Зеленський і не підозрює, що його справжнє фіаско ще попереду

Шостий програє п'ятому в тому, де не мав би програти ні за яких обставин - в акторській майстерності.

Наші політики, в принципі, дуже посередні як публічні персони - можливо, це брак класичної освіти, тому вони комунікують з залом радше інтуїтивно. А тому рано чи пізно зриваються на фальцет.

Я не сприймав Тимошенко з першого дня, як вона увірвалася в вищий ешелон і жодного разу не голосував за неї. Але відраза з'явилася, коли вона почала грати як в сільському клубі.

Янукович для мене завжди був ворогом, до нього була ненависть, але не було огиди. Бо коли він став президентом та навіть підкоригував свою публічну риторику - все ж залишався собою.

Два найбільш дискусійні персонажі суто з точки зору акторської майстерності - Порошенко та Зеленський.

Я міг спокійно сприймати, що Порох убив свого брата, Мальдіви, Ліпєцк, Свинарчука і купа інших - вигаданих чи реальних - епізодів цієї епічної атаки пропагандистів.

Але мені кров з очей йшла, коли Порох включав націоналістичну риторику.

Не іронію чи сарказм - як це було про кривий тризуб над Кремлем, а саме таку лубкову червонокалинугейгейпіднімемо.

Справа в тім, що я ніколи не вірив в раптове переродження Порошенка. Я взагалі скептичний (хоча і не заперечую цього категорично), що доросла людина може різко змінити свої погляди та переконання.

Тільки мені було байдуже, що там в Пороха в душі, якою мовою говорять в нього в сім'ї і чи співає він о шостій ранку з Мариною "Ще не вмерла...".

Без другого секретаря КПУ Кравчука - як би до нього не ставилися, не було б Акту про незалежність. А без прихожанина РПЦ Порошенка не було б акту про духовний суверенітет - Томосу. Все інше - пусте.

Порошенко був ефективний - і це головне, врешті радикальніших змін не сприйняло б ялове суспільство.

Війну ж бачив мізерний відсоток українців, більшість намагалася не помічати - власне для цього і обрали Пороха в один тур: негайно повернути статус-кво, зібрати розбитий сервіз.

"Армія. Віра. Мова" не могли б спрацювати в 2014-15-16-17, а лише від безвиході - від спроби знайти свій ядерний електорат.

І ось тоді - десь з вісімнадцятого, Порошенко почав перегравати. Зриватися на фальцет. Я просто почав вимикати звук, коли він ніс черговий патріотичний треш.

Головний бандерівець. Головний гуцул. Головний львів'янин. Головний натівець.

Останні півроку я відчуваю дежавю. Вже інший президент вирішив піти стежиною, яку протоптав Порошенко та ще раніше, хоч і не в такій яскравій формі - Кучма.

Зе це робить ще обережніше, намагаючись не втратити підтримку болота, не готовий різкого розвороту, оминаючи гострі кути і оббиваючи їх подушками.

Але якщо при націоналістичній риториці Порошенка мені кров з очей йшла, то коли чую Зеленського - ще й з вух бризкає.

По-перше, Порох хоча і перегравав, але розумів про що його роль. Зєля - це ж просто якась Сірі, яку запрограмували і вона видає певний набір фраз.

По-друге, Зеленський таки дійсно дуже поганий актор і його кар'єра коміка могла відбутися лише в суспільстві тотального несмаку.

Кучма та Порох - два президенти, що справді пройшли еволюцію від совєцких людей до політичних українців, при цьому не інтегрувавши в себе, а тільки використали, цілий пакет базових налаштувань патріота a la romantic.

Вони залишилися цинічними ділками, досить ефективними, значною мірою корисних для держави - без них історія України була б іншою, і зовсім не факт, що кращою - як це думають їхні опоненти.

А от в переродження Зеленського не вірю.

Хоча, звісно, це "катастрофічна" (с) еволюція - після двох років президентства визнати, що українці та росіяни таки не один народ і тим самим заперечити самому собі зразка 2014 року.

Не вірю, бо Кучма та Порох крім абсолютно політичних рис - хитрості, підступності, інстинктів - мали інтелект.

Бубочка так і залишився в образі піонера з роздертими колінами, з відповідним розумовим розвитком та світоглядними установками.

І в цьому, до речі, також причина його паршивої гри - як на комедійній сцені, так і на політичній.

Аби зіграти президента треба перевтілитися, а для цього потрібно мати певний інтелектуальний бек.

Інакше вийде не Рональд Рейган, на образі якого спекулювали в Зе, а придуркуватий президент Бакстер Гарріс, у виконанні Леслі Нільсена.

Публікується зі збереженням стилістики автора

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.