Оновлений "Охрім Кравченко"

Коли свого часу – у 2005 році – світ побачив альбом-монографія відомого львівського мистецтвознавця Ярослава Кравченка "Школа Михайла Бойчука. Охрім Кравченко. Художник і час", то його наклад (а це 500 примірників) буквально розлетівся після представлень у Києві та у Львові. Друге доповнене видання цієї праці (випущене київським видавництвом "Майстер книг") вийшло лише через 15 років. Днями його презентували у Національному музеї у Львові. Що цікаво, до кінця тижня ця книжкова новинка мала би з'явитися і в львівських книгарнях, інформує "Еспресо.Захід".

Як розповів нам син Охріма Кравченка та автор видання Ярослав Кравченко, до цього дослідження ще раз він звернувся невипадково. Адже коли видавав книгу 15 років тому, з огляду, що вона для нього була першою такого великого обсягу, не включив до неї чимало матеріалу, та й боявся переборщити – щось перехвалити як син, щось переоцінити як мистецтвознавець. Тепер таких страхів уже немає. Відтак видання, яке збагатилося також на щоденник Охріма Кравченка, спогади, фотодокументи, намагається цілісно відтворити постать і творчість одного з уцілілих учнів Михайла Бойчука на тлі колізій суперечливого ХХ століття в середовищі відомих діячів українського національного руху.

А відтворювати є що. Адже мова про особистість з незалежними поглядами та сильною волею, яка ціле своє життя бережливо плекала принципи та настанови Михайла Бойчука (як свого улюбленого вчителя), у межах яких зуміла відшукати у мистецтві власний вияв. Доля Охріма Кравченка не була простою – пережив арешт, заслання, цькування і несприйняття за "бойчукізм" та "формалізм", звільнення з роботи, відтак залишив по собі не аж так багато – понад 170 малярських робіт, 140 рисунків, акварелей та пастелей, альбоми ескізів та зарисовок. Некомфортний для радянської системи Охрім Кравченко був поодиноким, хто після сталінських репресій лишився живим, але не відмовився від принципів творчої концепції школи бойчукістів, пронісши їх крізь усе своє життя. Відтак зміг стати членом Спілки художників України лише у майже сімдесятилітньому віці, маючи за життя тільки чотири персональних виставки. Часто цитуючи французького художника-романтика Ежена Делакруа: "Художникові треба прожити років із вісімдесят, щоб навчитися малювати", Охрім Кравченко якось додав: "Та й то не вистачає". На останніх сторінках свого "Життєпису" він написав "Упродовж життя я багато працював і почуваюся щасливим".

Фото із фейсбук-сторінки Ярослава Кравченка

Варте уваги, що частина матеріалу про художника у другому доповненому виданні публікується вперше. Як от світлина (до речі, перша), що підтверджує навчання Охріма Кравченка в Київському художньо-індустріальному технікумі, – батька Ярослав Кравченко упізнав на груповому фото від 1924 року, опублікованому у книзі "Юхим Михайлів" Юрія Чаплієнка, яка вийшла 1988 року в Нью-Йорку.

Варте уваги й те, що цим альбомом-монографією дослідницька праця Ярослава Кравченка на ниві бойчукізму не завершується. Якщо введення нових чергових карантинних обмежень не завадить, то вже років за два він планує презентувати суттєво розширене та доповнене своє дослідження "Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен". На нині він уже може говорити про 70 Бойчукових учнів.

Ярина Коваль

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал