Замість Пушкіних, Лєрмонтових та Достоєвських, або Кого б ви хотіли бачити у шкільній програмі? Блог Лесі Кічури

Ясна річ, щоліта упродовж канікул я читала усю задану літературу й занотовувала прочитане до читацького щоденника. Дарма, що з першого вересня половина дописів за "дякую" чи "морозиво" була переписана однокласниками до інших зошитів. А ще мій читацький щоденник, як і робочий зошит, були геть змережані малюнками сюжетів того чи іншого твору, котрий ми вивчали, тож у кожній клітинці навпроти мого прізвища у шкільному журналі була п’ятірка. Одного разу навіть забракло клітинок, тож після виставлених підсумкових оцінок за чверть дві п’ятірки красувалося у мене вже у наступній чверті. Так, таке насправді було. Загалом свої читацькі зошити, як і щоденники, я досі бережу і вони зі мною переїжджали щоразу із помешкання до помешкання.

Але повернімося до теми нашої розмови. Власне дике засилля російської літератури я помітила у шкільній програмі починаючи з 2014 року, коли все "русское" вже почало викликати оскому під час перевірки уроків у двох старших дітей. Пригадую, навіть посперечалася з вчителькою сина щодо вірша Пушкіна і його вивчення напам’ять, бо вважала, що серед українських поетів є безліч гідних митців, чиї тексти варто цитувати дітям.

Із початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року кожен з нас дуже й дуже різко реагує на "русскій мір" з його "русскім язиком", що ріже вухо. Його подальша присутність у літературі для вивчення – не виняток. Тож коли почали з’являтися перші офіційні заяви щодо вилучення з бібліотек книг російською мовою, у мережі розпочався справжній хайп. "Рускоязичні" захисники почали волати: "Як же це так? Викидати як непотріб велику російську літературу, на якій виросли покоління?" Щоразу, правда, мовці цієї фрази чомусь забувають додати – покоління вбивць, ґвалтівників і мародерів!

Я знаю, що на черзі зміна творів із шкільної програми у предметі зарубіжної літератури. Не певна, що це буде на часі саме зараз, але мені б дуже хотілося аби перші зміни розпочалися вже тепер!

Пишучи це, я вкотре переглянула весь список літератури для 5-9 класів. Від смутку ледве оговталася. Від російських прізвищ просто рябить в очах. А ще мене просто вбили пункти у додатковій літературі для 8 класу, приміром. Там присутня творчість "відомого письменника-прозаїка, неймовірного патріота своєї країни, Росії", Валентина Распутіна ("Уроки французької", "Прощання з Матьорою" (1 твір за вибором)), і тільки десь у кінці списку теліпається Джон Роналд Толкін зі своїм всесвітньо відомим "Володарем перснів"…

Я вже хотіла написати, що тут у мене й аргументи закінчилися, але таки зазирнула до біографії того "відомого москальського писаки. Іі знаєте, що я там побачила?! Окремим рядком зазначено – "В 2014 году Распутин выразил поддержку президенту Путину в отношении действий России по Крыму и Украине, и вместе с другими деятелями искусств подписал соответствующее обращение".

У мене шок і смуток через край. Як такі прізвища досі присутні у шкільній програмі?!!! Адже вони потребують негайного та миттєвого викорінення й заміни на чудових польських, норвезьких, шведських, ірландських, іспанських, вірменських та литовських авторів! У світі безліч талановитих письменників, а ми про них навіть не чули. Зате засилля москальської писанини, – то наше все. І так триває поколіннями, і тому мізки промиті добряче в половини українців, які стали "рускагаварящімі українцями" замість бути гідними громадянами своєї країни!

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.