Вітражі Львова: від розквіту до цілковитого занепаду

Другий вагомий період розвитку класичного вітражу припадає на другу половину ХІХ – початок ХХ ст. Саме ці два періоди яскраво демонструють кращі пам’ятки класичного вітражу як виду декоративного та  монументально мистецтва. 

Стосовно розвитку вітражного мистецтва у Львові, то тут усе відбувалось так само, як і в Європі. Адже Львів завжди був частиною європейської культури, особливо в напрямку розвитку образотворчого мистецтва. 

Де збереглись вітражі 19-20 століття у Львові, в якому вони стані, що таке вітраж узагалі і як його виконують, для Еспресо.Захід розповіла мистецтвознавиця, викладачка Львівської національної академії мистецтв Ірина Гах.

Вітраж і процес його створення

"Вітраж" у перекладі з французької – "вікно"."Класичний вітраж" – це  віконні отвори, заповнені шматками листового скла, що скріплені дерев’яними чи металевими перетинками (спайкою). Кожен шматок скла має бути оброблений хімічним, механічним або температурним методом – лише таке "збагачене" скло дає потрібний ефект. Сьогодні, звісно, дерев’яних перетинок ніхто вже не використовує, маємо набагато сучасніші матеріали. Правдивий вітраж – це завжди сюжет,  і завжди якась інформація", – пояснює Ірина Гах.

Створити вітраж дуже складно і дорого, адже дорогим є саме скло. Сам процес вітражу – це спершу ескізи. На ескізах робиться технологічний і колористичний розклад, а потім з цього ескізу роблять корективи на картоні. З'єднувальний матеріал у вигляді спайки є не лише важливим художнім елементом (бо робить основну графіку вітражу), а й тримає вітраж вкупі. Тобто розрахунок, де мають стояти поряд великі і малі скельця, має бути дуже добре відчутий, продуманий художником. Після того вже йде підбір скла, пояснює мистецтвознавиця.

"Коли йдеться про живопис на склі, то у вітражному мистецтві присутнє застосування різних фарб (скляних і керамічних), що мають відповідно прозорий чи непрозорий ефект. Але найцікавішим і найскладнішим у збагаченні поверхні скла є використання кислот. Ця технологія була дуже популярною наприкінці ХІХ ст. Ці всі шари разом не повинні були перевищувати пів сантиметра в товщину. А потім за допомогою кислот один за одним ці шари знімають відповідно до рисунку. Це складно і технологічно, і фізично. Але саме така технологія надавала вітражам особливо вражаючого вигляду", –  розповідає вітражистка й додає, що класичний вітраж завжди був дуже "дорогим задоволенням".  Замовляти вітражі лише заможні організації. У період Середньовіччя такими замовниками виступали храми чи монастирі, пізніше – багаті мешканці міст чи можновладці.

Вітражі Львова

"Про середньовічний вітраж Львова нам говорити складно, адже кольорові вікна тих часів не збереглися. Маємо лише документальні дані, що саме було і яким воно було. Скажімо, про наш Львівський кафедральний костел є історичні дані, що там розміщені вітражі згаданого періоду", – розповідає Ірина Гах.

Мистецтвознавиця відмовилася називати адреси, де раніше були гарні вітражі, щоб не помилитись – їх там може вже не бути. Кілька десятиліть тому вітражів ще було дуже багато – цілі вулиці, наприклад Січових стрільців чи Дорошенка. Але куди вони поділися і що з ними сталося – невідомо.

Другий великий період розвитку вітражного мистецтва – з кінця ХІХ століття. У Львові тоді навіть брами були з вітражами. Верхню частину завжди закладали вітражними композиціями чи фільоноками, на яких могли бути будь-які зображення, навіть просто написана адреса та номер будинку. Такі місця у Львові збереглись лише на фотографіях.

"Добре відома локація на розі Дорошенка і Словацького, неподалік Головної пошти, де колись була стара аптека. Зараз там магазин з білизною. Ще з дитинства пам'ятаю, які там були гарні інтер'єри, наповнені меблями з дорогого дерева. Всі великі креденси були наповнені фільонками неймовірної краси та складності щодо виготовлення. Розкішні фігури богинь, різні написи – надзвичайно вишукано, я рідко коли зустрічала схожі фільонки. Згодом цю аптеку почали передавати з рук у руки, і донині невідомо, куди поділися ці витвори мистецтва. Доля цих неймовірної краси фільонок невідома, а таких випадків у Львові дуже багато", – веде далі Гах.

Читайте також: Мистецтво у деталях: 6 унікальних під'їздів Львова

У місті залишилося не так багато вітражів, створених у першій половині ХХ століття, коли вітраж був культовим видом мистецтва.

"Філософія того періоду – якомога більше світла в приміщеннях: великі вікна, скляні стіни, масове застосування скла в інтер'єрах. Найбільше вітражів було в приміщеннях адміністративних установ. Вітражі були у вікнах, дверях, у сервантах, книжкових шафах, їх використовували максимально. Це була ознака стилю модерн – претензійного, багатого на орнамент і витонченого в кольорі та подачі. Вітраж заполонив життя людини початку ХХ століття. У Львові маємо найбільшу кількість вітражів першої половини ХХ ст., які були виготовлені краківською фірмою Желенського. Якщо в кінці ХІХ століття вітражі для нашого міста робили німці та австрійці, то всі українські художники, які проєктували вітражі в 1910-1930-х роках, співпрацювали саме з цією вітражною фірмою", – розповідає мистецтвознавиця.

Львівські вітражі сьогодні

Ірина Гах називає нинішній стан львівського вітражного мистецтва плачевним.

"Ще зовсім нещодавно в Академії мистецтв працювала добре обладнана вітражна майстерня. У ній працюють високого рівня фахівці. Та чомусь навчальний предмет "Вітраж" відійшов на задній план. Зараз професійних майстрів-вітражистів як таких академія не готує, немає також і художників-реставраторів, які б займалися реставрацією кольорових вікон", – зазначила історикиня мистецтва.

Пані Ірина констатує, що й ставлення міста до збереження та реставрації вітражів можна назвати котастрофічним.

"У нас наче щось і роблять, але якось дивно, не зовсім зрозуміло для фахівців. Наприклад, був у Вірменській церкві вітраж із зображенням св. Павла. Це одна з дуже серйозних пам'яток, яка зараз віддана на реставрацію, без попереднього огляду реставраційної ради, до якої б були запрошені професійні вітражисти чи реставратори. Ми не знаємо, чи людина, що займатиметься цією цінною пам’яткою, є до кінця фаховою. Насправді добрих вітражистів не так і багато, ми всі між собою знаємося. Тому мені дуже дивно, як місто розподіляє такі роботи без відповідного обговорення відомих реставраторів, вітражистів, мистецтвознавців. Я як людина, яка багато років займалася і продовжую займатися мистецтвом вітражу, хочу наголосити: західні землі нашої країни мають пам’ятки із давніми вітражами, і наш святий обов’язок – зберегти ці цінні надбання в такому вигляді, в якому вони були проєктованими", – резюмувала науковиця.

Усі фото Олени Чернінької

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.