У путіна немає обличчя. Тож без сенсу дбати про нього. Блог Ігоря Гулика

Цікаво, що говорять це люди, які вже майже без кривляння писком сприймають порівняння експідполковника КҐБ з Гітлером. А про останнього, - то я щось не чув, аби у 1945-му хтось з антинацистської коаліції волав про фейс Алоїзовича і переконував, що потрібні косметичні маніпуляції, аби він припинив спротив.

Як на мене, такі розмови, - лише доказ інфантилізму та безхребетності цілого покоління політиків, найдошкульнішими переживанням яких були фіаско на виборах або сімейні сварки через те, що хтось спритніший, успішніший і неперебірливіший у засобах досягнення мети. Звісно, є у цьому припущенні й щасливі винятки на кшталт Боріса Джонсона, але з ним - інша історія, бо кому, як не колишньому журналістові та авторові кількох книг, ліпше знати анатомію сучасної європейської політики.

Між тим дискусія про "збереження обличчя" путіна не варта й виїденого яйця. Бо насправді його у нього ніколи й не було. Знову ж таки, - даруйте за порівняння з Джонсоном, - через належність до певної касти людей, присутність лиця для яких трактується швидше як ґанж, аніж як репутаційна риса. У лави всемогутнього КҐБ набирали персонажів неяскравих, сірих та непомітних, їхні обличчя мали б змазуватися у натовпі, боронь Боже, врізатися у пам'ять, говорити зайве про внутрішній світ агентів. Тож відома фотографія путіна з валізою Собчака акурат лягає у таке розуміння фізіогномічних особливостей його фаху.

Є такий фільм Джона Ву з Джоном Траволтою та Ніколасом Кейджем у головних ролях - "Без обличчя". Типовий американський бойовик, але, як зазвичай, коли його ставлять майстри, - з певними цікавими меседжами. Отож ця стрічка пропонує глядачам спробувати поглянути на світ очима ворога. Тоді, можливо, несподівано, натрапимо на певні відкриття і всі складні речі стануть для нас зрозумілими, часто навіть банальними.

Дмитро Кулеба, який вважає, що "нехай Путін сам знайде способи "зберегти обличчя", має рацію тільки почасти. путін сам не бажає "зберігати обличчя". Він чудово розуміє, що і для чого робить, і цілком усвідомлює наслідки. Припущення про те, що, мовляв, він живе в ілюзорному світі, що, мовляв, "боярє" з його оточення кладуть йому на стіл дайджести зі спотвореною інформацією, - така ж маячня, як і російська пропаганда найгірших зразків. Колишній каґебіст керується холодним розрахунком і вибудовує логічні причинно-наслідкові ланцюжки з огляду на результат (попри можливі ексцеси, які нормальні люди вважають патологією, злочином, бузувірством).

Він прекрасно усвідомлює ризики і міру відповідальності. Приклад диктаторів минулого і недалекого сьогодення навряд чи пройшов повз його увагу. Але він чудово обізнаний з тим, що переважна більшість росіян хочуть саме такого правителя, і це штовхає його на ще брутальніші вчинки. Ба більше, - він переконаний у тому, що історію пишуть переможці, і що всі, м'яко кажучи, "переступи", а насправді - злочини найвищого левела, виглядатимуть мізерними трафунками на тлі його тріумфів.

Увага світу гріє його хворе самолюбство, а спроби навернути до розуму, апелювати до совісті чи моралізувати над негідністю його вчинків, лише заохочують цього людця на "підняння ставок", що нормальною людською мовою означає ще кривавіші авантюри, ще витонченіший садизм. Звідси й систематичні запрошення світу до ядерної "російської рулетки", і кожна репліка про "божевілля" чи про "помремо всі", дає йому підстави вважати, що його таки бояться.

Тому правильним є висновок Тімоті Снайдера про те, що "коли ми дискутуємо щодо якогось "виходу", це лиш створює привід російським лідерам над чимось посміятися в складні часи".

путін розуміє тільки мову гопників, збоченців і виродків. І коли респектабельні політики обирають саме такі, незвичні для ХХІ століття, ролі, і таку середньовічну, здавалося б, риторику, - парадигма поведінки путіна круто змінюється. Він раптово зникає з обрію, забившись до свого бункера, аби там, у відносній безпеці, обміркувати хід у відповідь.

путін потребує не косметологів. Йому зарадять навіть не психіатри, - він цілком осудна людина, як би не демонізували його налякані політики. путіну зарадять або "русскій бунт - кровавий і бєспощадний", або гідний, нелякливий і мотивований хірург. Не схильний до сентиментів, свідомий того, що і задля чого робить. Щодо першого варіанту - маю сумнів. Щодо другого - він є. Операція триває вже 85 днів. Без наркозу...

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.