"Мріємо про кухню та санвузол!"

У народі дім називають фортецею. Особливо, коли це стосується батьківської оселі. Вона завжди постає у пам’яті, як найкраще та найтепліше місце. Але трапляються випадки, коли перебування у рідній домівці аж ніяк не можна назвати комфортним. Така доля спіткала багатодітну сім’ю Ващинців. 15-річна Марія, 8-річна Іринка та 6-річний Костик з батьками мешкають у кімнатці площею 12 квадратних метрів. Вона одночасно служить кухнею та ванною кімнатою. Окрім двох диванів, двохповерхового ліжка та шафи, тут розміщені холодильник, маленька плитка для приготування їжі, умивальник…

Тут же всі члени сім’ї миються у тазику. Туалет на сходовій клітці – родина ділить його з мешканцями сусідньої квартири. Тож навіть уночі діти змушені вибігати в холодний під’їзд. Для наймолодшого – Костика – мама тримає спеціальний стаканчик.

У "кухонному відділі" кімнатки є мініатюрний висувний столик. За ним діти по черзі роблять уроки. Усім разом сісти – не вдається. Їсти за ним можуть умоститися лише Іра та Костя. Старша сестричка трапезує, сидячи на ліжку.

Над плитою сушаться випрані дитячі речі, під самою стелею (задля економії місця) розвішані шафки. Меблі – старі, потребують заміни. Помешкання давно не знало ремонту.

Сім’я мешкає на площі Липневій – неподалік Привокзального ринку. Їхні сусіди займають великі світлі квартири, тож дивно, що у наш час діти перебувають у таких умовах.

"Оселилися тут тринадцять з половиною років тому. До цього часу мешкали в селі. Там будинок – невеличкий, на дві кімнатки. У ньому живуть свекруха й сестра чоловіка. А ця квартира належала їхньому дядькові. Тож як тільки звільнилася – оселилися тут, адже у Львові легше знайти кращу долю. У селі немає ні роботи, ні жодних можливостей. Вже після народження третьої дитини почала оббивати кабінети можновладців. Була на прийомі в Андрія Садового. Він лише руками розвів – мовляв, вільного житла немає. А на черзі я – шеститисячна за рахунком!" – розповідає Ганна Ващинець, мати сімейства.

Каже, подавала документи на отримання депутатської допомоги. Сім’я перебуває у матеріальній скруті, натомість не отримує жодної соціальної допомоги. Пані Ганна радіє, що комунальні послуги обходяться їй зі знижкою 50%. Зізнається, місяць вже не оплачувала їх, оскільки витратила чималу суму на те, щоб відправити до школи трьох дітей. Чоловік – не працює. Більшість часу проводить у селі. Вирощує там городину, аби хоч так підтримати сім’ю. Пані Ганна влаштувалася в ЛКП двірничкою – отримує 6000 грн на місяць. Пояснює, що працювати на повну зайнятість не може, оскільки Костя – особлива дитина. Перебуває на інклюзивному навчанні. У хлопчика – затримка мовного розвитку, а також – неабиякі проблеми зі здоров’ям. У півторарічному віці почалася тотальна алопеція – повністю випало волосся, вії, брови. Коли дитину почали обстежувати, виявили проблеми з кишківником, хворобу наднирників, збільшення печінки… Здоров’я малюка перевіряли у різних лікарнях, натомість остаточний діагноз – досі не поставили. Спочатку волоссячко періодично відростало, але знову випадало, а два роки тому хлопчик втратив його остаточно. Мати змушена купувати дорогі шампуні та лікувальні капсули, змащує голову сина свяченою водою, привезеною із Зарваниці. Тішиться, коли на дитячій голівці з’являється хоча б невеличкий пушок…

У помешкання Ващинців я потрапила разом із керівником благодійного фонду "Корпорація добрих справ" Віталієм Івановим. Щотижня вони з колегами проводять акцію "Нагодуй голодного": привозять у львівські сквери гарячі обіди для потребуючих. Одного дня туди прийшла Ганна з дітьми. Так волонтери дізналися про сім’ю, що перебуває у скруті.

"Періодично привожу для дітей їжу, солодощі, одяг… Перед початком навчального року допомогли з канцтоварами", – розповідає пан Віталій. Пані Ганна зізнається, що без волонтерів не дала б ради.

Коли увійшли до квартири, Іринка та Марічка, сидячи на ліжку, готували уроки. Костик умостився з пазлами на підлозі. Ми зупинилися на порозі, адже у вузенькій кімнатці малий загородив увесь прохід. Привітна господиня не мала змоги запропонувати присісти – не було де. Іринка дістала іграшки. Бавлячись, діти змушені були переступати один через одного. Спостерігаючи за цією картиною, важко зрозуміти зміст прислів’я: "У тісноті – та не в образі". Через тісняву діти сваряться, галасують. Наступного року Марія стане випускницею. "Хотіла б моделювати одяг – у мене це добре виходить. Але мама радить зайнятися манікюром. З такою роботою завжди можна заробити на хліб", – ділиться планами дівчинка. Як і всі підлітки, мріє про косметику та гаджети, але мати наголошує, що кожна копійка – порахована, тож зайві покупки дозволяти собі не можна. Діти з радістю розпаковують два пакети, які приніс Віталій. Малеча захрумтіла смаколиками, Марія приміряє кросівки. Іринка обнімає свого благодійника. Запитую дівчинку про її мрії. "Хочу нову хату!" – відповідає дитина. Пані Ганна додає: "Ми були б раді навіть однокімнатній, головне – мати кухню та санвузол. І ще – щоб діти мали де робити уроки!"