В умовах смертельного двобою з одвічним ворогом ми повинні боронити нашу культуру в усіх її проявах. Блог Івана Сварника

По-перше, ніяковості за експертну комісію з перейменування вулиць (О. Мацюк, В. Вуйцик, А. Дорош, Р. Крип’якевич, Б. Якимович), секретарем якої був у 90-ті роки ХХ ст. Адже ми справді "прогавили" вулиці радянського письменника Козланюка, радянського космонавта Комарова, а також Коряцьку, Курильську й Чуваську… Не виключаю, що три останні могли залишити як резерв для подальших перейменувань іменами, що потребуватимуть увічнення. 

Брюллов, Венеціанов і Жуковський причетні до слави Кобзаря і жоден освічений українець не мав би піддавати це сумніву. Герцена й Рилєєва не чіпали як ворогів московського деспотизму й борців за волю. Щодо інших росіян, яких ми залишили у Львові – медика Боткіна, хіміка Менделєєва, фізіолога Павлова, письменника Толстого, мушу сказати, що ми зробили це свідомо, вважаючи, що вони причетні до світової науки та культури, так само як Бальзак, Банах, Бетховен, Ботев, Вашинґтон, Вітвер, Галілей, Гашек та інші. 

Вулицю Россі, який розпланував Санкт-Петербург, зберегли на прохання А. Дороша, мистецтвознавця з іронічним складом розуму. Навіщо? Погляньте на місці і зрозумієте. 

По-друге, ніяковості за колег, які готові віддати москалям якщо не Гоголя (про культурну ідентичність якого, до речі, також довго точилися дискусії), то принаймні пов’язаного з Україною Чехова, математика світової слави Софію Ковалевську (уроджену Корвин-Круковську, українку, професорку Стокгольмьского університету – ЕУ, т. 3, с. 1059), письменника Володимира Короленка з Волині, 2-томник якого С. Єфремов видав 1922 р. (Там само. – С. 1139), славного математика Миколу Лобачевського (ЕУ, т. 4), нащадка козацького роду композитора Петра Чайковського, автора опер "Мазепа" й "Черевички" ("Мистецтво України", с. 626), поета Миколу Некрасова, народженого в Немирові (УРЕ). Не кажу вже про "чистого москаля" Михайла Врубеля, який розписав у Києві Кирилівську церкву й Володимирський собор та реставрував фрески Софії (Мистецтво України, с. 131). Комунякам віддати Мельничука й Шеремету – бо ж вони, мовляв, з "червоної дванадцятки". А що останню створила з українських повстанців, колишніх січових стрільців, які до кінця збройно билися проти польських окупантів (Довідник з історії України. – К., 2001. - С.461), радянська пропаганда на підставі того, що вони прийшли з-за Збруча – то це вже деталі!

Гуманітаріям, які не знають географії, хотів би пояснити, що вул. Орільська, названа так 1993 р. в ході декомунізації, пов’язана з р. Оріллю, лівою притокою Дніпра (Словник гідронімів України), Самарська – з козацьким містечком Самарь, Самара, Нова Самара (Яворницький. Історія запорізьких козаків), цетром Самарської паланки. Таманська – з Таманню на Кубані й станицею Таманською, заснованою чорноморськими козаками 1792 р. на місці руської Тмуторокані (ЕУ, т. 8, с. 3126). Згадаймо наш гімн: "від Сяну до Дону". 

Повертаючись до теми дискусії, хотів би підкреслити: в умовах смертельного двобою з одвічним ворогом ми повинні боронити нашу культуру в усіх її проявах, захищати й оберігати мову, дбати про те, щоб вона врешті стала панівною на "нашій не своїй землі", очищати її від москальської лайки. Повернімо природне звучання Сіверодонецьку, зліквідуймо Пищевик і подібні покручі. А до вулиць Львова, Донецька, Симферополя й інших міст України повернімося ще раз після параду перемоги на Красній площі!

Джерело.

Про автора. Іван Сварник, член комісії з перейменувань вулиць і площ Львова з 1990 року, історик, львовознавець.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.