"У якийсь певний день всі "забили" і втратили страх"

Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури Тарас Прохасько в коментарі для Еспресо.Захід розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про "червону зону" карантину, до якої віднедавна належать одразу два галицькі міста – Івано-Франківськ та Тернопіль.

Що ти думаєш про весь цей "кіпіш" з червоною зоною? Як тобі ті всі обмеження і як думаєш, чи буде з того користь?

Особисто маю одну трудність. Планував кілька тижнів тому одноденну поїздку у вересні до Одеси й замовив квитки з Тернополя, думаючи, як то буде у Франківську з потягами, бо в "червоній зоні" вони не зупиняються, а вчора прочитав, що в Тернополі зупинки теж не буде, й тепер не знаю, як бути (сміється).

А загалом цей поділ на зони – це вже новий вияв всієї тієї карантинної політики. В ситуації з карантином відчувається якась безпорадність, невизначеність і невпевненість центральної виконавчої влади. Спостерігаю реакцію на цю політику, яка дуже відповідає українському шаблону поведінки – і недовіру до влади, і неспроможність влади добитися виконання тих вимог, які нею ж прийняті, і все це – на тлі загального популізму, коли органам влади йдеться про те, щоб відповідати певним настроям.

Дотепер невідомо, чи допомогли ті радикальні заходи, що були запроваджені навесні, на початку карантину, чи просто такою є схема поширення цієї хвороби, яка пішла на спад, а тепер знову дає спалах. Коли була перша хвиля того страху, то пам’ятаю Франківськ порожнім. Пам’ятаю людей у дивних масках і людей, які нікуди не виходили. Посеред дня було прекрасне місто, в якому були тільки одиниці перехожих – і так тривало місяць, може, трохи більше. Але в якийсь момент все змінилося.

Насправді, у нас на Прикарпатті й навіть на Буковині не було так видно тих смертей, як, наприклад, в Італії, де більшість живе у містечках до 5 тисяч населення, де всі один одного знають, ходили один попри одного й умирали поруч. У нас ті смерті не було так видно, лише поодинокі сім’ї стикнулися з хворобою і смертю. І лише ті, хто на власному досвіді стикається з цим, спроможні приймати якісь зважені рішення.

А коли вже стало неможливо витримувати цей карантин, в якийсь певний день всі "забили" і втратили страх. І після того нічого поганого не сталося. Тому всі ці теперішні рухи з різними типами карантину й поділом на зони все тільки ускладнюють. Це типово для України, коли постанови ускладнені такими пунктиками, які дозволяють і все обійти, і в той же час – під усе "попасти".

Дуже добре видно по місту, хто бережеться і зважає на штрафи, а хто ні, і в цьому виявляються певні стосунки в місті, в тому числі й партійні. Очевидно, що в деяких закладах відбуваються ледь не щоденні перевірки й "шмони»", а є такі, які ніхто не чіпає. Така вибірковість у виконанні постанов також впливає на загальну поведінку і сприйняття всієї ситуації.

Ще є цікава штука: оскільки інформація перестала бути централізованою, а стала вибірковою, є частина людей, які вважають, що все, що відбувається довкола коронавірусу, – це велика світова змова, бо це вигідно владі всіх країн. І вони активно підтримують таку параноїдальну штуку, бо коли попадаєш у плин цього мислення, то вибудувати логіку всередині дуже легко: приймаючи таку точку зору, кожен крок влади є тільки додатковим аргументом.

Можна почути думку, що обмеження запроваджують з політичних міркувань у тих регіонах, де центральна влада не має значної підтримки, щоб вплинути якось на місцеві вибори.

У Франківську справді сталася така річ – місцева влада стала на бік спротиву. Як мені здається, тут усе поплутане на цій теперішній децентралізації, коли політичні сили чи конкретні партії хочуть отримати владу на місцях. В цьому їхня велика мотивація.

Але чи якось вплине… На нинішніх місцевих виборах, думаю, знову буде так, як завжди. Принаймні, цього разу я не прогнозую великої зміни влади. Нинішній мер цілком відповідає потребам цього далеко не шляхетного містечка і цим власне виявляє свою шляхетність.

А взагалі, про що ти зараз думаєш?

Недавно бачив статистику смертності в Україні, і хоча не зовсім переконаний у її певності, мене вразило те, що за півроку кількість смертей від самогубства у нас була у півтора разу більшою, ніж від коронавірусу, тобто його прояву – пневмонії. Я розумію, що частину цих смертей якось можна теж пов’язувати з карантином – вимушеною самоізоляцією чи втратою роботи, але знаю, що потенційним самогубцям не конче потрібно спеціальних причин для свого вчинку. Оцей стан психічного здоров’я змушує замислитися.

Розмовляв Богдан СКАВРОН