Якою б мала бути наша перемога у війні з Росією? Блог Ігоря Гулика
Довкола цього питання, - аж ніяк не передчасного сьогодні, - вже точаться запеклі суперечки у мережі і в офлайні
Частково вони спровоковані дивними корекціями політичної позиції Зеленського та його напівофіційних речників. Бо направду важко зрозуміти ситуацію, за якої президент спочатку розповідає про намір повернути Донбас і Крим, а відтак ретирується до вже напівзабутих просторікувань про бажання зустрітися з путіним (без посередників і тет-а-тет). Підозрюю, що маятник настрою Зе ще не раз і не двічі коригуватиме параметри подальшого офіційного погляду на результат війни.
Але, на щастя, думка Зеленського, наважуся сказати, не є визначальною у цій справі. Бо реально Україна зараз практично веде Третю світову війну за допомогою актипутінської коаліції, яка, далебі, не вичерпується такими потужними гравцями як США, Велика Британія чи Євросоюз, а поповнилася учасниками саміту у Рамштайні.
Тому вже сьогодні є потреба поміркувати над тим, якого результату ми, українці, і наші партнери хочемо здобути у висліді цієї безпрецедентної сутички цивілізацій. Саме так, - цивілізацій, оскільки, як на мене, ходить більше про цінності і форму існування людських спільнот, аніж про території чи доступ, скажімо, до природних ресурсів.
Доречним тут буде орієнтир, сформульований давно відомим Альбертом Айнштайном. Великий фізик вважав, що головне - прагнути не успіху, а цінностей, які він дає.
Чи здобудемо ми бажане, вийшовши на лінію зіткнення станом на 24 лютого 2022 року? Очевидно, ні. Чи вважатимемо ми перемогою повернення усіх окупованих росією теренів - Донбасу і Криму? Почасти. Бо тоді, - за безсумнівного успіху, - ми заплануємо собі і майбутнім поколінням "відкладену війну". Дамо агресорові шанс, по-перше, уникнути справедливого покарання і відшкодувань за лихо, скоєне на нашій землі і з нашими людьми, а, по-друге, - подаруємо імперії час для відновлення мілітарної потуги, аби відтак вона "смогла повторіть" свої атаки. Не варто, мабуть, говорити, що непокаране зло - устократ агресивніше, свавільніше і брутальніше. Воно, до того ж, живитиме реваншизм.
Маємо за приклад Хорватію, яка зуміла вибити танковими ударами сербів з окупованих Бєлградом земель під час операції "Буря" у серпні 1995 року. Але хіба це умиротворило сербських реваншистів? Зрештою, як і низка міжнародних трибуналів над ініціаторами справжнього геноциду на Балканах. Чи можемо ми вважати мир у "м'якій підчеревині" Європи стійким і непохитним? На мою думку, ні.
Отож, український солдат таки мусить ступити на російську землю. Роман Безсмертний, якому довелося перебути місяць від окупацією і вижити, говорить про це обережно, як про дилему, вирішення якої залежатиме від багатьох чинників. Однак є у його міркуваннях оте ціннісне зерно. Перетнувши кордон і принісши війну на територію агресора, українці таким чином продемонструють, що навіть у веденні війни (хоча донедавна ми вважали її архаїзмом) існують правила і звичаї, що ординська практика, яку застосувала росія супроти України, є злочинною і вимагає обов'язкової кари.
Безсмертний, а разом з ним іще кілька авторів вважають, що сам факт війни на російських теренах спричинить ефект доміно у національних окраїнах гнилої імперії. Дипломат, зокрема, твердить, що доки умовний бурят не почне ідентифікувати себе саме бурятом, а не "росіянином", доти ми не зможемо вважати цю війну завершеною з потрібним для нас результатом. Йдеться про постання національних держав на руїнах рашастану, і, без сумніву, про нову "Ялту", яка б повернула сусідам землі, украдені росією.
Одне слово, ерефію слід демонтувати як імперський утвір, поконати там ідеологію путінізму, випалити грунт, який живить реваншизм і мілітаризм, покарати усіх, хто причетний до цього несосвітенного дикунства у ХХІ столітті. І не тільки політиків та чиновників, але й ідейних натхненників рашистського мракобісся (Дугіна, Прилєпіна, секту "Ізборскаго клуба"), пропагандистський легіон "русскаго міра".
Певна річ, руками українців осилити такі завдання буде складно. Без сумніву, міжнародна спільнота мала б уже зараз міркувати над особливим контингентом миротворців, які б взялися спільно за цю справу. А ще, - над тотальною реформою міжнародних інституцій, почасти корумпованих рф, почасти ялових через страх відповідальності за радикальні рішення.
Але першим у цій масштабній реконструкції глобального масштабу має таки стати крок українського вояка на російський терен.
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.
- Актуальне
- Важливе