Як у Львові в радянські часи будували українські пам'ятники

Усі три пам'ятники – Франкові, Підкові та Федорову – мають багато спільного. По-перше, всі вони Івани, по-друге, збудували їх у радянські часи, а по-третє – всі вони є творінням Львівської кераміко-скульптурної фабрики (ЛКСФ).

Про спадщину ЛКСФ в рамках Днів європейської спадщини у Львові розповіла Світлана Тимків, менеджерка "Я Галерея", яка організувала виставку "Лабіринти ЛКСФ", що триває у Пороховій вежі. Журналістка "Еспресо.Захід" ретельно занотувала її лекцію.

Фабрика розгорнула надзвичайно масштабну діяльність і чи не кожен львів'янин має вдома кераміку виробництва ЛКСФ. Незважаючи на те, що фабрика продовжувала свою роботу ще до середини 1990-х, даних про її діяльність є дуже мало. Тож тепер митці намагаються знайти всю максимально доступну інформацію і зібрати її в один архів.

"Інформації про роботу фабрики дуже мало. У Львівському державному архіві архіву фабрики нема – він зник. На сьогодні цілісної монографії з оцінкою роботи фабрики, що вартісне, а що ні, – просто нема. Якісь твори були знаковими, проривними в українському мистецтві, звичайно, ми не говоримо, що всі твори мали високу художню якість, особливо в 1950-1960-ті роки", – каже представниця "Я Галереї".

"Фабрика була неймовірно великого масштабу, за свою 50-літню історію вона виробила понад 100 тис. зразків кераміки, 100 тис. виробів зі скла. Цю статистику нам вдалося зібрати. А що стосується скульптури та інтер'єрів, навіть близько не підійшли, щоб підрахувати кількість", – додає вона.

Історія ЛКСФ починається з жовтня 1939 року, з приходом "перших совєтів". "17 вересня радянські війська зайшли у Львів, а вже в жовтні почали ставити пам'ятники. Наскільки швидко працювала радянська пропаганда!", – наголошує Світлана Тимків.

Під нацистською окупацією фабрика не працювала, відновила роботу у 1945-1946 рр. і працювала до 1996 року.

В неї було чотири напрямки роботи – монументальна скульптура, виробництво кераміки, виробництво гутного скла та оформлення інтер'єрів. Сьогодні мова піде власне про монументальну скульптуру.

Пам'ятник Іванові Франку і до чого тут львівський дощ

Пам'ятник Іванові Франку у Львові відкрили у 1964 році. Як зазначає Світлана Тимків, він постав завдяки хрущовській відлизі і тому, що трохи почав відроджуватися національний дух у Львові. "Головою облвиконкому на той момент був Семен Стефаник, син Василя Стефаника, який, хоч і будучи людиною в системі, все одно намагався м'яко проводити політику українізації. Ректором університету в цей час був Микола Максимович, завдяки якому в університеті починаються шевченківські та франківські вечори", – додає вона.

Рішення про встановлення затвердили у Києві 1959 року. Участь у конкурсі брали дві творчі команди – київська у складі подружжя Супрун – Білостоцький та львівська у складі – Іван Севера, Євген Сколоздра та Дмитро Крвавич.

Вони рік працювали над ідеєю і найоригінальніше рішення дає Іван Севера. "На той час він мав виконане погруддя Франка, і саме це погруддя потім було вирізане в камені", – наголошує Світлана Тимків.

Іван Севера пропонує розвернути пам'ятник обличчям до парку і спиною до університету.

"Ідея його полягала в тому, що після обіду (це південно-західна сторона) сонце відкриває обличчя Франка і таким чином він провадить нашу науку вперед. Першим ідею забракував Максимович (ректор університету), який сказав: ні, Франко до нас спиною стояти не буде", – додає вона.

Ідею київської команди також не прийняли. Тому організували нову групу, до якої ввійшли Мисько, Крвавич, Борисенко, Одрехівський і Володимир Сколоздра.

Іван Севера відмовився від роботи в цій групі, оскільки його ідею не прийняли. Світлана Тимків зазначає, що насправді Севера болісно сприйняв те, що його ідею забракували, і переживав з цього приводу.

"Севера для них був дуже вагомим, він мав величезний авторитет, він був ректором Академії мистецтв, тому, напевне, вони вирішили знайти якесь обґрунтування, а не так щоб просто відкинути його ідею. Вони знайшли стару роботу професора, який досліджував клімат Львова. І в тій роботі було вказано, що у Львові за рік буває всього 50 сонячних днів, 160 днів – похмурих і 170 днів дощових", – розповідає дослідниця.

Тож група скульпторів, мотивуючи тим, що скільки, мовляв, того сонця у Львові, таки розвернула його спиною до парку.

Встановлення пам'ятника супроводжувалось економією коштів. Тому від бронзи відмовилися відразу, це занадто дорого. Таким чином, монумент вирішили зробити з рожевого граніту, який привезли з Дніпропетровської області.

Також економією пояснюється те, що постамент невідполірований.

"Оця грубувата фактура – це теж був один з елементів здешевлення пам'ятника. Якщо граніт полірувати (а він надається до такої фактури, як лита бронза) то це було б дорожче", – додає Світлана Тимків.

Крім того, пам'ятник спочатку планували встановити на перехресті – і продовжити доріжку в парку до університету. Але потім від цієї ідеї теж відмовились.

Також цікаво, що спочатку біля університету встановили таку собі "бета-версію" пам'ятника – з гіпсу. Багатометровий гіпсовий Франко львів'янам не сподобався.

"По-перше, коли такий масивний об'єкт з'являється в новому місці, він трохи на нас тисне. По-друге, скульптура була біла. В рожевому вона не дає такий контраст з навколишньою зеленню. А біла скульптура була, як біла пляма. Але за пару місяців всі звикли й тоді почали виробництво гранітного пам'ятника", – розповідає Світлана Тимків.

Пам'ятник урочисто відкрили у жовтні 1964 року.

Пам'ятник Підкові як самобуд

Це не єдиний пам'ятник Іванові Підкові в Україні, але він є унікальним тим, що цей пам'ятник скульптор Петро Кулик збудував за власний кошт і подарував Львову.

Пам'ятник встановили у 1982 році, і в той час ідея скульптора подарувати місту пам'ятник виглядала трохи дивною.

"У нас на той час все було централізовано: ми даємо замовлення, ми виділяємо гроші і ми ставимо пам'ятник. А тут скульптор сам собі вирішив. Ходить така легенда – автор помер, тому підтверджень нема, тому переповім вам як легенду – в одну ніч скульптор приїхав і поставив цей пам'ятник. Оскільки дозвільні документи в ті часи було складно отримати, тож скульптор змонтував пам'ятник посеред ночі", – розповідає менеджерка "Я Галереї".

Уже в роки незалежності на пам'ятнику з'являється ще одна невеличка підкова.

"Тут була заміна надпису. В оригіналі на пам'ятнику був надпис – "герой спільної боротьби російського, українського та молдовського народів". Згодом "російського" прикрили, оскільки Іван Підкова до російського народу не мав жодного відношення", – додає пані Тимків.

Майстерня Петра Кулика досі збережена – на вулиці Карпатській, тепер у ній працює його внук Максим.

Пам'ятник Федорову і невідомий солдат

Радянська влада довго виношувала ідею встановлення пам'ятника Іванові Федорову.

"Ідею встановити пам'ятник Федорову, щоб підкреслити міфічні зв'язки між тогочасними Львовом та Москвою, обговорювали ще в 1950-х роках. Потім вона знову з'явилась у 1964 році – на 400-річчя випуску першої книги у Москві. Але тоді теж не склалось. Пам'ятник відкрили аж 1977 року, причому надзвичайно швидко – буквально за два місяці треба було його поставити", – розповіла Світлана Тимків.

Так постала легенда, що Федорова насправді зробили із заготовки для пам'ятника невідомому солдатові – оскільки і сам Федоров занадто мускулястий, та й фартух його підозріло нагадує шинель.

Також було питання, де саме поставити монумент. Спочатку його планували поставити біля Ставропігійського братства (де власне і діяла друкарня, в якій працював Федоров), пізніше – трохи в стороні від того місця, де він є зараз, і також хотіли розвернути його лицем до Порохової вежі.

Сучасне місце вибрали доволі випадково.

"Коли встановлювали, то вибирали місце на площі – для цього по контуру пам'ятника вирізали фігуру, яку переміщали по площі, щоб вибрати місце. Консулов (архітектор) ходив з трафаретом, ставив в різні місця, фотографував, як він "зчитується", і тут пролунала ідея Борисенка (скульптора) – постав його так, щоб він з усіх трамваїв "читався", – каже Світлана Тимків.

Побутує думка, що пам'ятник Федорову погано вписується в ансамбль площі. "Але мені здається, завдяки книжковому ринку, він став впізнаваним символом Львова", – додає дослідниця.