"Я побачив у ньому людину, глибоко вражену війною", – режисер Владислав Робський про героя свого кіно Костянтина Оборіна

Режисер Владислав Робський, якому поталанило на такого героя, у розмові з Миколою Княжицьким розповів про неймовірну історію цього знайомства, а також і про свою, теж доволі цікаву творчу дорогу.

 

Як ви цього героя знайшли?

Це досить давня історія. У 2016 році я працював на телебаченні, в реаліті-шоу. Я дарував враження для жінок. Костянтин Оборін, майбутній герой фільму, вразив мене своїм ставлення, коли дарував політ героїні шоу політ на повітряній кулі. Він розповів мені свою історію і я зрозумів, що вона варта, щоб зробити з неї документальний фільм.

Цікаво, що монологи головного героя озвучуються закадровим голосом. Хоча герой часом говорить російською, часом українською. Чому ви вирішили увесь текст покривати?

Є певні вимоги. Мені б хотілось, звісно, щоб герой говорив повністю українською мовою, проте життєвий шлях Костянтина склався так, щоб більшу частину він перебував в російськомовному середовищі. Це Афганістан, Одещина, в якій він зупинився, окрім цього народився він на Далекому Сході, батько і мати теж були військовими.

Тобто мати, яка живе у Львові, опинилась тут, тому що військова?

Як сказала сама пані Ангеліна Обороніна, поетеса та викладачка Львівського університету, Львів - поклик її душі. Вона тут давно живе, викладає студентам і старається підтримувати талановиту молодь.  Ну, про неї можна робити окрему програму. Власне, мама тут, Констянтин на Одещині.

Теж цікаво, що він там читає вірші російською, вона тут українською. Талановита родина.

Так, насправді, коли я познайомився з Костянтином, я побачив в ньому поета. А потім я побачив у ньому людину, глибоко вражену війною. Коли такі протиріччя сходяться в одній людині, то народжується цікава особистість, про яку хочеться більше дізнатись і у якої є що повчитись. Власне, цим я і хотів поділитись у фільмі.

Головний герой Констянтин Оборін у фільмі дарує людям з обмеженими можливостями стрибки на парашуті. Це його ідея?

Це не тільки стрибки, це й певний цикл реабілітації хлопцям, військовим з обмеженими можливостями. Ще коли я знімав у 2016 році реаліті-шоу в одеському гідропорту, то Костянтин мені сказав, що хоче, щоб до нього приїздили хлопці з АТО, щоб вони стрибали з парашутом, щоб вони мали адреналін і шукали нових сенсів. І як каже сам Костянтин - повітря та польоти лікують. І вже тоді кілька хлопців мали приїхати до нього, щоб стрибати. Зараз унікально те, що в Костянтина є людина, вона незряча, і сама стрибнула з парашутом. Власне, такі незвичні речі він реалізовує. І тоді, у 2016-му, я сказав Костянтину, що ще обов'язково повернусь і ми зробимо фільм, так ми й зробили фільм-портрет. 

Направду дуже цікава та щемлива робота. Коли я дивився, то хотів плакати. Я бачив, що після того, як ви вчились в Університеті Карпенка-Карого, ви ще вчились у школі режисури Анджея Вайди.

Так, у 2013 році я закінчив Карпенка-Карого, майстерню Олексія Одинця. Згодом я зрозумів, що мені потрібне додаткове творче навантаження, тому шукав ще можливості здобути освіту. Тому потрапив за стипендійною програмою до Польщі, зокрема спершу на режисерський курс у школі Анджея Вайди, а у 2015 році повернувся і  ще три роки вивчав сценарний курс. І зараз я працюю над повнометражним ігровим фільмом, який я там писав під опікою таких видатних режисерів як Павел Павліковський, Анджей Вайда.

А ви з Павліковським спілкувались, обговорювали це?

Звичайно.

Павел Павлівський - це дуже відомий польський режисер, його фільм "Іда" отримав Оскара. Потім був ще один фільм про повоєнну Польщу "Холодна війна", знімали його з німецьким продюсером. Фільм теж одержав багато нагород. Польща кінематографічна школа, навчання там дало вам досвід, якого немає в Україні?

Звичайно. У школі Вайди я побачив певну кількість режисерів-практиків, майстрів. Вони, як от Павліковський, забороняли звертатись до них на "ви". Обґрунтовували це тим, що всі ми колеги, хтось старший, хтось молодший, проте покликані передавати один одному знання. Такий новий підхід мені був близьким, а таке переосмислення кіномистецтва дало мені фундамент, з яким я продовжую працювати.

Фільм називається "Я був народжений не для війни". Чому така назва?

Костянтин пише книжку. Якось за кавою він розповів, що хоче назвати її "Ми народжені не для війни". Я про це розповів продюсерам фільму Олегу Щербині та Юлії Чернявській, вони погодились залишити таку назву.

У титрах я побачив ім’я Кшиштофа Зануссі. Який стосунок він має до стрічки?

Зануссі є одним з моїх вчителів, з яким я раджусь інколи. Він знав концепт цього фільму, його це вразило, він сказав: "Я хочу побачити твою історію". Зануссі навіть запропонував дати рекомендацію на цей фільм до Мінкультури, щоб такий фільм стався. Це відбулось.

Ви про Зануссі ще будете щось знімати?

За допомогою УКФ у нас з’явилась можливість зняти документальний фільм, який вже має чорнову назву "Культурний код Кшиштофа Зануссі". Я хочу поділитись цим "живим музеєм", як він себе називає, - "динозавром", хочу зафіксувати його в нашому та міжнародному культурному середовищі.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку