Майже звичайні айтішники

Незрячий програміст – чули про таких? Таке буває! І це не мрія, це реальність, в якій задіяна команда всеукраїнських проєктів з центром у Львові #Ius It Network та Inclusive IT.

Роман Боренько – співзасновник соціального підприємства, яке навчає і влаштовує на роботу людей з обмеженими можливостями у сфері ІТ. Так, часи, коли незрячі могли працювати на виробництві щіток, уже в минулому. У сучасному світі вони можуть кодити у Python чи вести SMM. І це не про далеку Америку – у Львові особливих програмерів навчають із 2017-го.

Як курси для незрячих з основ роботи з комп’ютером, Python та іноземних мов переросли у повноцінне соціальне підприємство, де працюють випускники курсів, і для чого нам всім вебдоступність сайтів – Роман Боренько розповів для "Еспресо.Захід".

Від велопробігу – до ІТ

Роман Боренько скромно зізнається, що був звичайним студентом прикладної математики ЛНУ ім. І. Франка. Хоча не зовсім – хлопець посідав призові місця на олімпіадах, добре вчився і мріяв про успішну кар’єру програміста.

Фото: facebook Роман Боренько

"Так сталося, що на сім років випав з громадського життя через хворобу. Коли повернувся, то зрозумів, що хочу робити щось не тільки для себе. Я зустрівся зі своїм однокласником Андрієм Максимовичем. Це такий хлопець, який разом із неймовірно цікавим незрячим активістом Миколою Пехом заснував ГО "Інститут українських студій" – організацію, яка займається міжнародними молодіжними навчальними обмінами. Я вирішив доєднатись до них", – розповідає Роман.

У рамках одного із проектів Інституту Роман надавав IT-допомогу організації. У 2014-му засновника Миколи Пеха не стало. Тож уже оновлена команда ГО думала, що робити далі. Роман озвучив ідею оновлення міської бібліотеки в Сенсотеку. Так Львів отримав інклюзивний бібліопростір у Стрийському парку. Сьогодні це майданчик, де відбуваються інклюзивні практики, події для участі людей з інвалідністю у суспільство, як-от заняття для дітей з аутизмом, арт-терапія, аматорський Театр третього віку.

За ці роки, крім Сенсотеки, "Інститут українських студій" провів велопробіг на тандемах за участю незрячих, організовував обміни за європейськими молодіжними програмами.

Крім соціалізації незрячих, Роман давно замислювався про освіту для незрячих і допомогу їм з роботою. IT – сфера, в якій добре заробляють, але вона не дуже доступна людям, які не бачать чи не ходять.

"Ми вирішили створити курси з програмування для незрячих і слабозорих людей. Це можливо за допомогою програм екранного доступу (наприклад, JAWS i NVDA). Вони озвучують усе, на що наводиться мишка. Таке навчання заснувала Марта Дропа. Вона «підгледіла» його у Нью-Йорку. Саме там вона стажувалась у National Industries for Blind у США. Марта побудувала систему для #Ius It Network і вже у 2017-му ми її запустили", – каже Роман Боренько.

В #Ius It Network зупинились на Python, тому що це найпростіша мова для незрячих і при цьому дуже функціональна, дозволяє вирішувати багато завдань. На початках у школі виявили відсутність базових знань у незрячих в користуванні комп’ютером, тому з’явилося навчання Microsoft, Google Docs, без яких в ІТ працювати неможливо. Згодом додалися SMM, Marketing, англійська і польська мови. Навчання триває 3-4 місяці.

Але найперше, що треба навчитись незрячому айтішникові, – працювати з програмою екранного доступу або, як її ще часто називають, скрін-рідером. І цього теж вчать у #Ius It Network. Львівські айтішники використовують схожі програми для озвучення своїх дій на моніторі комп’ютера.

Школа, в якій"чують"підручник

На курси записуються дуже різні люди. Є, наприклад, кілька учасників АТО на курсах з англійської мови. Хтось втратив можливість ходити після ДТП, хтось захищав Україну, хтось втратив зір. Хоч школа львівська, але навчання дистанційне, адже має на меті охопити найактивніших незрячих людей з усієї країни. Тут ніхто не прогуляє занять – адміністратори допомагають студентам ефективно організуватися і стежать за пропусками. Халтура не пройде – як і в усій сфері ІТ.

Незрячі програмісти для навчання і роботи використовують програми екранного доступу. Ми бачимо все, що відбувається на екрані, візуально, а незрячі – "чують". Коли курсор переміщується або натискаються клавіші, ці дії озвучуються. Коли код готовий, програміст перевіряє його коректність, запускаючи написану сторінку і читаючи її за допомогою програми екранного доступу.

Продукти від Microsoft та інструменти Google добре пристосовані з урахуванням потреб незрячих, тож ми можемо навчати ними користуватись. А все інше потрібно розглядати окремо.

Python в Inclusive IT викладає програміст і тестувальник Руслан Іськов. Він навіть створив спеціальний підручник з Python для незрячих. Студенти читають підручник скрін-рідером, який озвучує текст, самі заняття відбуваються онлайн у голосовому чаті. У планах школи – видання підручника шрифтом Брайля й у звичайній версії.

Микола Лагоцький, адміністратор навчальних дистанційних курсів для людей з інвалідністю #Ius It Network, розповідає, що віднедавна у школі є також курси для менеджерів з продажу і консультантів кол-центрів, планують ще додати українську ділову мову. Адже це також затребувані на ринку праці професії.

"Більшість викладачів у нас незрячі, вони краще можуть пояснити студентам матеріал. Англійську мову викладає Ольга Тельна, викладачка з Харківського університету. Вдень вона працює в університеті, а ввечері в скайпі – у нашій школі. Ще одна викладачка іноземної – з Казахстану, їй 27 років, вона знає 19 мов. Вона теж слабозряча. Андрій Бутенко, директор харківського підприємства СоцІнтел, друкує книг шрифтом Брайля, – він займається базовими курсами зі знання комп’ютера. Всі наші викладачі – дуже яскраві особистості й розробили цікаві курси. Навчання – у вечірню зміну, початок о 18.00 або 19.00 год. Вдень наші учні працюють, а ввечері вчаться. Щотижня відбувається приблизно 4 заняття. Наприклад, у понеділок – заняття з HTML, вівторок – Python, іншого дня – Word, Exel, ще іншого – англійська мова. Курси англійської і польської мов – для різних нозологій", – каже Микола Лагоцький.

Для курсів планують залучити фінансування. До того працювали на грантах. Нині працюють поки що на добровільних засадах.

В Inclusive IT допомагають працевлаштуватися після курсів. Один з випускників уже працює у Монобанку на рівні зі здоровими людьми і ні в чому їм не поступається. Ще одна випускниця заснувала своє підприємство"Handmade-клубок" і займається SMM. У кожного випускника свій шлях, але на ньому вони впевнені у собі, бо"підковані" в ІТ.

Робимо сайти доступними для всіх

Деякі програми, як і сайти, не адаптовані під потреби старших людей та людей з інвалідністю. Це також намагається виправити Inclusive IT. Недоступність більшості сайтів і програм стала рушієм до створення соціального підприємства Inclusive IT. В Україні не вебдоступні щонайменше 90% сайтів. Тому запит на послуги  Inclusive IT зростає.

"Ми тестуємо сайти й аналізуємо, наскільки вони доступні для старших людей та людей з інвалідністю. Наші Accessibility QA`s мають сертифікати від провідних курсів з вебдоступності Deque Univeristy", – розповідає Роман Боренько.

У команді Inclusive IT – наразі дві тестувальниці. Так сталося, що дівчат більшість у цій сфері. Вони не лише вручну тестують сайти й додатки, а й враховують результати автоматичних тестів, які видає бібліотека axe-core, можуть писати баг-репорти, а це є перевагою у роботі з іноземними клієнтами.

Якщо коротко про вебдоступність, то незряча людина відкриває сайт і їй його читає його скрін-рідер. Програма озвучує весь текст на сторінці, але фото саме не перетвориться на текст, його машина не прочитає. Необхідно так описати зображення, щоб програма екранного доступу змогла його озвучити за допомогою text-to-speech. Так само полегшити користування сайтом можна і для людей, які мають проблеми із опорно-руховим апаратом. Для цього потрібно забезпечити користування сайтом без мишки – лише з клавіатури. А для людей з епілепсією дуже важливо, щоб зображення на моніторі мигали не частіше трьох разів за секунду. Всі ці речі – про вебдоступність сайту для людей з особливостями.

Ще у 1998 році Конгрес США ввів поправки в Закон про реабілітацію, який зобов'язав федеральні агентства робити свої електронні та інформаційні технології доступними для людей з інвалідністю. В Україні такої вимоги ще немає, але все до того йде. Випускники Inclusive IT на крок попереду, вони роблять це вже сьогодні і мають стабільну роботу. Скажімо, незрячі програмісти адаптують офіційні сайти музеїв відповідно до міжнародних стандартів вебдоступності. Минулого року за підтримки Українського культурного фонду програмісти Inclusive IT створили перший в Україні доступний музейний сайт. Першопрохідцями є Національний музей Голодомору-геноциду і Музей Ханенків.

"До нас часто звертаються з проханням протестувати сайт на вебдоступність, але набагато краще, коли нас залучають на етапі створення сайту. Тоді ми можемо залізти в ТЗ і прописати все із самого початку. Так було з нашим першим великим проєктом – музеєм Ханенків. Разом з командою музею ми брали участь у створенні ТЗ, проаналізували дизайн, фронтенд-код для сайту, провели майстер-клас з контент-менеджменту. Ми якнайретельніше аналізуємо баги коду сайту на різних браузерах і операційних системах, на смартфонах і робимо сайти доступними для всіх. Доступна інформація про історичну пам'ять потрібна всім українцям", – каже Роман Боренько.

Виправити баги і карму

Ще один напрямок #Ius It Network – робота зі школярами. Нещодавно у Львові програмери активно співпрацювали зі школою-інтернатом № 100 для дітей з порушеннями зору за підтримки управління ІТ Львівської міської ради. Це були такі зустрічі, де дорослі айтішники з незрячими школярами розбирали закордонні кейси, проводили дебати для розвитку софт-скілів.

"Ми навчали користуватись програмами екранного доступу, а з деякими незрячими і слабозорими учнями уже навіть вивчали Python. Всього відбулося близько 30 зустрічей. Плануємо розвивати цей напрям потужніше", – каже Микола Лагоцький.

Можливо, сайтом "пройтися" і виправити баги для більшої вебдоступності легше, ніж виправити вади зі здоров’ям. Не всі вади можна виправити. Але досвід айтішників з Inclusive IT – це той випадок, коли навіть люди з інвалідністю можуть мати шанс на гідне життя з достатком.