"Якщо вам сумно – намалюйте полуницю", – арттерапевтка Нонна Липецька

Арттерапевтка Нонна Липецька працює з дітьми з аутизмом у львівській Сенсотеці. Вона лікує мистецтвом вже 11 років і вважає, що найважливішим є не результат творчості, а сам процес. Про особливості такої терапії Нонна поділилася з журналісткою "Еспресо.Захід".

З якими методиками ви працюєте?

Якщо говорити про арттерапію – то це досить загальна назва. У всіх відразу асоціації лише з малюванням. Люди вважають, що це про арт, про мистецтво, та вона передбачає дуже багато інших напрямів. Це і мандалотерапія, і терапія піском, глинотерапія тощо. У контексті занять у Сенсотеці вибираємо мистецьку практику, залежно від проблематики, яку опрацьовують, та від вмінь дітей.

І ось, власне, про контакт з дітьми. Ви писали, щоб працювати з дитиною, треба самому стати дитиною.

Це моя суб'єктивна думка, але можливість того, щоб поринути з дитиною в цей процес малювання і не продумувати кожен свій наступний крок або просто імпровізувати, – це можливість бути дитиною, можливість бачити й бавитись. Навіть всі ляльки, які створюємо, казкотерапія, вміння програвати казку – це повернення у дитячий вік. Тим самим можна потішити свою внутрішню дитину, навіть якщо тобі 30, 40, 50 років. Тому арттерапія не лише для дітей. Все дуже круто і для дорослих. Багато різних моментів можна пропрацювати за допомогою мистецтва.

На мій погляд, це делікатний спосіб терапії, бо ти відкриваєшся наскільки можеш. Можливо, арттерапевт і бачить у твоїх картинах та образах набагато глибший сенс, але з позиції поваги та дружності до клієнта ніколи не можна змушувати говорити й наполягати йти далі, якщо до цього не готовий клієнт.

Якого віку діти, які займаються у Сенсотеці?

Дуже різний вік. Долучалися навіть ті, кому чотири рочки. Приходили й 14-річні. Зазвичай займаються діти до 10 років.

Техніки, які ви пропонуєте дітям, вони завжди їх приймають? Чи, можливо, є спротив?

Арттерапевт має бути гнучким, він має відчувати клієнта. На початку розмови, зустрічі розумієш, на що саме налаштована людина. Тоді вже підлаштовуєшся й пропонуєш методику.

У контексті занять в Сенсотеці групи дуже різні, аутизм теж різний. Тому з дітками використовуємо всі можливості, ми підлаштовуємось так, щоб кожен учасник міг виконати різні завдання. Тому змінити свій сценарій – це нормально для терапевта. Звичайно, ми маємо свій план, але коли приходить дитина, то може і від зовнішніх чинників мати зміни в настрої. Тоді ми маємо теж змінюватися.

Ви займалися онлайн з дітками? Як це відбувалося? Як взаємодіяти у таких умовах?

Це були просто онлайн-заняття. Теоретично знала, яка наша група. Виконували завдання ті діти, що, зазвичай, фізично ходили на заняття. Відповідно я знала, що дитина може зробити. Намагалася сформувати ті завдання, які б вона могла виконати. Якщо в когось виникали труднощі, то їм допомагали батьки.

До кого ще можна застосовувати арттерапію?

Арттерапія підходить всім, залежно від того, який саме її вид пропонуєте. От глинотерапію люди з аутизмом не люблять. Бо вони перфекціоністи. Їм не подобається вимазувати свої ручки, вони завжди мають бути чисті. І дотики їм неприємні. Тому ми пробували різні моменти, але глинотерапію теж проводимо. Вона має свій терапевтичний ефект. Також люди з аутизмом не люблять говорити. Проте коли в них є можливість самим обирати кольори, то це теж свідчить про зміни настрою. Можемо простежити, який сьогодні дитина обирає колір, а який минулого разу й зробити висновки.

Та назагал арттерапія є для всіх. Це той момент, де людина може проявити себе, свою внутрішню силу, не використовуючи слова, а, наприклад, лише пензлик і фарби.

Чи є перешкоди в роботі з дітьми з аутизмом?

Я ніколи не кажу, що мені важко. Ні-ні. Вони особистості й вони різні. До кожного потрібен індивідуальний підхід. Комусь треба пояснити кожен наступний крок. Наприклад: "Візьми пензлик, вмочи у воду, потім у фарбу зелену…" Комусь достатньо просто сказати, що необхідно розмалювати цю частину малюнка. Вони такі ж, як ми, просто з більшим акцентом на внутрішній світ. Тому ніколи від них не вимагаю, щоб вони мені щось розповідали, віталися і прощалися. Для них це найбільший стрес, а мені добре, коли бачу що йдуть спокійніші й веселіші, ніж прийшли. Бар'єрів немає.

Яка тривалість арттерапії?

Ми займаємось до години. Якщо це зовсім малі діти, то до пів години, бо не можуть довго сидіти. Щодо тривалості всього курсу, то в Сенсотеці це постійна підтримувальна терапія. Наша група відкрита і діти з аутизмом можуть долучатися.

Як розвивається стан дітей під час терапії?

У Сенсотеці важко системно відстежити, бо деякі діти, які ходили до нас пів року, потім перестали, потім знову почали. У нас терапія відбувається в групах. Мами, які відвідували наші заняття, можуть просто описати, як дитина згодом вже впізнавала наші заняття в інтернеті й із захопленням все виконувала. Діти змінюються.

А якщо звичайна дитина росте в сім'ї, то які можуть бути сигнали, що її треба вести до терапевта?

Якщо ваша дитина мало звертає на вас увагу чи, наприклад, їй нецікавий зовнішній світ. Або вона занадто вередує і ви вже обійшли всіх лікарів і ніхто не знає, що робити. Йдеться про прояви нетиповості для певної особистості. Це може бути агресія чи пасивність. Якщо дитина всього боїться, боїться спати вночі, то це теж можна за допомогою арттерапії опрацювати.

Як визначити, які проблеми у дитини за її виробом чи малюнком?

Таке в мене питають дуже часто. За одним малюнком все не можна діагностувати. Говорити про якісь позначки не треба, тому що зараз батьки будуть шукати це у своїй дитині. На таке має дивитися лише спеціаліст, бо символіку кожного знака, кожного символу і кольору, треба розглядати в контексті.

Важлива не лише колористика, але і те, як дитина розповідає про цей малюнок, що вона хотіла цим довести. Визначити лише по одній деталі буде неправильно і дуже поверхнево. Навіть якщо ваша дитина малює чорним кольором, то дайте їй спокій. Хай малює. Вона має внутрішнє бажання залишити це чорне не в собі, а на папері. Деколи батьки виймають чорні олівці з дитячих наборів. Це дуже погано. Тоді дитина не може проявити негатив. Вона буде стримувати себе, відповідно, колись може стати потенційним клієнтом психотерапевта. Маленькі діти дуже розумні, тому вони можуть терапевтувати самі себе, малюючи, наприклад, монстрів чорного кольору. Таких дуже страшних, на погляд батьків. Для дитини це теж потрібно.

Чи для себе застосовуєте арттерапію? Що можете поради людям, у яких, наприклад, осіння депресія?

Як терапевтка я завжди з мистецтвом. За час жорсткого карантину написала дві картини. Арттерапевт не може не лікувати сам себе тим, з чим працює.

З будь-яким своїм емоційним станом можна боротися за допомогою малюнків. У похмурі дні я радила б малювати багато сонця, використовувати золотисті відтінки. А якщо вам просто сумно – намалюйте полуницю. Цього мене навчила моя тренерка арттерапевтка Вікторія Назаревич, а тепер я теж завжди про це говорю людям. Поєднання зеленого і червоного викликає дуже класні асоціації в підсвідомості. Одразу згадуємо літо.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.