Працював на атомній станції, а зараз захищає Україну: історія бійця 104-ї бригади

Про військового розповідає пресслужба 104-ї окремої бригади ТрО Сил ЗСУ, передає "Еспресо.Захід".

Зараз Сергієві вже 39 років, шість із яких він на війні. Каже, що плоскостопість – вада, через яку не вдалося піти омріяним шляхом в юні роки, не стала на заваді для того, щоб боронити країну сьогодні.

Почав свій військовий шлях ще в АТО

"Якось не було можливості евакуювати хлопців транспортом, то я за ними сім кілометрів пішки пройшов сам. Зайшов на позицію, їх забрав, вивів. Ще там з інших підрозділів теж були бійці. Вони отримали наказ залишитися ще на добу. То я їм "Кропиву" (бойова система карт тактичної обстановки) відкрив, показав маршрут, куди краще вийти, безпечніше", – розповідає боєць 104-ки.

Разом зі своїм 61 батальйоном пройшов бої за Бахмут, брав участь в обороні Куп’янщини. Проте чи не найбільше бойового досвіду здобув ще за часів АТО на Донбасі. 

"Вперше на війну потрапив у 2015-му. Воював під Станицею Луганською, Щастям, Пісками, Курдюмівкою, Майорським, Зайцевим", – пригадує Монгол.

Тоді після 218 року він демобілізувався та пішов на цивільну роботу – працював на атомній станції. Проте коли напередодні повномасштабного вторгнення прийшла повістка, без вагань знову став до лав захисників.

Читайте також: "Якщо не я, то хто?" – історія підприємця з Рівненщини, який добровольцем пішов на війну

Фото: 104 бригада ТрО

Брав участь у боях під Бахмутом та неодноразово евакуйовував побратимів 

Коли здобував бойовий досвід у складі 61 батальйону під час оборони Бахмута, каже, зовсім не відчував хвилювань чи страху, хоч там було дуже гаряче. Тоді по них випустили касету "градів", які лягли за сотню метрів від військових, але наступний удар був влучним.

"На той час я ще був командиром відділення. Ми мали коригувати вогонь артилерії. Заїхали, на броні вигрузилися, знайшли укриття, де можна працювати. І працювали гарно.  Але потім нас засікли", – ділиться спогадами він. – Пряме попадання було в будинок, і нас там накрило. Хлопці кричали, бо контузія у всіх була. Багато хто впав у паніку, але якось я зміг організувати. Я якось вибрався з-під завалів і був доволі врівноважений. Всю відповідальність взяв на себе. Викликав евак".

За ці роки Сергію довелось не раз організовувати евакуацію бійців з передової. Часто він і заводив побратимів на позиції.

"Вів саперів, щоб вони замінували позиції хлопцям, аби ніхто до них не підійшов. Нас помітила “пташка” і почали біля нас 120-ті міни падати. Я кажу: "хлопці, лягайте". А вони всі в купку до мене збилися, як до мами. Ми лежали. Десь 15 мін випустили по нас. Пташка подумала, що ми вже 200-ті та полетіла", – розповідає боєць.

Фото: 104 бригада ТрО

Хоч Сергій і командує взводом, але каже, що часто і сам ходив на виходи, бо людей мало і їм потрібен бодай якийсь перепочинок, а от про свій відпочинок не надто переймається, бо від початку повномасштабного вторгнення жодного разу не ходив у відпустку. 

Натомість його тримає думка про зустріч із доньками й перемогу. Каже, що безсумнівно війна закінчиться перемогою України.

"Якою вона буде, не береться прогнозувати, але мріє, що ми повернемо контроль над всією нашою територією, а більшого й не прагне, бо нам чужого не треба", –додають у бригаді.