Повернулися на згарище. Історія родини переселенців з Харківщини

Про це передає "Еспресо.Захід". 

Значна кількість переселенців зі Сходу в західні регіони, зокрема у невеликі міста, спричинила чималі зміни у звичному повсякденні.

У перші місяці війни українці по-особливому згуртувались, й насамперед дбали про бійців та тих, хто зміг виїхати зі Сходу. Так трапилось із родиною Дмитра та Ольги з Харкова.

Незадовго до початку повномасштабної війни в Україні родина повернулась із Польщі, де Ольга тільки-но народила доньку Анну,  до рідного Харкова. Й саме у стінах новозбудованого будинку подружжя із немовлям та старшою донькою Юлею квапливо збирали необхідне, щоб можливо назавжди покинути свій дім.

На щастя, під час 28-годинної дороги із Харкова на власному авто із двома дітьми Дмитру уже вдалось знайти тимчасовий прихисток завдяки своєму приятелю. Родина зупинила у Стрию, у майже не придатному для житла гуртожитку без опалення. Умови були вкрай скромними, й тому родина шукала дах над головою. Проте із цим виникали складнощі. Дмитро продовжував працювати над власними будівельними проєктами, проте робота майже повністю зупинилась, й родина зіткнулася із відсутністю постійного джерела заробітку.

Ольга, попри бажання захистити дітей, відчувала великий стрес та втомленість від невпевненості у майбутньому. Для старшої доньки  нове місто стало важким випробуванням. Юля погано володіла розмовною українською, оскільки дівчинці було лише 6 років, а у родині усі спілкувались російською. Саме це спричинило додаткові проблеми у адаптації. Не усі місцеві діти приймали Юлю, називаючи її "москалькою".

З допомогою родичів Ольги, що проживали на Івано-Франківщині, таки знайшли нормальне житло у Болехові. Проте саме тут родина зіткнулася із неприйняттям місцевих, проблемами зі соціальними послугами, зокрема з влаштуванням доньки у школу через брак місць. Погіршились стосунки й між Дмитром та родиною Ольги. Родичі морально тиснули на чоловіка, мовляв, чому він не захищає свій дім у Харкові.

Урешті Дмитро та Ольга повернулися до Харкова, коли там стало безпечніше. Однак не у рідну домівку. Усе, що родина залишила там 24 лютого, після прямого попадання ворожої ракети у двір, було знищене…

Софія Гончар