Воїн зі Львова, який втратив на війні ногу, планує після протезування піднятися у гори

Історію воїна розповідають у Першому медичному об’єднанні Львова, передає "Еспресо.Захід".

38-річний львів’янин Руслан Пригода до служби у війську працював у крафтовій пивоварні. Ще у перші дні повномасштабного вторгнення чоловік хотів поповнити лави Сил оборони, але тоді через брак військового досвіду Руслана не взяли. Він почав волонтерити та чекав на повістку. Каже: "Я ходив до ТЦК, оновлював усі свої дані, тож цілком спокійно чекав коли мене мобілізують". 

Це сталося торік улітку. А служити львів’янину випало на ворожій території у складі розвідувального взводу 4-ї ОМБр. У свій четвертий бойовий вихід в Курській області групу Руслана засік ворог. Щойно бійці наблизились до евакуаційної машини, як їх атакували дрони-камікадзе. 

"Я повертаю голову і бачу як просто в мене летить FPV. Тоді я впав у насип, аби дрон не влетів у мене. Далі здалось, що мені знесло щелепу, адже я просто виплюнув декілька зубів. І тоді я відчув, що мені зачепило ногу", — пригадує захисник.

Першу допомогу Руслану надали у найближчому стабпункті. Після чого евакуювали до Сум, де медикам довелося ампутувати важкому пацієнтові нижню ліву кінцівку. 

"Я прокинувся вже після операції, підняв простирадло і побачив, що ноги у мене нема. Подумав, що це не так страшно. У мене, на щастя, не було складного процесу в плані сприйняття. Можливо це пов’язано із підтримкою моєї дружини та сім’ї, адже вони завжди поряд і я одразу просто прийняв той факт, що тепер я без кінцівки й все", — говорить захисник.

На реабілітацію та протезування Руслана скерували до Національного реабілітаційного центру UNBROKEN. Наразі на правій нозі пацієнта, яка теж була поранена, встановлено апарат зовнішньої фіксації для зрощення перелому великогомілкової кістки. Тож треба дочекатися загоєння перш ніж розпочинати протезування та активну реабілітацію. 

Після відновлення Руслан Пригода мріє здійснити одне своє бажання: "Отримати протез і просто піти далеко в гори. Це те, чого я дуже хочу і знаю, що це реальна ціль".

Читайте також: Поранення, реабілітація і СТО "Не 200": історія ветерана Станіслава Лісового