Зима буде дуже важкою. Львів має посилено готуватися, – Петро Адамик

Позаду – чотири місяці повномасштабної війни. Ми вже пережили найгірше чи воно ще попереду?

Перед Львовом стоїть дуже багато стратегічних викликів. На початку війни близько половини львів’ян втратили роботу. Зараз частина з них повернулася до праці, але більшість – ще ні. Ми стали і транзитним, і гуманітарним хабом. До Львова переїхало близько сотні підприємств із зони бойових дій. Населення міста значно зросло. У лютому-березні був максимальний пік, через Львів переїжджало, тимчасово в ньому проживаючи, близько 300 тис. переселенців. Зараз у місті живе орієнтовно 80 тисяч внутрішньо переміщених осіб. З них на постійно до Львова переїхали жити 30-40 тис. українців, а ще близько 50 тис. живуть і думають, чи їм залишатися, чи переїжджати кудись далі, а чи повертатися додому.

Окрім демографічних викликів, на нас чекає дуже важка зима. Зараз ми бачимо, що окупанти вражають об’єкти критичної інфраструктури, зокрема залізничної. Ближче до зими вони будуть цілитися в енергетичні об’єкти, зокрема ТЕЦ і газопостачання. До опалювального сезону залишилося ще багато часу, але нам уже потрібно готуватися. Зокрема, забезпечити безперебійне живлення об’єктів стратегічного значення починаючи з ТЕЦів і закінчуючи водоканалом і садочками. Потрібно робити запаси питної води, продуктів і дров, а також портативних пічок і наметів для обігріву. ДСНС самостійно не впорається, ми всі маємо бути готовими до найгіршого сценарію.

Тому я вважаю, що нам потрібно забути про якісь нові проєкти в місті, залишити елементарні кошти для збереження життєдіяльності, а всі інші гроші спрямувати на військові потреби та підготовку до зими.  

Населення Львова зросло і зростатиме. Тому в місті зводитимуть нові будинки, адже є попит. Чи змінилися вимоги до забудовників у зв’язку з війною?

Держава поки що не відреагувала на цей виклик у законодавчій площині. Однак самі забудовники розуміють, що, наприклад, житло без бомбосховищ уже не актуальне на ринку. Бомбосховища у школах – це пріоритет №1 для міста на сьогодні, і ми робимо дуже багато, щоб його вирішити. Адже ми розуміємо, що 1 вересня війна не закінчиться, а багато батьків хоче, щоб діти вчились очно, а не дистанційно. З іншого боку, вони сильно переживають за безпеку дітей, тому до 1 вересня для всіх шкіл питання укриття потрібно вирішити тим чи іншим способом. Частину приміщень ми переобладнуємо, якщо є така змога, а якщо немає, то шукаємо належне приміщення поряд.

Також потрібно переглянути енергетичну складову будинків. Вважаю, що треба забути про проєктування багатоповерхових будинків із газовим опаленням. Ціна на газ зараз зросла космічно і, враховуючи війну, падати вона не буде.

Політики нам завжди розповідали, що газу українського виробництва має вистачати для потреб населення. 20 млрд тонн ми видобували, і цього вистачає, а для промисловості потрібно було імпортувати. Але фактично виходило так, що населення платило за імпорт газу. Якщо ми говоримо про те, що вся Європа переходить на зелену енергетику, то й Україна має рухатися в цьому напрямку.

Нам потрібно дивитись, як на цей виклик реагують у країнах ЄС. До приклад, в тій же Німеччині прийняли закони, згідно з якими німці мають в обов’язковому порядку обладнувати свої оселі фото- або тепловими сонячними електростанціями. З 1 січня 2023 року на всі нові будівлі, а також у разі капітального ремонту дахів встановлюватимуть сонячні батареї. Навіть в історичній частині міст використовують сонячні батареї на дахах і фасадах. Ми ж наразі обмежуємося утепленням фасадів та заміною вікон. За нових умов цього недостатньо. Львову потрібно терміново переглянути свою політику щодо встановлення сонячних панелей, інакше ціни на газ задавлять економіку міста й усіх мешканців.

Ще один напрям енергоефективності лежить у площині встановлених кондиціонерів, з якими у місті постійно воюють, особливо коли це історичний фасад. Але заборони не вирішують ситуацію. Потрібно передбачити місця для встановлення теплових насосів, які взимку виконували б роль обігрівача, а влітку – охолоджувача приміщення.

Якщо ми вже говоримо про Європейський Союз і відновлення України, то що Львів може отримати і що нам потрібно в першу чергу?

Коли говоримо про наше європейське майбутнє, то спочатку потрібно перемогти, бо без перемоги в нас не буде майбутнього. Окрім того, коли нам дали можливість мати європейську перспективу членства в ЄС і НАТО, то з нас узяли певні зобов’язання, які виставили президенту Зеленському. Про частину ми чули, а про частину можемо тільки здогадуватися. Але думаю, що нічого поганого від президента не вимагали. В першу чергу – це призначити керівників антикорупційних органів і налагодити якісну роботу цих інституцій. Адже ми розуміємо: якщо ЄС дасть Україні багато грошей на відбудову, то потрібно налагодити якісний контроль за використанням цих коштів.

Куди ці гроші мали б піти? На мою думку, насамперед на будівництво житла, адже велика кількість людей його втратила. Окрім того, потрібно переглянути структуру нашої економіки. Можливо, частину економічних секторів, які ми втратили через війну, не варто повертати в тому вигляді, якими вони були. Водночас країна є сильною, коли в неї є важка та машинобудівна промисловість. Це нам потрібно обов’язково розвивати, знайшовши баланс з інтересами європейських країн. Також нам потрібні технології в сільському господарстві, щоб не було сильної залежності від того, чи врожайний рік. І щоб це, своєю чергою, не створювало ризиків голоду в інших частинах світу.

У міській господарці потрібно вкладати в першу чергу в енергетику, транспорт і сміттєпереробну галузь. І до війни в Україну можна було вкладати мільярди, а після війни інвестиційних майданчиків у нас побільшає в рази.

На останній сесії низка депутатів підняла питання щодо контролю за рішеннями виконкому, який зараз діє самостійно…

Як на мене, міський голова має вказати чиновникам, щоб вони йшли на бюджетну комісію та інформували про свою роботу. Це зняло б багато питань, за які зараз переймаються депутати і громада міста. З іншого боку, в місті працює багато правоохоронних та антикорупційних органів. Це їхня робота – контролювати діяльність органів місцевого самоврядування. Депутат точно не повинен бути ні суддею, ні прокурором. Депутати зараз мають дбати за те, щоб ми збереглись як країна.

За чотири місяці повномасштабної війни міський голова фактично одноосібно приймав усі рішення в місті, без депутатів. Тому вся відповідальність за цей період лежить на ньому. Це не погано чи добре, а просто факт. Середовище Львова роздробилося на якісь локальні громади, райони, вулиці, місцеву самооборону, але єдиного центру прийняття рішень у місті в перші три місяці не було. Не було координації. Попри те, що була військова адміністрація, але є законно обраний міський голова, який має давати людям правильні орієнтири, зокрема про те, що влада не засунула голову в пісок, а ухвалює рішення. Також не було інформування львів’ян про те, які саме ці рішення. Було багато коментарів іноземним медіа, а місцевим – ні.

У місті повинна бути єдність. "Європейська Солідарність" є надійним партнером як для військової адміністрації, так і для керівництва в місті. Чим ми можемо – тим підтримуємо і як депутати, в межах своїх повноважень, і як громадяни чи волонтери. І виконавчій, і представницькій владі у Львові потрібно перестати думати про свої інтереси, повноваження чи плани, а зосередитися над тим, щоб усі свої можливості спрямувати на допомогу фронту. Якщо наші військові втримають ситуацію, то й у нас буде майбутнє, і в України. А якщо не встоять військові, то хтось із нас буде партизаном, а хтось в екзилі. Але в нас зараз величезний шанс перемогти, бо нам допомагає весь світ, і я це відчуваю щодня. У цей час найдурніше, що ми можемо зараз зробити, – це пересваритися між собою через те, що хтось щось не так робить. Як ніколи нам потрібна єдність народу. Кожен має свій фронт, на якому потрібно якісно відпрацювати, військовий ти чи підприємець, депутат чи медик. 

Наскільки медицина Львова впоралася із ситуацією? Бо пам’ятаємо, що 2014 року медицина не була готовою в повній мірі.

Враховуючи те, як Львів підготував медичну галузь за період COVIDу, скільки місто взяло кредитів і скільки інвестувало в лікарні, то це була величезна підготовка. Але є напрями, які потрібно підсилювати, наприклад, протезування. Ми створили фонд, за кошти якого будемо будувати величезний реабілітаційний центр з ультрасучасним протезуванням. У цей фонд перераховують кошти й українці, й міжнародні партнери та міста-побратими, зокрема Вроцлав. Коли почалася повномасштабна війна, в міста з’явилося багато автомобілів швидкої допомоги, переданих з ЄС та інших країн. Частина потрапила в лікарні, а частина до військових. Дуже добре, що ми багато інвестували в головний медзаклад міста – лікарню швидкої допомоги, але так само потрібно розуміти, що не всі воюють. Звичайні львів’яни ходять до районних поліклінік і до сімейних лікарів. Зараз потрібно знайти ресурси для підсилення технікою цього напряму, щоб розвантажити головні лікарні. У районах потрібно робити добре профінансовані опорні поліклініки.

Що найважливіше зараз робити в місті? Куди спрямовують ресурси?

Через політику казначейства у зв’язку з воєнним часом у місті заморожений бюджет розвитку. Ми не можемо розрахуватися з підрядниками за роботи, виконані минулого року. Через це пробуксовує економіка, бо підприємці не можуть використовувати кошти, на які розраховували. Щоб повернути гроші, ми змушені продавати землю на аукціоні за ринковою ціною, яка в умовах війни для міста не є вигідною. Окрім того, казначейство може й ці кошти заблокувати, і тоді місто втратить обидва ресурси – і землю, і гроші. Розрахуватися за виконані роботи нам дуже потрібно, бо місто повинне бути надійним партнером. Тому нам треба розуміння від уряду, як відбуватиметься життєдіяльність у місті і чи зможе Львів розпоряджатися своїми коштами. Поки що військова адміністрація визначає, що в місті є пріоритетом, а що ні. Невелику самостійність в управлінні поточною господаркою мають районні адміністрації, які можуть самостійно вирішувати, на що спрямовувати ті кошти, якими вони володіють. Тож у тому чи іншому районі ми бачимо поточні ремонти чи роботи з благоустрою.

Чим зараз здебільшого займаються депутати, якщо їхні повноваження обмежені?

У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, депутати зібралися о восьмій годині ранку, щоб делегувати міському виконкому на чолі з Андрієм Садовим право оперативно приймати рішення щодо коштів міста. Самі ж депутати здебільшого зосередилися на волонтерській діяльності, особливо у співпраці з міжнародними партнерами. В армії на одного воюючого має бути дев’ять людей забезпечення. Увесь наш депутатський корпус зараз займається в тій чи іншій мірі, хто як може, допомогою військовим. Ми виконуємо роль цих додаткових логістів, адже держава не може впоратися зі всім в умовах війни. 

Особливо це було актуально в перші місяці. Тоді всі шукали бронежилети, розгрузки, шоломи, аптечки, турнікети. Зараз уже не шукаємо обмундирування, але все ще шукаємо аптечки й техніку: джипи на фронт, а також авто для польової медицини, екскаватори тощо. Велика подяка Польщі та полякам, адже за обсягами допомоги вони дають найбільше.

За останні чотири місяці депутатський корпус займається представництвом і посередництвом між Україною та різними представниками спільнот в Євросоюзі. Велика кількість громадян Польщі передає через нас гуманітарну допомогу, вважаючи, що українці зараз захищають і їх зі зброєю в руках від ординської навали зі сходу.

Я не бачу, що в поляків за цей час виникла втома від війни чи від українців-біженців. Окрім того, їхня держава фінансово допомагає тим сім’ям, які прихистили українців. З іншого боку, завдяки українцям багато західних країн можуть вирішити свої демографічні проблеми на ринку праці. Але про те, як повертати наших громадян, будемо говорити після перемоги. Водночас українці теж дуже ініціативні й у цьому схожі на поляків, оскільки в Польщі велику частину ВВП дає малий і середній бізнес.

У момент напливу великої кількості переселенців і в умовах жорсткої війни Львів як місто впорався зі своїм завданням, тому що має величезний досвід волонтерства й величезну кількість самоорганізованих спільнот – від клубу байкерів чи регбістів до університетів і батьківських комітетів у школах. У країні пройшов певний етап децентралізації, громади відчули відповідальність за себе і своє місто. Тому мова не тільки про Львів, а й про інші міста та містечка.

Якими є ваші прогнози на майбутнє?

Ми однозначно переможемо і відбудуємо нашу країну. Перемога дасться тяжко, через велику кров і великі втрати. Дай Бог, щоб втрати були більше інфраструктурні, а менше – людські. Наша сила – в громадах, які після початку реформи децентралізації стали хребтом держави і завдяки цьому країна раніше вижила, а зараз зможе відновитись. Адже сьогодні всі тягарі війни впали на місцеве самоврядування, яке має забезпечити життя ОТГ в умовах руйнування. Водночас хочу нагадати, що реформа самоврядування не завершена. У період війни навіть ЄС вимагає від нас впродовжувати реформи, які насправді робитимуть нашу країну сильнішою. Реформу самоврядування також можна продовжувати проводити паралельно з війною. Війну виграють ті, хто має краще сформовані управлінські структури. Та країна, яка в кризовий період є гнучкою і може змінюватися та швидко втілювати такі реформи, завжди переможе, а люди отримають перевагу в розвитку. Місцеве самоврядування, як більш гнучке, адаптивне та максимально наближене до людей, може швидко впроваджувати будь-які зміни та робити це найбільш корисно для громади.