Третій День вчителя на фронті: педагог із Львівщини, який не скористався бронюванням, про героїв на війні і "ждунів" у тилу

В перший день повномасштабного вторгнення почув гул літака просто над своїм домом і зрозумів – почалась війна. Дзвінки друзів, колег по роботі підтвердили його здогадки. Першою, каже, була думка – вивезти дружину і дітей, але ті навідріз відмовились. 

З того часу життя Володимира, шкільного вчителя фізкультури та захисту України і його родини, як зрештою і усіх українців, поділилось на "до" і "після".

Фото: пресслужба 80- ДШВ

"За годину я вже був у нашому навчальному закладі. Батькам повідомили, щоб усі діти залишались вдома. Мені й зараз перед очима виринає картина, як ми по усій школі розставили вогнегасники. Морально я мав розуміння, що Росія на нас нападе з іще більшою силою", – пригадує військовий.

У школі він почав працювати з 2010 року. Мав перерву на строкову службу в ЗСУ, а згодом повернувся до педагогічної роботи. Крім уроків фізичної культури, у школі Володимир також був керівником національно-патріотичного гуртка "Джура". Всі свої знання передавав задля патріотичного виховання молоді та підготовки до збройної агресії ворогів.

"Напередодні повномасштабної війни, ми знали, що війна почнеться, хоча, були люди, які казали, що ми розганяємо паніку, бо не може таке бути у 21 столітті. Деякі люди й зараз вважають, що Росія права. Такі собі "ждуни", як їх називають. Мав якось діалог з місцевими, коли ми приїхали після Харківської операції на донецький напрямок. Мешканці Донеччини нас питали, чому приїхали та що нам тут потрібно. Коли я запитав, чи вони на рускіх чекали, то їхні відповіді інколи були просякнуті нав'язаниими росіянами наративами. Я показав відео з Харківщини, де сіл просто нема, вони знищені, лише руїни лишились. Запитав, чи він хоче, що у нього було так само, але відповіді мій співрозмовник не дав. Він, звісно, був вражений від тої руйнації, але відчувалась суцільна байдужість", – впевнений захисник.

Фото: пресслужба 80- ДШВ

Люди, каже, не вміють аналізувати те, що відбувається. 

"Загалом, ми багато спілкувались з місцевими. Дехто казав, що просто є заручниками ситуації, не хотіли Росії на своїй землі. Запитав, чому у 2014 році вони виходили на мітинги та підтримували Росію – "так нада била". Хіба це відповідь дорослої мислячої людини?", – риторично запитує Володимир.

Урок захисту України справді готує до війни, перевірив на власному досвіді

Усе, чого вчитель Володимир навчав своїх учнів, згодом стало у пригоді йому самому. Знання не раз рятували йому життя.

"Весь досвід, який я маю – фізична, тактична підготовка, медицина, орієнтування на місцевості – те, чим я раніше займався і вчив дітей, тут мені стало у пригоді. У гуртку "Джура" також виховуємо лідерські якості – це все надзвичайно знадобилось. Мабуть, в тому числі й через ці знання я усвідомлював, що не можу залишитися у тилу. Вважав своїм обов'язком піти на фронт", – розповідає він.

Головним побажанням Володимира було – потрапити у 80 десантно-штурмову бригаду. Місяць чекав, аби його взяли, а з 22-х людей, яким вдалось потрапити у навчальний центр, лише восьмеро залишились у складі цього військового формування. 

Зараз колишній учитель уже сержант, виконує обов'язки командира взводу.

"Росіяни – негідники, які свідомо йдуть на злочини заради грошей"

Найбільше на війні запам'ятовуються біль, втрати й розчарування, каже воїн. Хоча є й позитивні моменти – спілкування з побратимами, часто просякнуте чорним гумором. А розповідаючи про війну, воліє наголошувати не на негативі, а на героїчних моментах.

"Пригадую, наші хлопці попали під танковий обстріл і їх майже впритул розстрілювали – стріляли по бліндажу, де було декілька воїнів. Танк прямим попаданням влучив у бліндаж, від цього він завалився. Двоє хлопців вибрались, двоє залишилось. Відбігли, але продовжували із дрона вести контроль. Під завалами залишались їхні побратими і вони під обстрілами все одно повернулись по них, відкопали й врятували життя, хоч одного з них дуже сильно контузило. Про такі героїчні вчинки хочеться говорити. Бо знайти в собі силу волі на такий вражаючий вчинок – під дулом танка рятувати товаришів – це справді героїчно", – розповідає воїн. 

Фото: пресслужба 80- ДШВ

Щодо росіян, то їх Володимир називає нелюдами, які готові на будь-який злочин заради грошей.

"Вони дуже добре розуміють, що роблять, а єдиною мотивацією є гроші. На початку блеяли, що в них навчання і вони "заблудились", але в Ізюмі ми бачили їхню документацію – "шляхівки", котрі виписують водіям, коли ті вирушають на завдання. Там були "шляхівки", датовані 18 лютим 2022 року і з виписаним маршрутом по території України. Це – негідники, які не мають нічого святого і свідомо йдуть на страшні злочини терору та знищення українського народу", – наголошує захисник. 

Він розповідає, що динаміка війни змінюється на очах – спершу не було такої кількості дронів і авіаційних бомб. 

"Були звісно артобстріли з їхнього боку. А м'ясні штурми продовжуються й досі, бо вони мають перевагу у піхоті. Це все у сукупності надзвичайно тисне на фронт, але в них у голові закладено, що він здохне на чужій землі і це буде нормально, бо родині дадуть "Ладу". Ці істоти мають геть інші цінності", – каже Володимир.

Люди потрібні й в школах, і на фронті

Щодо відстрочок своїх колег, то однозначної думки з цього приводу військовослужбовець не має. 

"Тут треба поміркувати. Бо хтось, звичайно, має навчати дітей, це невід'ємний процес. Але, з іншого боку, нам тут люди також дуже потрібні. Ми гостро відчуваємо брак, наприклад, водіїв", – додає він.

Він вважає, що багато роботи в школі можуть виконувати жінки. Але, щоб підготувати певних фахівців, потрібен. Якщо є готові – нехай працюють.

"Є такі вчителі, без яких я не бачу процесу навчання. Вони мусять бути в школі, бо роблять величезний вклад в розвиток молоді, скажімо, Борислава. Є такі вчителі, що казали мені, що хочуть в ЗСУ, але, на мою думку, більш корисними вони будуть у школі. Я їм так і казав: "Ти не можеш йти, бо там ти зробиш більше, аніж тут". На це треба зважати, бо не можна розкидатись фахівцями, які досконало знають свою роботу. Педагогам краще дати бронювання, а є певні категорії, у яких краще було б цю бронь забрати. І якби вони були тут, на фронті, то в нашу сторону й снаряди не летіли б з російського боку", – наголошує захисник.

Щодо української освіти, то війна ще більше переконала Володимира, що в школах потрібно розширювати національно-патріотичне виховання. 

Фото: пресслужба 80- ДШВ

  "Мене це дуже болить, але, на превеликий жаль, навіть досі не вся Україна є свідомою, у тому числі молоді бракує інформації. Ті молоді люди, які мали 22-23 роки під час повномасштабного вторгнення, зараз, вже у 25, призиваються до війська, хоча й не підозрювали, що так може статись", – веде далі Володимир. Так сам педагог підтримує зв'язок з кількома своїми колишніми учнями, які зараз захищають Україну від ворога.

На думку вчителя, держава має більше уваги приділяти також фізичному вихованню. Володимир на власні очі бачив, як з року в рік знижувався рівень підготовки і фізичного здоров'я у дітей. До тренування молоді, воїн готовий повернутися згодом. Але зараз у нього важливіші справи – от уже третій День вчителя поспіль він відсвяткує на фронті.