Як один самотній журавель знайшов свою зграю

Улянка потрапила у мій проект  #На_Каву_з_Іншим_Богом дуже вчасно. Їй є що додати від серця. Вона була студенткою одного з львівських вишів, до Львова приїхала з Рівного. Як і всі студенти молодших курсів, у перші роки навчання їй дуже бракувало дому і родини.

Тієї зими вона була невпевненою третьокурсницею і коли всі друзі роз'їхалися до батьків святкувати, а Улянка бігала 8 раз складати залік у проблемного викладача, тож залишилася сама у порожньому гуртожитку. Треба були якісь термінові плани, як провести Різдво, крім як зубрити вкотре занудну філософію.

"Я відчувала себе, як журавель, який відстав від своєї зграї. Мені було гіперсамотньо, скайп і телефон - це не те. На Різдво ніхто не має права бути самотнім. Це злочин проти людства. Оце спільне ламання Облатки, оцей гіпсовий Малючок у вертепі у холодній львівській церкві не просто нагадали мені про дім, а нагадали мені про головне. Різдво закінчилось, а моя потреба у собі подібних нікуди не зникала. Мені треба було щось таке, щоб мене зрозуміли, щоб отак серцем до серця. Я це знайшла у католиків. У них багато серця у всьому, що вони роблять, і тому я з ними. Зазвичай за різдвяним столом вони залишають одне вільне місце. Це для будь-кого, хто може завітати в гості. Це мій формат діалогу з Богом", - пояснює сама Улянка.

У те Надвечір'я дівчина відчула, що храм може бути не тільки місцем, де ходять за традицією, а справжнім духовним Вифлеємом, в якому народжується Спаситель. Її прийняли і обігріли такі самі, як вона - львівські студенти, і цей досвід став для неї ключовим.

"Було весело за вечерею, я не відчувала незручної паузи, як то часто буває на свята. Усі від душі повеселилися, хтось взяв гітару і було відчуття.. ніби я в таборі. Пастирка - це не про просто бути разом. А про спільну радість. Я ніколи раніше не задумувалася про те, чи мені дійсно радісно на свята, чи це просто традиція і багато вихідних. Проте це було моє перше інше Різдво", - роздумує молода католичка.

А далі пішло-поїхало! Перше паломництво до Риму, перші книги, які пояснювали важкі місця, перші досвіди і одкровення на шляху… В Улянки зараз усе чудово - вона увійшла до молодіжної християнської спільноти, яка замінила їй сім'ю. З гуртожитка вона переїхала на орендовану квартиру, але в неї завжди є кому полагодити кран чи допомогти перевезти речі. Тому що у неї її спільнота, а в спільноти - Небесний Татко, який допомагає їм вирішувати проблеми, які вони не можуть вирішити своїми людськими силами.

"Відповідаючи на твоє питання, про що моя релігія, я можу сказати одне: вона про те, щоб діяльно і з серцем допомагати людям, які поруч, які в силу різних обставин опинилися у безвиході. Саме тому у нас так багато місій з хворими, соціально вразливими. У той самий час сам шлях допомагає мені більше любити. Якось парадоксально, але саме так. Самотній журавель знайшов свою зграю і більше не відстає від неї. Отак би й хотіла - разом прилетіти до Татка з усіма цими гарними людьми", - підсумовує Улянка і очі її при цьому наповнюються небесною росою.

Проєкт реалізовано у рамках Програми "ДІАЛОГ" ГО "Центр "ЛІБЕРТАС".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.