини зі швейцарськими партнерами, вивчаємо їхній досвід. Звісно, все це потрібно адаптовувати під наші умови, та наше суспільство, бо воно різне за сприйняттям та проявами толерантності. Україна, Львів – насправді дуже релігійні, консервативні, гостро сприймаємо такі теми.
Проблема існує і треба про неї знати. Одна справа, коли у дитини з малих літ формують правильне ставлення до проявів сексуальної ідентичності, а інша, коли розвиток відбувається на рівні двору, роликів в інтернеті. Варто вивчати досвід інших країн, залучати фахівців з різних сфер, обговорювати, адаптовувати та поступово впроваджувати програми статевого виховання.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал
- Актуальне
- Важливе