"Не плач, Рахиле…"

Жінки, які втратили дитину, воліють не говорити про неї. Але щороку 15 жовтня у світі згадують дітей, які з різних причин не народилися, – через втрату під час вагітності, пологів чи після них. Згадують, щоб навчитися відпускати…

Решту днів у році з цією втратою вчать працювати у місії “Рахиль”, яка діє при комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я. Тут пропонують  цілий комплекс заходів підтримки для батьків, які страждають від втрати дитини.

Прийняти, утішити і дати надію

Церква не була б Церквою, якби не пропонувала любов усім. До місії "Рахиль" приходять різні люди з різними втратами: як батьки, яких спіткало мимовільне переривання вагітності, так і батьки, які пережили аборт, але страждають через втрату дитини. І ті, і ті відчувають провину.

"Залежно від того, яка була втрата, ми організовуємо консультування, а також працю в малих групах. Консультуємо не лише жінок, а й чоловіків, родичів, знайомих, а також осіб, що мають синдром уцілілих від аборту", – пояснює координаторка місії Ольга Громик.

Церква пропонує підходити до втрати з різних боків. Саме тому у місії "Рахиль" насамперед зібрали різних консультантів – медиків, психологів, психотерапевтів, священників і богословів. Тобто це не класичні жіночі розмови на кухні за кавою, а підхід, за якого втрату пропонують прожити і пережити.

"Назва місії не є випадковою. Вона пов’язана з історичним фактом – загибеллю вифлеємських дітей. Цей факт має дуже глибокий духовний зміст у давній колядці "Не плач, Рахиле". Для нас це такий асоціативний момент, який допомагає зрозуміти напрям нашого служіння. Можна також сказати, що в цій колядці частково знайшли відображення деякі етапи нашої програми – прийняття, утішення, надія", – розповіла координатора місії "Рахиль" Ольга Громик.

Служіння мережі консультантів місії "Рахиль" – це відповідь на потребу батьків у допомозі пережити травму, яку спричиняє втрата дитини під час вагітності, пологів або невдовзі після народження.

Місія постала за ініціативи глави Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава Шевчука. Фахівці місії отримали додатковий вишкіл для цього служіння.

Знайти осередок місії у своєму місті можна на сайті комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я або у соцмережах. Також люди довідуються про місію на парафіях.

Знайти ключі до замків, за якими зачиняють себе батьки

Жінкою, яка переживає втрату дитини і телефонує в місію, опікується координатор, який вивчає ситуацію, а відтак скеровує її до відповідного консультанта – психолога, психотерапевта, медика чи священника. Трапляється, що жінка потребує найперше духовного супроводу, тоді її спрямовують до священника, а вже згодом з нею працює психолог. Але двох однакових ситуацій у місії "Рахиль" не буває.

"Інколи жінка просить про консультацію жінку-фахівця, бо відчуває, що, скажімо, їй буде нелегко розповісти свою історію консультанту-чоловікові. Також буває, що чоловік змусив дружину зробити аборт і вона шукає особу чоловічої статі, яка ніколи б до такого її не схилила, і обирає для консультування саме священника", – розповідає Ольга Громик.

У будь-якому разі головні принципи діяльності місії – конфіденційність та індивідуальний підхід до кожної людини і ситуації. Головне для жінки, яка переживає втрату, – наважитися звернутися за допомогою.

У місії "Рахиль" передбачені особисті консультації, праця у групах, реколекції.

"Реколекції місії поряд з індивідуальним консультуванням дають нові можливості для духовно-психологічного супроводу осіб. Вони допомагають знайти потрібні ключі до тих замків, за якими зачиняє себе батько і матір у горі. Ми робимо розподіл осіб у групах так, щоб уникнути зранень", – переконана координаторка місії.

Без табу, але з надією

Цікаво, що тут розглядають втрату дитини як таку, що травмує. І тут нікому не треба пояснювати, що втрата дитини під час вагітності, пологів чи невдовзі після народження є психотравмою, яка зачіпає цілий пласт фізичних,духовних і психічних аспектів. Адже людина – це не лише тіло, а ще й дух і душа.

"Картина психологічних наслідків втрати, отже, і праця консультанта місії, залежить від того, за яких обставин втрата трапилася, – мимовільне переривання вагітності, позаматкова вагітність, наслідок медичних показань для переривання вагітності чи рішення батьків зробити аборт", – пояснює Ольга Громик.

У місії "Рахиль" добре знають, що тему втрати і надалі табуює суспільство. Тут досі стикаються з тим, що батькам говорять образливі фрази, коли дізнаються про втрату дитини до, під час або невдовзі після пологів.

"Батькам донині кажуть "постарайся забути", "час лікує", "у тебе є вже діти", "дитина й так мучилася", "ти не змогла б забезпечити дитині гідне життя" і так далі. Ці і подібні слова вказують на знецінення втрати і горя, яке переживає мати чи батько, втрачаючи дитину. Ці люди вважають, що втратили свою мрію, своє майбутнє. Таке ставлення оточення ускладнює процес зцілення від травми. Тому треба зважати на кожне слово, яке кажемо іншим у горі через втрату дитини під час вагітності, пологів чи невдовзі після них. Дізнавшись про таку ситуацію, спілкуючись з батьками, яких спіткало це горе, варто сказати щиро "мені дуже жаль, що так сталося", "не знаю, що сказати, я дуже співчуваю", "що я можу для тебе зробити?", – радить кординаторка місії "Рахиль".

У різних батьків горе триває по-різному, немає універсального періоду відновлення після втрати дитини. Також консультанти кажуть, що неможливо конкретно вказати час, який потрібен для зцілення ран після втрати. Він різний, як і кожен із нас. Інколи консультантові потрібно довше затриматися на одному з етапів, бо він добре розуміє, що жінка ще не готова перейти до наступного. "Цей індивідуальний підхід можливий завдяки великій емпатії, яка необхідна для служіння консультанта місії, і доброзичливості до наших підопічних", – так пояснює Ольга Громик.

У практиці місії є ситуації, коли людина після втрати потребує також консультування під час наступної вагітності. Місія "Рахиль" тут знову поруч зі своїми підопічними.

"Усе наше служіння покликане відкрити людині велику незмінну правду про Боже милосердя, яке перевищує усі наші провини, і про Божу любов, яка зцілює наші найболючіші рани. Місія також є тим середовищем, де особа, зранена втратою дитини, плекає в своєму серці квіти, які дають у її житті такі неймовірно потрібні плоди, – любов, добро, прощення, милосердя, мир, приязнь, мужність, мудрість. Навчаючи євангельської правди про святість, недоторканність життя як дару і гідність людини на кожному етапі її життя від зачаття – до природної смерті, Церква водночас не стоїть осторонь тих осіб, що вчинили аборт, а пригортає їх до себе як своїх дітей, даючи надію на Боже милосердя і прощення", – підсумовує Ольга Громик.