Загартовані війною. Слов’янськ

Журналістка "Еспресо.Захід" зустрілася з бійцями, які розповіли про знаковий для українського війська час.

Стратегічно та ідеологічно важливе місто...

Бойові дії навколо міста Слов’янська де-факто стали початком російської військової агресії на українському Донбасі. Це було перше місто, захоплене бойовиками. Стратегічно територія надважлива, оскільки відкриває шлях на Харків та Дніпро.

"Українські війська стояли навколо Слов’янська, – розповідає командир взводу добровольчого батальйону оперативного призначення НГУ Анатолій Мартинюк. – Навіть у психологічному плані було важливо звільнити місто. Блокпости регулярно обстрілювались, там постійно точилися бойові дії".

"Слов’янськ недаремно був обраний російськими бойовиками, оскільки назва міста співзвучна зі самоназвою слов’янських народів. Місто ідеологічно було важливим саме для Російської Федерації, – додає доброволець батальйону оперативного призначення Нацгвардії України Іван Журавльов. – Визволення Слов’янська ще й означає ідеологічну перемогу над російськими загарбниками".

За розповідями хлопців, блокпости навколо міста активно обстрілювались. Особливу увагу окупанти приділяли горі Карачун, важливій точці оборони міста. Там стояла вежа, що транслювала сигнал на всю територію Донецької та Луганської областей. Ба більше, з висоти проглядався увесь Слов’янськ. Анатолій Мартинюк розповідає, побратими неодноразово виходили на зв’язок і попереджали про ворожу техніку, яка наближалася до позицій.

"На початку пішого підступу до гори у нас не було, – пригадує доброволець батальйону оперативного призначення НГУ Іван Журавльов. – Наші хлопці там були у щільному оточенні, навіть боєприпаси і харчі доставлялися гелікоптерами. Саме з дозволу нашого командира я з Василем Ковальчуком мали завдання знайти підходи до Карачуна. Ми їх знайшли, але чомусь зі штабу дали відбій".

Дехто вперше автомат тримав...

Слов’янськ став першим, де чимало українців зустріли війну. Бойовики місто постійно обстрілювали. За їх спинами були населені пункти, тож вогонь у відповідь українське військо відкривати не могло, задля безпеки жителів. Та й багато наших хлопців не мали нічого спільного з військовою справою. На фронт пішли добровольцями, пройшли два тижні тренування на полігоні та й пішли в бій. Дехто вперше автомат у руках тримав. В околицях Слов’янська відбувся й перший танковий бій на блокпосту.

Серед оборонців, хто потрапив у танковий бій, був доброволець батальйону оперативного призначення Національної гвардії України Максим Петренко. Хлопець розповів, що блокпост створили російські бойовики. Українським військовим вдалося його захопити на початку операції під Слов’янськом. Втім, розташування його було не досить зручне, оскільки територія була в низині.

"Для нас тоді була дивина застосування танків, – пригадує Максим Петренко. – Звуки танків і те, що вони поруч, було чути задовго до початку бою. Ми повідомляли про це керівництво, але у нас було перемир’я в той час і ніхто не підсилював наші позиції. Ми вже встигли почути танки, повідомити про їх наближення, навіть дали команду "відбій". Потім поїли, як почався другий наступ, який закінчився саме боєм".

Тоді блокпост залишили, але наступного дня українські військові повернулися на свої позиції, тому що блокпост не мав доброго розташування, щоб його утримувати. Завдання противника, за розповідями хлопця, було саме завдати поразки. Тоді ж окупанти розповідали про нібито вибитий взвод і намагалися переконати, що Україна понесла великі втрати.

Захід в місто...

"Коли отримали завдання провести розвідку в місті, ми шукали шляхи, як проникнути всередину, коли блокпости по місту були окуповані, – розповідає Іван Журавльов. – Ми переодягалися у цивільний одяг, брали велосипед, називали його розвідницьким, бо фарбували зеленою фарбою. Заходили в місто буцімто хотіли купити хліба у Слов’янську і пробиралися у Слов’янськ ще в окупований період".

На час, коли командування прийняло рішення заходити в місто, українські військові володіли інформацією про усі позиції бойовиків, пастки, мінні поля. Знали хлопці й про шляхи, якими можна обійти перепони.

"Коли я зайшов у місто, було зрозуміло, що місцеві нам довіряли, – ділиться Максим Петренко. – Це був довгоочікуваний момент побачити місто. Тоді для мене Слов’янськ став новою домівкою".

Військові пригадують, коли заходили у місто, настрій був піднесений. Знімали прапори окупантів і вивішували рідні, національні, українські синьо-жовті стяги. Місцеві зустрічали українське військо із вигуками "Слава Україні!". Чимало трофеїв тоді вдалося зібрати українцям. Це була зброя, якої не мала українська армія. Нині в мріях військових, аби Україна розцвітала і цінувала тих, хто вберіг, аби українці пам’ятали ті подвиги, які робили військовослужбовці на службі.

Фото надав Анатолій Мартнюк