"Не виправдовуйте свою черствість буднями": четверта річниця загибелі Героя України Тараса Матвіїва

Про Героя України згадує "Еспресо.Захід".

Тарас Матвіїв на Революції Гідності

Тарас Матвіїв завжди відзначався активною громадянською позицією, вірою у справедливість та гостротою думки. Тож, не дивно, що він не залишився осторонь майже 11 років тому, а став активним учасником Революції Гідності, переживаючи найлютішу зиму на Майдані.

На своє 25-річчя, 18 лютого, Тара, який лікувався вдома від запалення, покинув усе та повернувся до Києва, щоб стояти пліч-о-пліч разом із революційними побратимами та посестрами у той важкий момент. Хлопець із закопченим обличчям та руками, у дощовику, гартований майданівськими вогнями, але із широкою усмішкою, говорив тоді друзям: "Бережи себе". 

Після найважчих днів на Майдані Тарас не повернувся одразу додому, ні до Львова, ні до рідного Жидачева. А взяв на себе складне, проте важливе на той момент завдання: став одним з ініціаторів та співкоординатором "Пошукової ініціативи" – організації, що розшукувала людей, зниклих під час Революції Гідності. Разом з іншими учасниками прочісував десятки кілометрів у пошуках, використовуючи усі можливі джерела та ресурси, адже, як і багато разів до того і після того, не міг залишатися осторонь. 

Фото: Тарас Матвіїв/Facebook

Захист України від перших пір АТО 

Після початку АТО у 2014 році професійний журналіст Тарас Матвіїв, не покидаючи боротьби словом, вирушає на захист суверенітету та територіальної цілісності України зброєю – йде добровольцем до складу окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ". Боєць із позивним "Сармат", Тарас воював під селищем Піски Ясинуватського району Донеччини. Натомість батькам усе казав, що їздить у журналістські відрядження, вони про службу сина дізналися лише через півтора року опісля її початку.

У часі між службою Тарас безперервно волонтерив та займався громадською діяльністю, зокрема організовував патріотичні вишколи для молоді, боровся з вирубкою лісів та заохочував долучатися до боротьби інших. Ніколи не мовчав про несправедливість. 

Він прагнув до постійного розвитку, тому у вересні 2018 року вступив на річні курси лідерства Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного – воїн був свідомий того, що офіцерові під силу більше аніж рядовому. А вже у грудні 2019 року Тараса призначили командиром взводу 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила.

Фото: Тарас Матвіїв/Facebook

У свою останню ротацію воїн поїхав на початку квітня 2020 року, їхній взвод тримав оборону на передовій у Луганщині. Його останній допис, опублікований у Facebook 7 липня 2020 року, тепер щоразу напередодні річниці згадують друзі та ті, хто знав і цінував Тараса.

"Мліє степ Донбасу.
В очікуванні
Пожеж і визволення".

10 липня 2020 року позиції українських бійців біля села Троїцьке Попаснянського району потрапили під ворожий мінометний обстріл. Тарас врятував двох своїх побратимів, у бліндаж яких потрапила міна – одного витягнув уже непритомним, іншому допоміг вийти. Коли ж рушив далі до обстрілюваних позицій, поряд із ним прилетіла ворожа міна. Він загинув від осколкових поранень.

Фото: facebook.com/anna.gerych

Пам'яті Тараса

За особисту мужність і самовіддане служіння Українському народові Тарасові Матвіїву посмертно надали звання Героя України з нагородженням ордена "Золота Зірка". Отримував нагороду його тато.

Пам'ять про Тараса живе завдяки його батькам, рідним, друзям та усім, хто його знав.. Зокрема, заснували військову школу імені Героя України Тараса Матвіїва. Також перейменували шкільний бульвар на честь Героя. Встановили та відкрили меморіальну дошку у рідному Жидачеві, а також відкрили пам’ятну дошку у Львові.

Окрім того, щороку журналісти Львівщини мають можливість взяти участь в обласному конкурсі журналістських робіт імені Героя України Тараса Матвіїва.

"Серед мрій Тараса був задум створити власний телеканал, в ефірі якого звучала б глибока аналітика, шедеври кіно, документальні фільми та біографічні проєкти. Ми впевнені, що він втілив би свою мрію якби не війна, яка змінила його покликання з журналіста на військового. Тому премія імені Тараса є своєрідною пам'яттю про нього та вшанування його подвигу", – зазначала мама Тараса Матвіїва Валентина.

Була у Тараса ще одна мрія – він хотів видати свої вірші, свої есе, яких створив чимало, адже володів слово майстерно і завжди мав думки, якими точно варто було поділитися зі світом. Тож, у вересні 2022 року на Львівщині презентували збірку Тараса Матвіїва. Цю його мрію реалізували батьки.

Поетична збірка "Мої думки" – це лірика воїна, про яку батьки дізналися вже після втрати сина. Видати її найрідніші його люди прийняли рішення після того, коли серед паперів знайшли листок із Тарасовими мріями. Перемога у війні, український Крим і Донбас – була першою і заповітною. Продовжують втілювати її побратими Тараса на фронті та тисячі українців щодня. Тим часом саме збірка була другою у списку. І тепер на спогад про Героя, його друзі згадують також його поезію.

Один зі знайдених Тарасовою мамою есеїв мав назву "Як будете ховати".