У Львові придивляються до "Накреслених днів" Антоніни Денисюк

Графічні "Накреслені дні" художниці Антоніни Денисюк, що зараз експонуються в галереї "Дзиґа" – її перша повноцінна персональна  виставка в рідному Львові за останні 25 років. Уродженка Львова, яка вже багато років живе за кордоном і чия творча майстерня сьогодні в Берліні, показала вибране з того, що створила за останній рік, інформує "Еспресо.Захід".

Існує якась дика несправедливість: сучасні молоді митці  (не кажучи вже про суспільство загалом) часто нічого не знають про гучні мистецькі події 20-30-річної давнини. Про це можуть нагадати хіба що окремі замітки в тодішній пресі чи каталоги, якщо такі було видано. Хоча без тих подій і нинішнє мистецтво було б цілком інакше. Бо йдеться часто-густо про знакові явища, під час яких художники не просто щось там собі малювали, а вчилися бути вільними, розкутими в мисленні і творчості, налаштованими до спілкування й імпровізацій, на пошук. Антоніна Денисюк якраз є людиною, котра наприкінці 90-х взяла на свої плечі організацію  міжнародних мистецьких симпозіумів DE NOWO, які проводила й у Львові, і в Одесі та Варшаві, і які (а їх відбулося аж сім) стали камертоном як мистецтва, так і суспільства в цілому.

Це нині художниця, ім'я якої ще на початку 1990-х уже звучало як ім'я учасниці відомих проєктів, зокрема панкультурних (наприклад,  фестивалю контркультури "Вивих") має купу міжнародних призів і відзнак. Скажімо, Спеціальну нагороду імені Лоренцо Медічі за живописні твори на VIII Флорентійській бієнале сучасного мистецтва. Чи можливість додатково навчатися або творити завдяки стипендіям Фундації Краснера Поллока (США), Культур-Контакту (Австрія), Гауде Полонія (Польща, Міністерство культури), Австрійського бюро кооперації у Львові, Ерцдіоцезії (Австрія), Вілли Деціус (Польща), Інституту імені Адама Міцкевича (Польща) й інших. Це зараз її роботи не лише в колекціях вітчизняних музеїв, а й у збірках Музею сучасного мистецтва Lentos у Лінці, графічній колекції Альбертіна (Відень), музеях Тімо Міттінена (Берлін), маркіза Зігіфредо ді Каносси (Монако), принца Альберта ІІ (Монако) й інших. А коли починала, то їй треба було визначитися, де саме себе відшукати, який шлях є її власним – проторений чи той, де нічого не відомо.

 

Саме тому, що свого часу Антоніна Денисюк зважилася відійти від звичних кордонів, поставила на експеримент і високу професійність, не стримувала своєї активності, вона не тільки знайшла власну форму для творчого самовияву, а й опинилася серед провідних митців свого покоління. 

"Мої роботи ставлять під сумнів свідомість та переконання про кордони, – каже художниця, – що розділяють бажання і страх, життя і смерть, розум і віру, любов та ненависть та дають надію на те, що все буде добре".

   

Узявши собі за виразного супутника в творчості лінію і простір, вона почала вибудовувати світи (як правило, мінімалістичними засобами), відправною точкою для яких насправді є не щось абстрактне, а людське життя, почуття і відчуття. Навіть вужче, де в основі часто (бодай алюзією) її улюблений Львів і львів'яни, попри те, що Антоніну Денисюк у реаліях носить по світу. Ота атмосфера, роздуми і пам'ять. Звісно, з проекцією на турботи світу. 

 

Експозицію "Накреслених днів" склала графіка, світлові та кінетичні об'єкти. До речі, про кінетичні об'єкти. Якось – ще коли розвалювався Союз – Антоніна Денисюк біля Галицького базару побачила циганку, що продавала кольорове пір'я. На тлі загальної сірості це пір'я було неймовірно яскравим і святковим. Художниця відразу купила понад сто штук, відчувши, що це пір'я може бути як матриця, з якої ідея – зробити проєкт "Життя як повітря".  Однак за роботи, які вона тоді зробила (а це були некишенькові речі) її дуже збештали, і вона то облишила. А за якийсь час, відвідуючи Ярмарок сучасного мистецтва The Fair - FIAC у Парижі (за участь в якому  галереї мали заплатити 35 тисяч євро), в одному з боксів побачила роботу з пір'я на кшталт своєї, однак воно було заклеєне і не рухалося. Тоді зрозуміла: якщо існує матриця, то вона обов'язково проявиться. Байдуже, через кого. Адже художники, як провідники – доносять ідеї, котрі  люди не в стані побачити або зрозуміти. Хоча внутрішньо було гірко.

 

"Я невипадково назвала виставку " Накреслені дні", – розповідає Антоніна Денисюк. – Бо вона дає можливість з дуже багатьох ракурсів сприймати – накреслені, окреслені, закреслені… Це певна гра слів і значень. Але разом з тим накресленість дає певну надію. Адже не тільки ми креслимо, а й Бог разом з нами креслить теж. Дає надію..."

 До речі, наступної осені Антоніна Денисюк широко запрезентує свою творчість у Львівській національній галереї ім. Б. Возницького.
 
Ярина Коваль

Фото Ярини Коваль

 Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку