У культовій львівській Вірменці представили портрети з бинтів

Про це інформує Еспресо.Захід

Художниця Наталія Бугайова вривається у львівський мистецький простір, буквально зносячи йому дах. У доброму розумінні цього слова. Бо - "так ніхто тут не робить". Та й де-інде не роблять. Або, якщо роблять, то геть не так. І не тим. І це те, що львів'ян у перший момент шокує, а потім перетворює у палких шанувальників і художниці, і нового виду мистецтва. 

Узагалі ота новизна у мистецтві - майже завжди річ доволі спірна. Бо часто-густо просто не знаємо, що робиться десь на планеті. Але знаємо, що львівські мистецтвознавці творами Наталії Бугайової були заскочені. Приміром, доктор мистецтвознавства, професор Львівської національної академії мистецтв Ростислав Шмагало, який погодився  з нами: це щось дивовижне.

Ганчбинт - таке ось своєрідне окреслення техніки, у якій Наталія Бугайова працює. А якщо  на хлопський розум, то твори художниці народжуються з її образного мислення, а ще ганчірок та бинтів, які потрапляють їй під руки. 

"Ще кілька років тому я і подумати не могла, що виявлятиму своє творче "я" у такій площині, - розповідає мені Наталія Бугайова. - Усе життя пропрацювала художником-модельєром, зокрема 20 років у Луганську, куди вийшла заміж, на великій фабриці одягу, поки її не купили росіяни та не розвалили. Зміни ще й в особистому житті повернули мене додому, до Львова. А оскільки це трапилося ще до війни (тобто ще до 2014-го року), то вважала і вважаю, що Бог мене просто звідти забрав. Без роботи я й у Львові не була - працювала на "Крокусі", шила жіночий одяг. Але прийшла пандемія коронавірусу і довелося сісти вдома. А просто сидіти і нічого не творити - не для мене".

До речі, творити саме так вийшло випадково. Якось погляд впав на ганчірку, якою мила посуд. І в тих її заломленнях побачила певний образ. Трішки поправила, сфотографувала, виклала у фейсбук і пішло-поїхало. 

Ті викладені ганчірочки їй самій нагадували барельєфи чи невеличкі скульптурки. То її уява побачить постать козака, то паломника. То ангела у ганчірці впізнає, то якесь симпатичне звірятко. Або й сюжет. А якось в руки потрапила марлева ганчірка. І з неї проступив профіль дівчинки. І потім постать жінки з дитиною. І Наталія Бугайова завмерла. Бинт давав обрії, глибину, витонченість, про які і подумати було годі. І її понесло.

Викладала, фотографувала, починала творити щось нове. Шукала, вдосконалювалася і нині впевнено говорить - це її шлях у цьому світі. На нині у її творчому доробку - з десяток портретів, а ще, певно, понад добру сотню різних образів та сюжетів ( про багато з яких нагадують  хіба світлини, бо не здавала собі справи то все закріплювати і ховати в загашники). Але є набутий досвід, є емоції від процесу творення і є шанувальники та приятелі, що підштовхнули її показати зроблене не лише в соціальних мережах.

Виставка творів Наталії Бугайової, яка зараз відкрилася у культовій кав'ярні міста "Вірменка" - осередку львівської богеми й неформальних рухів радянських часів - не перша в біографії художниці. Напередодні повномасштабного вторгенння Росії в Україну Наталія Бугайова презентувала свою творчість у "Мазуреку".

"Я завжди у всьому бачу якісь образи, - розповідає художниця. - Навіть внука, з яким любимо під час прогулянок вишукувати ці незримі на перший погляд образи в навколишньому, на цей пошук присадила. А бинт - шалено цікавий матеріал. Десь роботи з нього нагадують акварель, десь - олійний живопис, а десь - графіку. Так, він вимагає великої обережності під час праці. Бо трішки подув і все розлетілося, нема образу, або він втрачає. Але прозорість бинту як матеріалу, його спроможність дати глибину, його незвичність та незбитість відкриває  широкі простори як для власної уяви, та кі для творчих експериментів. А ще бинт в сучасних реаліях - дуже символічний матеріал. Його покликання - сприяти загоюванню. А отже це те, що потрібно"

• Художник Володимир Стасенко передав акварель Олени Кульчицької "Антей" із власної мистецької колекції до Національного музею у Львові