"Незаконно пощастило залишитись живим", – ветеран 103-ї ТрО Іллінойс про втрату 9 побратимів, ПТСР і реабілітацію

У проєкті Андрія Жолоба "Без броні" на FM Галичина Дмитро поділився досвідом життя з травмою втрати побратимів та як знайшов себе після війська.

Розкажи як трапилось, що Дмитро опинився у війську?

У мене раніше була думка, що ймовірно почнеться повномасштабне вторгнення. І коли подивився промову Путіна то зрозумів, що все йде в нікуди. Зранку прокинувся, війна вже почалась і вирішив іти у військкомат: без досвіду та строкової служби, мав "білий білет".

Ким ти є за професією?

Закінчив геологічний факультет Львівського національного університету  імені Івана Франка. Кумедна історія, та першою роботою, на якій затримався 6 років, була робота у складі: спочатку комірником, а за кілька місяців заступником складу. Здобув другу вищу освіту юриста-міжнародника. Не знаю, як це в мені поєднувалось та до чого йшло – певне щоб бути хорошим співрозмовником.

У 2018 році я вирішив, що потрібно рухатись далі та рости – навіть працював барменом місяць-два. Друг сказав зачекати й це було розумним рішенням: спочатку був ковід, потім повномасштабне вторгнення. Михайло згадує свою наступну роботу: 

"Потім за оголошенням знайшов роботу в ювелірній компанії – фахівець контрольно-ревізійної комісії. Треба було по різних торгових точках, перевіряти вироби, перевіряти документацію, дивитися, чи працює персонал згідно зі стандартами. І це теж дуже класний досвід роботи у відрядженнях. У війську знадобилось все і потрохи, як частина життєвого досвіду".

Як ти потрапив на військову службу?

Я довго стояв та просився, щоб мене взяли. 24 лютого не вдалось, на наступний же день стою поруч з хлопцем, який почав агресивно кричати що йому набридло чекати та вимагав дати йому завдання. Згодом до нього підходить офіцер і питає, чи точно він хоче в армію. Після ствердної відповіді хлопця забрали, а я пішов за компанію – і так потрапив у 103-тю бригаду територіальної оборони, 62-й батальйон. Прибув до військкомату, швидко пройшов комісію, заповнив дані про себе, призначили пункт збору. Я не мав офіцерського звання після закінчення ВНЗ, тож пішов солдатом стрільцем. Після підготовки, на другий великодній ранок ми поїхали у невідомому напрямку, але розумів, що прийшов аби захистити свою Батьківщину, тож був радим що нас везуть. Потрапили ми на Донеччину, переночували в ангарі й помалу дійшли до околиць Бахмута, села Парасковіївка – тоді ще тилове й абсолютно мирне місто.

Яким був перший контакт з ворогом і коли усвідомив, що ти на війні?

Перший контакт і контактом важко назвати. 

"Ми зголосились поїхати на завдання в сторону Білогорівки, Серебрянки, Григорівки, і цей досвід закінчився трагічно. Їхали удесятьох, з цієї команди залишився тільки я".

Усі хлопці, з якими я був, зараз вважаються зниклими безвісти. І те, як я вийшов, було насправді випадковістю. Операція пішла не за планом, ми повністю втратили зв’язок. Наскільки я розумію, ротний прийняв рішення розміститись у школі – ідея так собі, але що сказали те зробили. Мені пощастило, адже за хвилину до авіаудару ФАБом спустився у підвал. Там був невеликий медпункт де був один з лікарів, тоді прийшов його син. Я знав що батько дуже переживав, тож я взяв молодшого і кажу що підемо вниз, там його чекають. 

Коли ми спустились у підвал, хлопчик сказав, що у нього сьогодні день народження. "О, прикольно, – відповідаю, – бажаю тобі більше так день народження не святкувати".

На пункті був його тато й один з побратимів медиків. Чоловік зрадів побачити свого сина, запропонував зробити щось гаряче, був чайник. І тоді трапився авіаудар. Складна насправді ситуація, про неї можна довго говорити.

Дякую, що проговорюєш, це справді важливо почути. Важко, але важливо.

Після цього пішов на лікування. Я не мав серйозних поранень, контузія хіба. Кілька місяців відходив, потім мав реабілітаційну відпустку, і коли повернувся назад у серпні 2022 року дуже почало накривати психологічно. Вже тоді були діагностовані перші паростки ПТСР, а там вони розкрились у повній силі. 

Від чого найбільше "паяло"?

Певне, в першу чергу це була параноя, що обов’язково має в тебе прилетіти, що незаконно пощастило залишитись живим і це точно наздожене. 

Я і не ходив на завдання, лиш один раз це було. Звернувся до взводного, поспілкувався з ним, порадився що робити. Треба вирішувати ситуацію: їхати до медика роти, медика батальйону. Звинувачень у відкосі від служби я не отримував, адже усі знали, що трапилось. Але є побратими, яким за це прилітало. У мене є двоє товаришів, які померли вже після звільнення зі служби, в цивільному житті. Не можу ставити діагнози, але розумію, що це дуже погано позначилось на здоров’ї та стимулювало розвиток хвороб, а раніше їм казали що вони косять від служби. Усвідомлюєш, що медик батальйону і комбат це робили, мабуть, в першу чергу, тому що не вистачало людей.

Розкажи про процес звільнення з війська. Багато ж є критиків, які розганяють зраду: "От руки у тебе є, ноги є, як ти з війська звільнився?"

Якщо коротко… Це було емоційно складно. На перше лікування я потрапив у державну Дніпровську психіатричну лікарню в Ігрені: будівлі старенькі, щуренята пробігають, живий куточок, так би мовити. Хотів потрапити на лікування у Львові, тож далі теж було досить весело: дзвонив у Кульпарківську, госпіталь, всюди відмовляли. Пощастило достукатись до лікарні Святого Пантелеймона, там є нові психіатричні відділення. Усе погодили, втім у військовій частині відмовили, тож повернувся до побратимів. Прийшов підписати документи в стройовій, але вони відповіли, що я вже полікувався. Питаю: "Де, у Дніпрі? Хочете поїдемо з вами, самі там зійдете з розуму". Пообіцяли поговорити з командиром батальйону, і якщо у нього буде хороший настрій, то можуть лікування погодити. Так я зрештою потрапив у Львів і вперше отримав якісну допомогу.

Потім на місці повернувся до служби, лікувався в Кульпарківській, потрапив на комісію і, зрештою, у військовий госпіталь. Мене списали по статті 17а – ПТСР. Довго лікувався, і зараз час від часу цим займаюсь. Радий, що тепер є нормальні лікарні, де можна покращити свій ментальний стан.

Що в лікуванні вплинуло на тебе найкраще?

Люди, які готові слухати. До того було складно знайти фахових психологів і психотерапевтів, з якими можна просто поспілкуватись. Я сам до цього тягнувся, але виявилось що у самих лікарнях не було психологів, це насправді дуже погано.

"Насправді, я вважаю, частково можна повернутись до цивільного життя, але повністю – ні. Навіть якщо рано чи пізно війна закінчиться, для багатьох людей вона триватиме до кінця життя".

Які моменти побутового життя тебе найбільше заземляють?

Після звільнення почав займатись меблями з другом, масштабували бізнес. Попри важкі часи та труднощі був позитив, але мені не вистачало якоїсь завершеності у своїй ідеї. Прийшов, хотів стати хорошим воїном, а вийшло по-іншому. Прагнув працювати з ветеранами, але не знав як це робити – думав, це неможливо якщо ти не психолог чи реабілітолог.

Є у мене друг, побратим, психіатр Олег Фідьколо, виявилось ми з одного батальйону, але познайомились пізніше. Він завжди казав, що скільки не лікуйся, які б таблетки не пив, ніяка психотерапія не допоможе доки не знайдеш свій інтерес. Випадково через відомий сайт натрапив на кар’єрну консультацію, там поговорив з колишнім військовим: він порадив спробувати поїхати на навчання з кар’єрної консультації ветеранів і їхньої адаптації у командах. Виявилось, там є інші ветерани, вони на цих навчаннях викладають. У такому середовищі я отримав посттравматичне зростання: раніше нічого не цікавило, а в один момент зацікавило все. 

Це дуже допомогло. Досить важко себе реалізувати, адже коли виходиш з тепличних умов стає складно підібрати роботу. Але все вдалось, я працюю з організацією Unit 6.0. Коли сталось ментальне просідання також допоміг курс з театру ветеранів. Насправді є дуже багато можливостей, часто хочеться від них відмовитись, ставишся до них скептично, але треба пробувати. Є можливості, які нічого не дають, а є ті, що змінюють життя навіть якщо ти впевнений, що не вийдеш з поганого стану.

• "Найскладніше - перестати сидіти вдома": ветеран 125-ї бригади, спортсмен і посадовець Сергій Гончук про відновлення.