"У Зеленського є багато рішень, сумнівних з точки зору Конституції", - політолог Микола Бучин

Про події крайнього тижня журналістка "Еспресо.Захід" поговорила з політологом Миколою Бучиним.

Другий рік президентства Володимира Зеленського ми вже пережили, третій розпочався. Напередодні Володимир Зеленський провів другу пресконференцію на посаді. Ваші враження, як вам президент цього року?

Я б хотів відзначити кілька особливостей, які, на мою думку, тривають або відрізняються певною мірою, порівняно з попередніми роками. По-перше, він (Зеленський. – Ред.) традиційно бачить політику як шоу, тобто є певним шоу-актором. Щодо місця прес-конференції, він намагався показати певний символізм ситуації і певні мрії, до яких ми прагнемо. Звично Володимир Зеленський не любить незручних питань, і коли його критикують, він ще не навчився повністю і толерантно ставитись до критики. З позитивних моментів — видно, Володимир Зеленський набув певного досвіду та знань. Тобто він, себе почуває впевненіше і намагається контролювати свої емоції, більш обізнаний. Так виходить, що за два роки він зрозумів чіткіше, за що він відповідає, за що він не відповідає, якими є сфери компетенції у певних посадовців з органів влади. Такі речі свідчать про те, що він вчиться бути не лише шоуменом, але й частково політиком.

Я слухала аналітиків, котрі аналізували прес-конференцію Володимира Зеленського. Вони кажуть, що президент уникав деяких питань, зокрема про працівників в Офісі президента та щодо Донбасу. Чим особливі ці питання?

Ці дві сфери є доволі важливими і водночас болючими для Володимира Зеленського. Адже Офіс президента - його безпосередня сфера підпорядкування. Тобто за всі призначення у цю структуру, відповідальність несе чинний глава держави. Тому певні недоліки, казуси та підозри, які падають на працівників, стосовно недосконалості та непрофесійності, а інколи навіть стосовно питань національної безпеки, доволі боляче сприймаються Володимиром Зеленським. Також це сильно резонує з тим, що він говорив на початку своєї каденції: що він політик нового взірця, який будуватиме нову Україну, нову команду без корупції, без зловживань і тим паче без підозри у державній зраді. Стосовно питання Донбасу - це питання теж є своєрідним розчаруванням і таким іміджевим ударом по Володимиру Зеленському. Адже він під час виборчої кампанії звинувачував попереднього президента у тому, що він не спроможний вирішити конфлікт, і гарантував, що він, як людина, яка вміє добре комунікувати і домовлятися, без проблем його залагодить. А виходить, що за два роки Володимир Зеленський нарешті прозрів і зрозумів, що Донбас - надзвичайно складна тема і він про це, зрештою, говорить, і що ключі до розв’язання конфлікту лежать не в Києві, а в Москві.

Але все-таки пригадуємо неодноразові намагання Зеленського домовитися з Володимиром Путіним, зустрітися з ним. Напевно, це не той шлях...

Однозначно. Насправді Володимир Зеленський стояв апріорі на хибних позиціях. Людина не розуміла, що з агресором домовлятися неможливо. З ним можливо домовитися тільки тоді, коли це буде здача або удар по національних інтересах України. Росія у звичних умовах без форс-мажорів і якогось колосального тиску ніколи не піде на те, щоб випустити Україну зі свого геополітичного впливу. Тому я можу сказати: слава Богу, що у Володимира Зеленського не вийшло врегулювати конфлікт на Сході, бо на з позицій, з яких він хотів це робити, а саме з позиціях домовляння і компромісів, це б однозначно означало здачу національних інтересів.

Що ви не почули під час цієї пресконференції? Відповіді на певні свої запитання, чи журналісти ставили ці питання, а він їх уникав?

Більшість питань були частково розглянуті. Їх зачіпав Володимир Зеленський або журналісти. Але мені особисто в багатьох випадках бракувало інформації. Зокрема з міжнародними відносинами. Адже Володимир Зеленський як глава держави, в першу чергу, є представником і обличчям держави на міжнародній арені. На відміну від економіки, у яку він втручається, але яка не є сферою його компетенції. Дипломатія — це його царина. Мені бракувало деталей про можливу мобілізацію міжнародної спільноти для протидії завершенню будівництва Північного Потоку-2, певних речей, пов’язаних з консолідацією міжнародної спільноти для протидії можливій агресії Росії. Мені бракувало інформації, чому, наприклад, в Україні в правоохоронній, судовій системах інколи відбуваються парадоксальні, взаємозаперечні речі. Коли, з одного боку, застосовують санкції проти проросійських сил, а, з іншого боку, переслідують волонтерів, громадських активістів. А Портнов використовує певні судові справи для того, щоб дискредитувати країнців або Україну загалом. Я думаю, глава держави мав би пояснити, чому так відбувається.

Вам не здається, що ті чи інші суди можуть скасувати якесь рішення Володимира Зеленського? Ви бачите дії президента, за які його можна покарати?

Якщо ми говоримо у форматі демократичного урядування і демократичної держави, яку Україна прагне побудувати, то маємо розуміти, що судова влада є однією з трьох гілок влади. Ба більше, ключовим моментом демократії і правової держави є незалежність судової гілки влади. Тому сама по собі демократія передбачає можливість того, що судова влада може скасовувати незаконні або неконституційні рішення. І не лише глави держави, а, я нагадаю, укази президента мають нижчу юридичну силу, порівняно із законами, ухваленими Верховною Радою. Суд може скасовувати будь-які закони, які суперечать Конституції. У даному випадку, очевидно, у Володимира Зеленського є багато рішень, сумнівних з точки зору Конституції.

А як ви оціните два роки діяльності президента? Його провали, досягнення?

Я б, напевно, охарактеризував результат його дворічної діяльності, як не надто позитивний, але кращий, ніж були мої сподівання. Я одразу був проти того, щоб главою держави стала людина без жодного політичного досвіду, без знання хоча б елементарних азів державного управління і функціонування політики. Я аналізував, які можуть бути наслідки від приходу до влади такої людини, яка ще й, окрім досвіду, не має професійної команди. Але, якщо врахувати пандемію коронавірусу, яка, звичайно, теж, очевидно, вдарила по планах Володимира Зеленського і уряду, то казати, що він повністю провалив правління не варто. З іншого боку є запитань. По-перше, міжнародна сфера. За таких сприятливих умов результати і отримання дивідендів мали б бути кращим. Друге: конфлікт на Донбасі. Володимир Зеленський не робить достатніх кроків і не залучає достатньо міжнародної спільноти, щоб спробувати натиснути на Росію і отримати певні поступки з боку Росії. Економіка, звісно, не компетенція президента, але, оскільки він постійно наголошує на тому, що тиснутиме на уряд, то можна йому дорікнути й економічним станом. Ми ж пам’ятаємо обіцянки про зменшення тарифів на комунальні послуги, зарплати вчителям по чотири тисячі доларів і багато інших речей, які нині є зовсім не реалістичними. І ще один момент. Мені здається, що Володимир Зеленський не може вийти з певних особистих бачень і можливо образ на попередню владу. Коли є конфлікт, коли є криза, пов’язана з пандемією, завжди традиція демократичних суспільств передбачає консолідацію всієї політичної еліти.

Які протиріччя можуть бути, коли війна?

Так я й кажу. А Володимир Зеленський на прес-конференції дуже часто згадував Петра Порошенка виключно негативно. Таке враження, що йому це болить дуже сильно, він ніяк не може про це забути і пожертвувати цим в інтересах України.

Люди мали багато очікувань від Володимира Зеленського. Яку ж в результаті бачимо його роботу? Тут я б хотіла згадати і про роботу у парламенті, де народні депутати нещодавно провалили створення дуже важливої ТСК для розслідування "справи ваґнерівців"...

Володимир Зеленський — людина, котра не дуже любить критику. І в даному випадку він чомусь дуже вперто не хоче визнавати те, що у команді, серед кадрів, які він сам підбирав, можуть бути люди, котрі, щонайменше, - вставляють палиці у колеса. Мені, як політологу, не зовсім зрозуміло чому Офіс президента, можливо, і сам президент блокували створення ТСК по "ваґнерівцях".

Так ось основне питання: чому вона була провалена?

Очевидно, що є люди, не зацікавлені у ній на вищих щаблях. І, зрозуміло, що, можливо, ще одна причина криється в тому, що такі речі могли б бути серйозним ударом по іміджу Володимира Зеленського.

Натомість депутати створили ТСК з більш ширшими повноваженнями. І, що цікаво, розглядати державну зраду буде Ренат Кузьмін, представник проросійських сил у парламенті. Які небезпеки у цьому?

Ситуація доволі парадоксальна. Адже як може розглядати питання державної зради  представник політсили, яку можуть запідозрити у державній зраді? Це в принципі парадокс. І мені незрозуміло, чому Володимир Зеленський запроваджує санкції проти лідерів ОПЗЖ, але ця партія існує, продовжує далі бити по національному сувернітету України та підігравати інтересам Росії — агресора. Я прогнозую, що, можливо, це є певна політична карта, яку розігруватимуть і надалі. Ми розуміємо, до майбутніх виборів ще далеченько і підсумком п’яти років президентства може стати заборона ОПЗЖ, що додасть Володимиру Зеленському подвійних бонусів. З одного боку, він позбудеться доволі потужних конкурентів на електоральному полі, а, з іншого боку, він підтвердить імідж захисника України, який бореться з "п’ятою колоною", і отримає додаткові певні політичні бонуси.

На вашу думку, що, перш за все,  така комісія мала б розглядати?

Безпосередньо справу "ваґнерівців", як і планувалося. Якщо він (Зеленський. – Ред.) дійсно діє так, як декларує, то перший мав би бути зацікавлений, аби у його команді виявили "засланих козачків", які діють не в інтересах України. Якщо почнуть "копати" з 2014 року усі справи, то це, радше, виглядатиме, як  інструмент для певного тиску на попередню владу та опозицію. Тому що замість того, щоб розслідувати нині актуальні та болючі речі, комісія ризикує стати інструментом маніпуляцій і тиску на попередню владу.

На завершення, чого ви очікуєте від наступних дій президента?

Насправді Володимир Зеленський за два роки на посаді визначив, у якому руслі діятиме. Я думаю, ми зараз станемо свідками своєрідного "полювання" на олігархів. Нині для Володимира Зеленського важливий закон про "деолігархізацію". Але, на моє переконання, він обрав не той шлях.  Коли ми кажемо про обмеження впливу олігархів, то маємо не створювати певний загальний закон і давати якісь визначення. Ми маємо вносити зміни в інші нормативні акти, які будуть цей вплив нівелювати. Тобто не називати когось олігархом, а створювати правове поле, яке б не дозволяло їм достатньо впливати. Олігарх — людина, котра має вплив у політичній, медійній, фінансовій сферах. Це дуже просто. Замість окремого закону має бути посилення боротьби з монополізмом в економічній сфері. Прозоріше функціонування медіа, щоб олігархи не мали можливостей маніпулювати думкою громадян. А в політичній площині мають бути обмеження на передвиборну агітацію, щоб олігархи не мали можливості вводити цілі когорти своїх представників в парламент і потім впливати певним чином на ухвалення ним рішень.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.