У нас, "На дереві": як сестри-близнючки зі Львова створюють власний бізнес

"Еспресо.Захід" поспілкувався з авторками бренду "На дереві", які поділились своїм досвідом у створенні бізнесу "з нуля". Кажуть, що успішним проєкт буде лише тоді, коли, навіть після повного провалу ти хочеш займатися цим і надалі. 

Софія Філіпчук і Мар’яна Білевич – двоє сестер-близнят зі Львова, спільний бізнес розпочали недавно, близько року тому.

 Продавала в магазині, а під прилавком – малювала

Колись, розповідають сестри, вони мали абсолютно різні інтереси. Софія любила малювати, Мар’яна – рахувати.

"Я вчилася в Академії мистецтв, а Мар’яна – на економіці підприємства. Кардинально різні напрямки, – розповідає Софія. – В дитинстві ми разом щось завжди вигадували: то проєкти, то вистави. Продавали петрушку, пекли пляцки – ну, але то все було по-іграшковому. А коли виросли, то наші шляхи розійшлися – бачилися лише тоді, коли приходили додому ночувати.  Але не так давно я затягнула сестру на свій бік".

Спершу проєкт "На дереві" був виключно починанням Софії. Але торік на день народження сестри вирішили, що настав час об’єднати зусилля. Софія попросила Мар’яну продати всі свої творіння.

"Ми хоч і сестри, однак дуже різні. Але дуже любимось і я завжди боялася, щоб спільний проєкт не зіпсував наші прекрасні стосунки, – розповідає Мар’яна. – Тому домовилися, що Софія відповідає за виключно творчість, а я – за фінансові й організаційні моменти". 

Мар’яна стала підприємницею вже у 18 – продавала канцтовари, одяг. Потім відкривала рекламну агенцію, весільний салон. Були навіть доволі незвичні бізнес-ідеї.

Наступного дня я відкрила комп’ютер і питаю себе: "Боже, а що взагалі в житті робити далі?

"Коли торік розпочався карантин, я захотіла вирощувати буряки, – згадує дівчина. – Ідея здавалася крутою. Коли ми поїхали в село на карантин, я побачила зоране поле, зателефонувала чоловікові й кажу: "Вези мені насіння. Багато! Я буду робити стартап". Але трохи не вдалося, бо не мала досвіду в тому. Не знала, що воно все так швидко заростає бур’янами. Коли ми приїжджали до бабусі, все завжди було таке гарне, пополене. Тому здавалося, що посадив – і все". 

У Софії ідея займатися бізнесом не викликала захоплення, швидше навпаки.

"Я ніколи не любила рахувати, але дуже любила малювати. Під час навчання в академії підпрацьовувала на секонд-хенді консультантом, а ще рюкзаки продавала. Я розуміла, що то зовсім не моє, бо під час цієї роботи я під прилавком малювала.

І от, закінчивши академію, наступного дня я відкрила комп’ютер і питаю себе: "Боже, а що взагалі в житті робити далі?" Тоді вперше й виникла ідея – треба продавати те, що понамальовувала". 

Утім заробіток так і не став першочерговою метою їхнього бізнесу.

"Навчаючись у бізнес-школах, я зрозуміла, як працюють підприємці: рахують, чи це вигідно, коли зможуть отримати перший прибуток. А наша спільна справа починається з того, що ми просто щось дуже любимо. Від цього з'являється ідея, ми ходимо, захоплені нею, тиждень "підскакуємо-радіємо". І лише тоді з нашої ідеї, яку ми дуже полюбили, починаємо прораховувати, чи нам це вигідно, і думати, як її реалізувати", – розповідає Мар'яна.

Софія пригадує: коли створювала бренд і вигадувала назву, то хотіла, щоб вона була пов’язана з деревом. Адже все починалося з того, що дівчина робила дерев'яні іграшки, прикраси, брошки. Їй подобаються природні й автентичні мотиви. 

"У дитинстві любила сидіти на дереві. Могла навіть пів дня просидіти там, мріючи і фантазуючи. І мені хотілося, щоб люди, які придбали мої вироби, також ніби опинилися на дереві. От я навіть люблю починати розмову "У нас на дереві". Це несе в собі затишок, окрім того, що, власне, наша продукція виготовлена з дерева".

Відсутність конкуренції шкодить бізнесу

Софія не пригадує конкретного рішучого кроку, мовляв, "усе, я створюю свій бізнес". Найперше хотіла відділити особисті речі в соцмережах від листівок, які малювала.

"Почала малювала малюнки з особливими фразами замість банального "Вітаю". Саме з такими словами, які людям важко підібрати, а вони купують її, дарують і вже навіть не підписують".

Фото: з ФБ сторінки "На дереві"

Справа пішла краще, коли до неї долучилася сестра з бізнесовою жилкою. Бо художниця, поринаючи в творчу роботу, могла тижнями не телефонувати деяким партнерам, аби домовитися за якусь порізку чи плівку. Мар’яна вирішує всі питання відразу, того ж дня.

Думала: "о, державі цього місяця дала, а собі вже не лишилося нічого"

"Ми вже помітили, що в Україні дуже великий потенціал у плані виготовлення унікальних речей. Але багато ніш у кожному сегменті – не заповнені. От, скажімо, є люди, які займаються поліграфією чи порізкою дерева, але вони мають мало конкурентів, а тому дозволяють собі просто легковажити виконанням роботи. А ще ця робота може мати 80% відсотків браку. Шкода, що ці люди не шанобливо ставляться до замовників. Я можу за кілька днів втілити задуману ідею і відправити до друку, а потім через такі речі все просто все зупиняється".

Софія розповідає: на початках були місяці, коли просто віддавала податки, і все. Думала: "о, державі цього місяця дала, а собі вже не лишилося нічого". Але сидіти вдома, малювати й отримувати гроші не хотіла. Відразу оформила "ФОПа".

"Я хочу давати гроші державі, бо хочу мати класний транспорт, гарні побілені алейки. Єдине, що не хочеться дзвонити нікому й займатися бюрократичними процедурами. Ці процеси в нашій державі дуже складні. Добре, що в мене є чоловік і він це робить. Я йому так і кажу: нині варю борщ, а ти заплати податки". 

Тому дуже цінує допомогу близьких – саме вона допомогла їй перевести власну творчість у бізнес-площину.

Важливо, щоб усі речі, які вони виготовляють, мали українську ідентичність.

"Тут насправді така штука, що треба 10 ролей виконувати одночасно. Знаю достатньо талановитих художників, але про них ніхто не знає. Я їх розумію, бо не всі люблять займатись, окрім творчості, рутиною. А нею просто необхідно займатися, щоби був результат. Бо перший, другий раз твої роботи куплять мама і троє найкращих друзів. А далі треба активно працювати, щоб монетизувати свою працю". 

Віктор Павлік, Баба-жаба і дитячі малюнки

"Мар'яна, до речі, була моїм першим клієнтом – ангелика купила", – пригадує Софія.

Товари з різдвяною тематикою, з яких усе почалося, і зараз продаються найкраще.

"Основне – це різдвяні світшоти з українськими колядками , поліграфічна продукція, календарі, стікери, сумочки, хатній декор – гірлянди, горнятка, подушки. Можна все купити онлайн, а ще нас запрошували на ярмарки, якщо не буде карантину". 

Фото: з ФБ сторінки "На дереві"

Дівчатам важливо, щоб усі речі, які вони виготовляють, мали українську ідентичність. Не просто синьо-жовті барви, а щоби читалося, що зроблено це в Україні. Чи то йдеться про візерунки, чи про фрази з відомих українських пісень та поезій.

"Ми консультувалась з юристами, аби пояснили, чи не порушуємо авторські права. Але якщо ми вказуємо автора й посилання цитати, то це трактується, як популяризація. Скажу так: Віктор Павлік лайкає футболки з рядками з його пісень. Зараз взяли рядки Богдана-Ігоря Антонича. Тут, гадаю не буде непорозумінь".

Серед власноруч створених мемів є серія листівок "Баба-жаба",а з новішого – комедійні календарі на тематику антистресу.  Персонаж тут – Микола Васильович, вигаданий психолог, уособлення людини-фрази "Я тебе почув".

Фото: з ФБ сторінки "На дереві"

Попри бажання розвивати бізнес, Софія з Мар’яною кажуть, що не хочуть виготовляти масовий продукт.

"Зійшлися на думці, щоб не наштампувати тисячу футболок, щоб вони були в кожному магазині і їх купували всі, – каже Мар’яна. – У нас дуже емоційні товари. Коли певну річ дарують людині, то важливо, щоб саме ця річ потрапила до тієї конкретної людини, яка їй призначена. Ми розвиваємо цей бізнес, але нам дуже важливо не втратити індивідуальності, не зробити це надто масовим. Хочеться, щоб річ потрапила туди, куди треба. От була клієнтка, яка приходила і казала, що з нашою брошкою-рибкою була всюди, зараз вже в Кореї. І їй наш виріб – рідний. Це дуже приємно".

Інколи в роботах на замовлення батьків відтворюють малюнки, створені дітьми.

Хочемо, щоб і наші вироби ставали такими – не просто іграшка, а частинка дому, частинка родини…

"Я колись узагалі хотіла, щоб це був окремий напрям. Але це важко, бо починаєш співпрацювати з людьми. Ти бачиш це по-одному, вони – по-іншому, і процес виходить дуже довгим.

От сьогодні буду відправляти замовниці класний проект – з малюнків сина хотіли зробити брошки. Дуже круто вийшло – повністю відтворила малюнки, зробила брошки. Назвали серію брошок – "On a tree Макар", – розповідає Софія. 

Фото: з ФБ сторінки "На дереві"

Стосовно цінової політики, то люди реагують дуже по-різному. Якщо в Києві зазвичай зауважень немає, то у Львові інколи питають "Чому так дорого? " й про листівки за 25 гривень. Навіть попри те, що це єдина листівка у такому виконанні і зроблена на дизайнерському папері.

"Іграшки на ялинку, намальовані Софією, дуже різняться в ціні. Але я розумію, якщо ангелик на верхівці ялинки особливий і передається з покоління в покоління, то він має якусь сакральність. І ми хочемо, щоб і наші вироби ставали такими – не просто іграшка, а частинка дому, частинка родини… " – пояснює Мар’яна.

А всім хто сумнівається, чи вдасться зробити власне хобі професією, дівчата радять щоденно займатися улюбленою справою по дві години.

"Я раджу всім пробувати. Бо от пробуєш – щось не пішло, а інше – то вже твоє, "пішло". Якщо читати бізнес-літературу, то це все здається ідеальним, навіть формування ціни. А в реальності все складніше, почати заробляти відразу не вдається.

Але це також своєрідна перевірка. Якщо ти витратив дуже багато зусиль і нічого не заробив, або заробив і віддав за оренду, сплатив податки, а залишилося обмаль. Та після цього хочеш далі щось робити, то значить це – твоя справа". 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.