Адвокат Олег Мицик: "У журналіста значно більше обов’язків, аніж у громадянина"

З приходом інтернету журналістика переживає серйозну трансформацію. Соцмережі, інформаційні сайти, інтернет-видання, вкиди, фейки – з’явилося багато термінів, з якими доводиться знайомитися усім, хто створив аккаунт у соціальній мережі, читає новини в інтернеті. Кожен, хто вміє скласти докупи два слова, сфотографувати чи записати відео на мобільний телефон і викласти все це у загальний доступ, - блогер. Ні цензури, ні літредакторів, і… жодних норм моралі.

Чи регламентує закон в Україні сучасну інформаційну діяльність в інтернет-мережі? Чи захищені законом українські журналісти? Яку правову базу слід вивчити перед тим, як виходити у відкритий інформаційний простір?

На ці та інші запитання "Еспресо.Захід" відповідав адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання "Мицик, Кравчук і партнери" Олег Мицик.

Пане Олеже, як вас правильно відрекомендувати читачам?

Адвокат або ж практикуючий адвокат. І це важливе уточнення, бо в адвокатів, як і в журналістів, буває так, що люди мають посвідчення адвоката, але не бувають на судових засіданнях. Мій робочий день розпочинається і закінчується на судових засіданнях, - тому завжди уточнюю, що я практикуючий адвокат.

До Дня журналіста говоримо про правове поле, у якому працюють працівники медіа. Які закони слід знати особам, що таки працюють у журналістиці?

Правові засади діяльності журналістів визначені Конституцією України, законами України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та іншими нормативно-правовими актами. Але, зауважу, що суспільство за останні двадцять років значно змінилося, що вплинуло і на способи отримання інформації: 90 її відсотків тепер отримують саме з інтернет-видань. Однак, на жаль, законодавець не поспішає вносити зміни у чинне законодавство про медіа або приймати новий закон з урахуванням реалій сьогодення. Наприклад, наразі обов’язковій реєстрації підлягають лише друковані ЗМІ. У Верховній Раді цього скликання зареєстровано декілька законопроєктів про медіа, які мали би врегулювати діяльність онлайн-медіа в Україні, проте вони досі не прийняті. Цікавою з цього погляду є практика інших країн. Наприклад, Верховний суд штату Нью-Йорк прийняв рішення, згідно з яким усі інтернет-сайти, незалежно від їхнього змісту та професійного рівня, є засобами масової інформації. Таким чином будь-який автор, що публікує свої матеріали в мережі, вважається журналістом, незалежно від того, чи має він посвідчення і чи працює у редакції. Він має право отримувати й розповсюджувати інформацію так само, як це роблять співробітники інших ЗМІ.

Але, попри це, я завжди аплодую Україні і її дрібному демократичному поступу за те, що ми рухаємося, порівняно з іншими країнами пострадянського простору. Бо свіжий приклад у Білорусі з посадкою літака для того, аби затримати людину, яка створила ЗМІ і цим намагалася зробити свою країну демократичнішою – це методи тоталітарної держави.

Журналісти повинні не просто розуміти, що вони є четвертою владою чи "ланцюговими псами" демократії, а що їхнє слово, використане необ’єктивно, може бути"отрутою".

Зараз кожен – блогер, бо має акаунт у соціальній мережі, мобільний телефон з камерою і диктофоном... Чи дописи у соціальних мережах є підставою для того, аби подати на дописувача в суд, чи відповідатиме людина в Україні за те, якщо, скажімо, у фейсбуку облила когось брудом або виклала на загал персональну інформацію?

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен громадянин України має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, - на свій вибір. Таке ж право передбачено і статтею 302 Цивільного кодексу України. 12 грудня 2013 року затверджено остаточну редакцію Кодексу етики українського журналіста. Зважаючи на час його затвердження і відсутність будь-яких змін з 2013 року, зрозуміло, що цей Кодекс жодним чином не регулює ведення журналістами особистих сторінок у соціальних мережах. Однак кожен має право на повагу до його честі та гідності. Тож особа, яка вважає, що це її право порушили, може звернутися до суду для захисту своїх честі та гідності. Іншими словами, судова практика заповнює те, чого не робить законодавець. Журналісти повинні не просто розуміти, що вони є четвертою владою чи "ланцюговими псами" демократії, а що їхнє слово, використане необ’єктивно, може бути"отрутою". В Україні є різні ЗМІ, і до кожного з них є претензії щодо упередженості інформацію на користь тих чи інших осіб чи  політичних сил; щодо зумисного висвітлення позитивів чи негативів з метою відбілити кумирів чи навпаки очорнити опонентів. У кожного ЗМІ є своя аудиторія.

Вам, мабуть, найближча журналістика, пов'язана з вашою діяльністю, - судова, правнича…

Так, і для мене важливо, щоб нарешті у нас з'явився повноцінний жанр судового репортажу, де б вміло описувати, як захищаються у судах. Бо коли людину виправдовують, часто у багатьох залишається негативний присмак: мовляв, відкупилися… А те, що люди були справді невинними, вміло захищалися, - про це ніхто не хоче розказувати. Розповім на конкретному випадку. У 2012 році у Бориславі Львівської області ЗМІ розповсюдили, посилаючись на зведення поліції, інформацію про ромів-рабовласників, які тримали когось на ланцюгу в будинку. Але не секрет, що поліції, з-поміж іншого, розходиться на показниках. Журналісти центральних телеканалів мені тоді зателефонували, сказали, що дали мій номер телефону ромам. Чому? Бо журналістам видалося, що поліція бреше. Я вступив у цю справу. За два роки було виправдано чотирьох людей. В одній справі! Це рекорд. Зазначу, що ці роми були для мене безкоштовними клієнтами. Згодом я їх знову виправдав, коли через чотири роки апеляційний суд скасував рішення. 760 тисяч я стягнув на користь трьох моїх клієнтів. Є ще інший адвокат, який стягнув ще 200 тисяч. Коли людей виправдали, я звернувся до журналістів трьох центральних телеканалів, які мені тоді телефонували і повідомив: "Друзі, сталося те, що ви просили". Але жоден з них не написав про це. Знаєте, чому? Бо те, що виправдали циган, нецікаво…
 

Для мене важливо, щоб нарешті у нас з'явився повноцінний жанр судового репортажу, де б вміло описувати, як захищаються у судах. Бо коли людину виправдовують, часто у багатьох залишається негативний присмак: мовляв, відкупилися… А те, що люди були справді невинними, вміло захищалися, - про це ніхто не хоче розказувати.

Журналісти мають свої персональні сторінки у соціальних мережах. Вони мають право писати, як усі пересічні громадяни чи до журналістів інші вимоги і відповідальність?
Свіжий приклад: львівська журналіст Вікторія Балицька, яка опублікувала у себе на фейсбук-сторінці інформацію, а потім отримала позов у суд. Справа завершилася перемогою Вікторії. Вона писала у себе на сторінці у фейсбуку не як журналіст, а як активна громадянка. Це треба розмежовувати. А в журналіста значно більше обов’язків, аніж у громадянина. Вікторія писала як член комісії, представник громадськості у правоохоронних органах.

Кожен повинен розуміти, що, йдучи до суду, понесе витрати. Стосується це випадків, коли хтось безпідставно позивається до суду за нібито образу.

Але… Вікторія Балицька відмовилася від відшкодування з людини, яка написала на неї позов до суду. А даремно, бо кожен повинен розуміти, що, йдучи до суду, понесе витрати. Стосується це випадків, коли хтось безпідставно позивається до суду за нібито образу.

Тобто фейсбук сторінка журналіста – це інша відповідальність?

Так. Щоразу коли щось ставлю у себе на фейсбуку, завжди думаю над цим питанням. Є багато людей, які захочуть тобі зробити шкоду. Правила адвокатської етики містять ще жорсткіші етичні норми. Такі ж норми повинні бути сформовані у журналістському середовищі. Те, що є неетичним, не завжди сягає юридичної відповідальності. Верховний суд у справі Вікторії Балицької вказав на кілька хороших моментів: насамперед, на те, що не підлягають осуду оціночні судження – особа (журналіст чи інший громадянин) має право на оціночні судження, ставити запитання, змушуючи читачів думати. Фейсбук – не ЗМІ, але вимоги закону щодо достовірності інформації та порушення честі й гідності іншої особи на пости у фейсбуку також застосовуються. 

Найбільше журналісти вивчають статтю 171 Кримінального Кодексу України "Про перешкоджання журналістській діяльності". Але чи вона захищає журналістів так, як у ній все обумовлено законом?

Так, ця стаття передбачає покарання за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Але судова практика в Україні така: за 2016 - 2021 роки за статтею 171 Кримінального Кодексу України винесено лише 28 вироків, з яких 18 обвинувальні та 10 виправдувальні. Як правило, суд виправдовував обвинувачених у зв’язку з тим, що потерпілі не пред’являли посвідчень журналіста або ж у декількох випадках навіть не мали такого посвідчення взагалі. Тому журналісти, які розуміють, що їм перешкоджатимуть, повинні дбати про повну фіксацію цього процесу, починаючи з показу журналістських посвідчень, пояснення мети редакційного завдання, яке є зрозумілим і невигаданим. Бо у багатьох випадках журналісти програють, бо вчасно не подумали про відеофіксацію процесу і розвиток подій.

Інша справжня проблема: маса псевдожурналістів. На жаль, журналістське середовище не засуджує роздачу посвідок маргінальними ЗМІ, які реально нічого не публікують і не демонструють. Був випадок у Карпатах, коли лісівники побили начебто журналіста. Але згодом виявилося, що він не журналіст, а багато разів судимий, серед іншого - й за насильство проти особи, за хуліганство, за використання зброї. Але він мав посвідчення псевдо-ЗМІ, яке роздає такі документи наліво-направо і використовує подібних персонажів для провокацій.

Але важливим є і те, що журналісти часто, м'яко кажучи, занижують рівень професійної етики. Багато хто не вчився професії і не слухав відповідних лекцій. Як реагувати, коли заходиш у залу суду, а тобі в обличчя тицяють телефоном чи знімають, коли ти поправляєш одяг або щось кажеш на вухо клієнтові. Як пояснити журналісту, що ти не даєш інтерв’ю, бо збираєшся з думками перед судовим процесом? Питання етики і деонтології у таких випадках часто перероджуються у 171 статтю ККУ "Про перешкоджання діяльності журналістам". У мене був випадок, коли між мною і клієнтом прилаштували відеокамеру. А розмову адвоката з клієнтом не можна знімати, бо навіть по губах хтось прочитає нашу позицію. Про такі випадки повинні говорити на факультетах журналістики, у магістерках, у НСЖУ.

Журналісти часто потерпають від різноманітних провокацій. Чи може журналіст скористатися зброєю?

Звичайно, що застосування зброї будь-якою особою має бути у законних межах. Тобто журналіст має право на травматичну зброю. Але знову ж таки зринає питання "лівих" посвідчень, які видані невідомо ким і невідомо кому. Це джерело тотальної корупції. Це теж питання до журналістського середовища.

Ірина Кушинська