Вогонь під контролем

З-за обрію суне сіра стіна диму. Через пів години треба починати готувати вечерю. Сестра збирається на пробіжку, але прямуємо не на стадіон, а за річку, до лісу, де палає. Запах посилюється, вогнище ближче, ніж очікували.  Воно за секунди нищить рослинність і підступає до лісу, де людські хати. На узліссі лежить чоловік, який дивиться на пожежу. Він – лісник. 

"Не чіпай, бо знов підпалю! Що ти робиш?" – зривається "охоронець" лісу. Гасимо з сестрою частину пожежі. Позаду продовжує волати лісник, але стоїть на місці. Біжимо до іншої частини вогню. До дерев так близько. У кросівках хлюпає вода: тут болото, є гнізда птахів.

"Чому нічого не робите? Ви не бачите, що горить?" – гукає сестра до пана на узліссі, який продовжує спостерігати.

Знову крики. Горить ліс. Декілька чоловіків, вочевидь, теж лісники, біжать його гасити. Стовбури у вогні. Червоні язики то зникають, то з’являються знову. Зла й обурена телефоную до поліції. 

"Заповідник горить? Де саме? Виїжджаємо!" – говорить жінка телефоном. Раду пожежі (я з сестрою плюс городник) дати не можемо. Чоловікам вдалося загасити полум’я в лісі, але очерет і трава все ще горять.

Йдемо на узлісся до паліїв чекати поліцію. До нас підійшов ще один лісник. "А ви хто взагалі такі тут?", – говорить незнайомець. Відповідаю, що живемо тут. 

"А я інженер охорони захисту лісгоспу, – за декілька метрів відкриває на секунду посвідчення і ховає його у внутрішню кишеню куртки, – ми зараз проводимо акцію, попереджувальний підпал. Ви поясніть своїм людям. Ми палимо і воно все під контролем. Ми щороку так".

– Ви знаєте, що тут гнізда качок?

– Ми знаємо.

– І ви їх палите?!

– Палимо. Бо якщо не спалимо ми, то спалите ви. Ми тут ночувати не будемо. Чого я маю їздити сюди? Нащо мені охороняти ваш ліс?

"Ми відбиваємо, ми не палимо", – втручається в розмову місцевий лісник.

"Розорюємо під лісом, і вогонь туди не йде", – говорить інженер лісгоспу.

Киваю головою і дивлюся на почорнілі дерева. Градус розмови падає. 

"Так його запалили ще від школи! Вогонь сам сюди прийшов. Я ще раз пояснюю, що воно з того села горить! Від ставків. Ми нічого не палили", – змінює риторику. 

До інженера хтось телефонує.  Він занепокоєний, скоса зиркає, посміхається і раз за разом повторює, що дівчата фантазують. Мабуть, це поліціянти так зреагували на наш виклик.

Йдемо додому. Волочу городник по землі. На телефоні пропущений дзвінок. Передзвонюю. Це поліціянт. Каже, що насправді все добре. Лісники хоч палять, але в них все під контролем. Дякує за небайдужість: "Більше б нам таких людей". Дякую у відповідь і кладу слухавку. От і все, розібралися. Винних не знайшли, знайшли тих, кому байдуже. 

Уже вночі з вікна кімнати бачу, як червоніє небо. У повітрі літає попіл. Знервований сусід прибіг і каже, що таки викликав пожежників – горить ліс. 

Лише за останню добу на Львівщині на відкритих територіях зафіксували 13 пожеж сухої трави. Вогонь знищив пів гектара земель у Дрогобицькому, Львівському, Червоноградському, Яворівському районах та у Львові. Припинити спалювати сухостій людей просять десятками років. Проте чомусь замість запаху хвої вибираємо вдихати горіле, замість милуватися зеленими краєвидами – дивитися на чорно-жовтий пейзаж.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.