У тенетах страху. Блог Ігоря Гулика

Ми не можемо зрозуміти, як російський пілот чи оператор ракетного комплексу холоднокровно натискає на ґудзик "Пуск", заздалегідь знаючи, що крилата смерть вдарить по мирних мешканцях, дітях, жінках.

Але відповідь лежить на поверхні. Таким чином сусіди ретранслюють у реальність власний, майже тваринний страх, імплементований у їхні мізки десятиліттями деспотії, свавілля і всесилля влади.

Страх – страшна сила, набагато потужніша зброя, ніж якісь там С-300 чи Х-55. Він здатен сковувати волю, паралізувати здатність діяти логічно, втрачати людську подобу. Та найгірше, як писав колись Голсуорсі, "немає нічого страшнішого в житті, ніж абсолютна неможливість змінити те, що ви вже зробили". Либонь, у росіян превалює саме цей страх: відсутність не те що бажання, а навіть думки про те, що все, що вони вчинили упродовж сотень років на колонізованих теренах, неможливо змінити. Підсвідомо, можливо, у когось з них і виникають певні здогадки схожого штибу, однак вони лише продукують інші страхи – очікування справедливої помсти, відплати за, можливо, чужі злочини.

Тепер вони прагнуть вселити цей тваринний страх в українців. Для того, аби, якщо не перемогти вільнолюбний народ на полі бою, то принаймні стати з ним на одну дошку, і таким чином отримати сатисфакцію – ми не самотні серед свого страшного, дикого, варварського, огидного світу. Ба більше, - вони реально вважають, що інші світи, і не тільки в Україні, а й у всьому світі, чимось схожі на їхній – звідси й найпоширеніші наративи "русского міра" про Захід як утілення "безправ'я трудящих", "кровопивців-капіталістів", "содом і гоморру", "бездуховність" і "цинізм політиків".

Вже не пригадую хто, але один з філософів-лібералів, яких розвелося у Росії на початку 2000-х, як сарани, сказав, що "імперія — це трансляція власної суті на довкілля". Але що може транслювати прогнила імперія, окрім міазмів розкладу і страху?

Раніше, в "тучниє годи", коли нафтодолари лились у Росію рікою, Москва дозволяла собі освіжати атмосферу запахом грошей, скуповувати гуртом та вроздріб талановиті, але легковірні мізки на Заході, припудрювати власні струпи "культурною" пудрою "Большого театра", влаштовувати пишні посольські прийняття, на які, мов нічні метелики, зліталася європейська знать. Тепер, виснажившись у війні з Україною, знекровившись під тиском західних санкцій, у кремля залишився невеликий вибір: божевільна пропаганда і трансляція страху.

Навіть натякаючи на бажання перемовин з Україною (крізь зуби, звісно), путінська челядь раз у раз зривається на риторику залякування, погроз і шантажу. Вони не діють, провокуючи лише на кпини на зневажливі посмішки, але росіянам чомусь видається доцільною саме така лексика. За "порєбріком" якось недолуго реагують на повідомлення, приміром, про те, що газосховища у Європі заповнені на 80 відсотків. Натомість вони брешуть про серйозну поламку на помпувальній станції газогону Північний потік, звинувативши при цьому Siemens і монреальських ремонтерів. Страх європейського обивателя перед холодною зимою, на думку ефесбешних тролів, має зламати волю тамтешніх урядів надалі підтримувати Україну. Але при цьому вони забувають, що існує й інший вид страху – інстинкт самозбереження, і саме він нарешті прокинувся серед західних еліт, яких геть не приваблює перспектива повернення "берлінських стін" та "варшавських договорів".

Нам також важко зрозуміти, чому серед 140 мільйонного народу, який чомусь називає себе "росіянами" (бо насправді росіян значно менше), не знайдеться бодай десяток відчайдухів, які б могли кинути виклик "вождю" та його камарильї. Причина – той же страх, а також звичка "бути нижче трави, тихше води", аби вижити. Звична столітня, "правильність" якої підтверджено гекатомбами жертв "незгодних". Зрештою, почуття самотності тих, хто міг би зважитися на такий, наперед фатальний вибір. Бо "людина відчуває себе самотньою, коли вона оточена боягузами", - казав Альбер Камю.

Росіяни не розуміють, що найстрашніше для людини – втрапити у колію, з якої не вирулиш повік, маршрут якої наперед визначений кимось, а не тобою. І відповідно їм важко зрозуміти, як там, обабіч, де "всі шляхи богам відкриті"? І це тільки примножує їхній страх.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.