"Не бійся, я тільки подивлюся"…

"Цей спогад досі стоїть у мене перед очима, - розповідає львів'янка, 29-річна Ольга (з етичних міркувань свого прізвище жінка просить не вказувати. – Авт.) - Літо,  я – 6-річна дівчинка, яка приїхала у село до бабусі стовбичу на сусідському подвір'ї. З нудьги обриваю галузку винограду. Він – нестиглий, кислий, тож я задля розваги роздушую пальцями плоди і кидаю їх на землю. На мені – лише трусики. Стоїть спекотний день. Ми з подружкою налили води у металічний таз, нагріли її на сонці і влаштували купіль. Подруга пішла переодягнутися, а я на неї чекаю. План такий: потім ми вдвох підемо до мене додому, я також переодягнуся, і ми спробуємо вмовити моїх батьків (вони приїхали у відпустку) повести нас на річку. Не зауважую, як на подвір'я заходить старший брат моєї подруги. Йому – 16 років. Він небагатослівний і у нього мало друзів. Цілими днями десь вештається. Моя подруга свого брата не долюблює, бо час від часу він називає її нехорошими словами і боляче щипає. Він підходить до мене крадькома і запитує, що я тут забула. Я – налякана не на жарт, мене наче заціпило. Брат моєї подруги якось дивно до мене усміхається, а тоді різким рухом стягує з мене спідню білизну, цідячи крізь зуби: "Не бійся, я тільки подивлюся"… На щастя ті "оглядини" тривали не довго. Мій кривдник пригрозив мені, що якщо комусь розповім, обов'язково зі мною поквитається. "Будеш довго у річці плавати, поки не знайдуть", - щось на кшталт цього. Подрузі я нічого не розповіла – не хотіла її засмучувати. А розповісти батькам чи бабусі так і не наважилася – боялася, що не повірять або, що гірше, засміюють чи скажуть, що сама винна. До кінця літа я уникала зустрічі з тим хлопцем. Через рік він вступив в університет, переїхав в обласний центр і у рідне село майже не навідувався. Ще через два роки померла моя бабуся. Батьки продали її хату, а за виручені гроші придбали дачу. Я про ту історію постаралася забути. Але труднощі у спілкуванні з протилежною статтю у мене були завжди. Могла піти на побачення з хлопцем, який припав до вподоби, але коли він починав "розпускати руки", сахалася як від прокаженого. Зі своїм чоловіком познайомилася, коли вчилася на п'ятому курсі. Чоловік – на рік молодший за мене. Ми зустрічалися, цілувалися, але нічого більше. Вихований у релігійній сім'ї, мій обранець відразу сказав, що підтримає моє рішення берегти цноту до шлюбу, за що я йому дуже вдячна. Він не тиснув і цим мене "підкупив". Ми побралися. У ліжку я була дуже скута, чоловік м'яко розпитував, у чому річ, але я лише віджартовувалася. Одного разу за сніданком (це було у неділю) я розповіла йому про ту історію. Я думала, що забула про неї, а насправді – пам'ятала все до найменшої дрібниці (навіть те, що день перед тим упала з велосипеда і мала подряпане, замазане "зеленкою" коліно). Для мене це було відкриття, адже мене не зґвалтували, не зробили якоїсь значної кривди"…

Оля виховує з чоловіком трирічну донечку і цієї осені планує віддати малечу до дитсадка. Нещодавно львів'янка дізналася про те, що з вересня у програмі статевого виховання для дітей дошкільного віку акцент зміститься на безпеці тіла. Жінка вітає цю ініціативу. Про те, що ніхто (крім батьків і лікарів, та й то – в обмежених випадках) не може торкатися до "зони купальника", Ольга вже потроху почала розповідати своїй доньці. "Бабусі (моя і чоловікова мама) цього не розуміють. Кажуть, що я забиваю голову дитині дурницями. Більше того: чиню їй шкоду, адже у такому віці зарано говорити на "сексуальні теми". Але вони не знають, через що я пройшла і часом у мене закрадається підозра, що у такий спосіб вони намагаються заштовхати у "шухлядки" пам'яті власні неприємні спогади. Не хочу, аби моя донька отримала такий досвід, а якщо таке й трапиться – щоб відразу мені про це розповіла".    

"Статеве виховання у дитсадках Львова вже було - просто на цьому ніколи не наголошувалося. Задум такий: статеве виховання починається змалечку, з родини і продовжується у садочку. Педагоги не проводять окремих занять – короткі розмови впроваджуються у звичний навчальний процес, - розповіла "Еспресо.Захід" методистка Управління освіти Львівської міської ради, яка спеціалізується на психологічному супроводі дошкільних навчальних закладів Світлана Локоткова. - Зараз ми вирішили наголосити на безпеці тіла, бо до цього говорили лише про особисту гігієну. Це – незручна тема, яка до сьогодні упускалася з уваги. Дітям потрібно наголошувати на тому, що їх тіло належить тільки їм, що це – цінність, на яку ніхто не може посягати, крім лікаря, який проводить медичні маніпуляції, та й то - у присутності батьків. Батьки вчать дитину безпечного поводження з вогнем та електрикою, а от безпечного поводження з чужими людьми і власним тілом - ні".

"Однак якщо не помічати проблеми, це не означає, що з дитиною все гаразд, - каже Світлана Локоткова. - Часто дорослі живуть із болючим досвідом, про який ніколи нікому не розповідають. У кращому випадку - своїм психотерапевтам. Важливо, щоб діти не боялися розповісти про випадки домагання – навіть якщо все склалося добре і дитина уникнула сексуального насилля. Посягання на її тіло травмують дитячу психіку!"

"Якщо батьки бачать словосполучення "статеве виховання", воно у них асоціюється з розмовами про секс. Звичайно, про секс і традиційні/нетрадиційні відносини у дитсадку ніхто розповідати не буде, - запевняє методистка Управління освіти ЛМР. - Але дорослі проводять саме таку паралель - починають боятися директивних нав'язувань, які суперечать християнським засадам і їхньому баченню сім'ї. "Раптом у садку будуть щось таке говорити, що зіпсує мою дитину?"

"Ця програма складатиметься з трьох етапів. Спочатку будемо проводити тренінги з педагогами за участі психологів та психотерапевтів, де розповімо зокрема як реагувати на незручні питання дітей. Відразу скажу, що це буде нелегко, адже у нас є багато педагогів поважного віку, для яких ця тема досі залишається табуйованою. Потім проведемо просвітницькі заняття з батьками – навчимо їх, як правильно розповідати про "зону купальника", на які зміни у поведінці дитини слід звернути увагу і як на них реагувати. А вже після цього (якщо батьки дадуть згоду) спілкуватимемося про статеву безпеку з дошкільнятами, - перелічує Світлана Локоткова. - Будемо говорити про ті речі, які дитина може сприйняти у такому віці. Якщо у конкретної родини виникнуть якісь побоювання, це все можна буде обговорити з педагогами. Думаю, всі батьки хочуть, щоб їх дитина виросла щасливою, здоровою і щоб ніяка, вибачте, зараза не простягала до неї рук. Якщо про цю небезпеку не говорити з дитиною, ризик, що щось подібне може трапитися, зростає".

"Хочу заспокоїти батьків: не буде приходити якась тьотя з вулиці і чогось навчати їх дітей. Це будуть робити вихователі, до яких дитина вже звикла. Не всі діти будуть брати участь у цих заняттях, бо не всі батьки будуть бачити у цьому потребу, а тому не всі зголосяться", - пояснює Світлана Локоткова.

За кордоном такі заняття практикуються вже давно. Українські фахівці аналізували іноземний досвід, але копіювати закордонний образ не будуть - творитимуть свій, український. Заняття відбуватимуться в ігровій формі. "Розповідати" про безпеку тіла буде іграшка, вигаданий персонаж, а не реальні чоловік чи жінка, які пережили травмуючий досвід.

"Діткам потрібно розповідати про важливість недоторканності їх тіла. Досвід сексуальних домагань "ламає" психіку дитини, травма залишається з нею на все життя. Це – перший крок до побудови неправильних, нездорових стосунків життя. Але складно передбачити, якою буде реакція дітей. Вихователі мусять добре підготуватися до таких занять і ця підготовка обов'язково повинна включати консультації спеціалістів (психологів, психотерапевтів), - прокоментувала "Еспресо. Захід" практичний психолог Аліна Євтушенко. - Діти як губка втягують інформацію. Якщо вона буде подана неправильно, це може викликати надмірний інтерес до цієї теми. І ще один важливий нюанс, на якому хочеться наголосити. Заняття у дитсадку – це добре. Але розмовляти на такі теми з дитиною повинні передусім її батьки або опікуни. Необхідно створити у домі атмосферу довіри, аби при найменших натяках на домагання дитина не соромилася розповісти про це рідним людям, будучи впевненою, що знайде у них захист та підтримку".