Свідчіть правду. Це задача з зірочкою в сучасному світі, – Андрушків

"Еспресо.Захід" публікує у повному форматі промову Андрія Андрушківа, який виступив цьогоріч почесним промовцем випускних урочистостей УКУ 2023.

"Слава Ісусу Христу!

16 років тому я, як і ви зараз, був на випускних урочистостях Українського католицького університету, кілька тижнів перед тим захистивши диплом. Я маю сьогодні велику приємність, а ще більшу честь звернутися до вас з промовою. Я підготував для вас чотири тези і один вірш українського поета, з творчістю якого я познайомився в бібліотеці УКУ. 

Ви вчилися і здобували свої освітні ступені під звуки вибухів російських ракет, в блекаути, розриваючись між роботою і волонтеркою, заколисуючи своїх дітей в бомбосховищах, чекаючи повідомлень від рідних і близьких, які служать в силах оборони. Моя вам повага. 

Ваші дипломи роблять вас бажаними кандидатками і кандидатами в компаніях та організаціях, які відповідають вашим професійним зацікавленням. Отримані в університеті знання та вміння – це база, з якої ви побудуєте свої майбутні успішні карʼєри. Але є ще речі і явища не зафіксовані в додатках до ваших дипломів, які вирізняють наш університет з-поміж інших, і які допоможуть вам бути кращими фахівцями, лідерами, громадянами. Всіх їх дуже добре окреслює гасло УКУ "Свідчити, Служити, Спілкуватися". 

Для початку, хочу вас застерегти від думки, що диплом УКУ відчиняє всі двері. Мене, наприклад 28 лютого минулого року не взяли в 80-ту бригаду, бо я не мав попереднього досвіду військової служби, хоча на КПП намагався переконати, що, можливо, дипломований богослов і директор аналітичного центру підсилить їх. Все одно не взяли. Але УКУ мене навчив бути настирним, і вже за 24 години я був в іншій військовій частині, з підрозділом якої за 6 днів приєднався до оборони Києва і виконував завдання в столиці та сусідніх областях.  

15 місяців тому ми з побратимом були на завданні в селі Новий Биків Чернігівської області. Це маленьке село, яких в Україні тисячі. Там живуть люди, які працюють на своїй землі, вирощують і продають овочі. Це село, як і всесвітньо відомі Буча та Бородянка, зазнало жахливих руйнувань. 35 днів місцеві провели в підвалах. Росіяни катували та вбивали беззбройних людей, чинили інші воєнні злочини. Зі страшними боями із застосуванням танків і артилерії село було звільнено. Ми приїхали туди наступного ранку після визволення. Будинки були зруйновані, а ті, що вціліли, – пограбовані та заміновані російськими солдатами. У ті дні, як і щороку навесні, в Україну повернулися лелеки. Але лінії електропередач, на яких лелеки влаштовували гнізда, були зруйновані, птахи кружляли над селом. Біля своїх замінованих будинків стояли виснажені люди, яким було нікуди подітися. Довго й повільно ми їхали через село, через цю страшну картину, коли і птахи, і люди опинилися наодинці зі своїм відчаєм.

Мій колега, знаючи, що я богослов за освітою, дивлячись на все це риторично запитав: "Де Бог?" Я не знав, що йому відповісти, і мовчки сидів, змиряючись з девальвацією мого магістерського диплома. Вже на краю села ми побачили, що біля автомобіля стоять місцеві жителі. Це було авто перших волонтерів, які дісталися села. Вони роздавали людям хліб, консерви, ліки. І коли наша машина проїжджала повз машину волонтерів, яких обіймали місцеві жінки, я тихо сказав: "Ось – Бог!".

Всю ту історію в моїй памʼяті підсумовує гасло нашого університету, бо вона про свідчення, про служіння і про спілкування.

Фото: УКУ

Тож Свідчіть! Випускники УКУ добре знають, що давньогрецькою свідок і мученик – це одне і те ж слово. Цей університет постав ділами тих, хто готовий був свідчити чи то в часи російсько-радянських репресій, чи то в часи Януковича-Табачника. 

Так, а що свідчити? – Свідчіть правду! Це, звісно, задача з зірочкою в сучасному світі, в якому "в кожного своя правда", "не все так однозначно" і "правда десь посередині".

Цей цинічно-лицемірний підхід, який пропагують ті, хто любить збирати вершки й уникати відповідальності ми відчуваємо на собі останні 10 років. Але як вдало зафіксував Адам Міхнік: "Правда не лежить посередині, вона лежить там, де лежить". То ж, ваше завдання буде в тому, щоб щоденно пізнавати правду, правду, яка робить вільними і дає силу свідчити. Так ви будете будувати команди, організації, компанії, громади, інституції та цю країну на твердому ґрунті. 

Служіть! Це може здаватися дуже дивним закликом, якщо озирнутися на світову попкультуру в її найширшому сенсі, і звернути увагу, що на перших шпальтах глянців та на сценах великих конференцій герої і знаменитості, які люблять переконувати, що всього досягли самі, ні від кого не залежать і нічого нікому не винні. Але я запрошую вас на хвильку закрити очі та пригадати простір цього університету: кампус, навчальні корпуси, авдиторії і храми. 

УКУ – це  витесаний в часопросторі памʼятник служіння. На кожному кроці тут табличка про тих чи інших жертводавців. Ви, скоріш за все, навіть ніколи не бачили цих людей, чи не чули про ці компанії. Але одного дня вони вирішили послужити нашому університету, послужити вам, і так зʼявився навчальний клас, бібліотечний фонд, каплиця, стипендія для студентів чи викладачів. Цих людей ніхто до цього не примушував, вони самі обрали послужити УКУ. 

Тепер знову заплющіть очі і йдіть далі університетом. Ви побачите згадки про інший тип служіння. Служіння з найбільшої любові. Ви побачите фото полеглих Героїв, тих, кого вбили росіяни: студента магістерки Олега Курського, випускників Тараса Гайдука, Артема Димида, рідних і близьких членів нашої спільноти. Їхнє служіння, їхній чин найкраще описують слова самого Христа: "Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх". 

Фото: УКУ

Ваше навчання, ваші знання, ваші дипломи – результат служіння багатьох. Те, що ви змогли здобути вищу освіту в ці страшні часи – є свідченням того, що служіння в любові творить можливості там де їх не мало б бути, можливості для тих, хто їх ніколи не мав би мати. Тому несіть цей досвід і практикуйте служіння в любові: своїм командам, своїм клієнтам, жителям своїх громад і своєму народу – так ви зробите їх стійкими перед непевностями і загрозами майбутнього.

Спілкуйтеся! Здавалося б, що в часи широкосмугового інтернету, месенджерів, відеочатів, соцмереж, стрімів маємо з цим всім питання закрите. Але за останні 494 дні ми перевідкрили для себе спілкування, перевідкрили оте Шевченкове: "Ну що б здавалося слова, слова та голос, більш нічого, а серце бʼється, ожива, як їх почує". В часи коли панівний планетарний наратив – це "я-я-я-я-я", ви самі сотні разів казали, чули, писали й отримували оте зовсім інше "Як ТИ?". Ми знаємо скільки всього вміщається в отому простому "++" на екрані смартфона, і який простір любові в отому: "Може, вам ще щось треба?". 

Саме навик горизонтальної комунікації, був одним із наріжних каменів, які дозволили нам вистояти в перші дні і тижні великої навали, він впливає на нашу стійкість зараз і допомагатиме в майбутньому. Справжнє спілкування дозволяє домовитися про правила, розділити відповідальність та зробити усіх долучених співвласниками майбутнього. 

Саме ви братимете участь чи модеруватимете консультації про відбудову громад і територій, дизайн шкільних та госпітальних мереж, практики перехідного правосуддя та ефективного врядування і багато іншого. А ще, отримавши дари Святого Духа спілкування різними мовами, ви будете дискутувати про міграційну політику України, про повоєнний уклад, деімперіалізацію та демілітаризацію Росії, про торгово-експортні відносини українського бізнесу з країнами ЄС та про взаємовигідну співпрацю з народами Великого Півдня. Саме ваші слова, а ще більше вміння слухати, допоможуть полегшити біль втрат та задизайнувати майбутнє, в якому не буде місця несправедливості.

Я обіцяв вам 4 тези, але гасло УКУ має лише три слова. Тому додам ще одну від себе, як то робить продавчиня, коли копійки вже закінчилися, а барбариски ще ні. 

16 років тому тоді ще отець, владика Борис сказав: "Ви проробили велику роботу. То ж тепер до роботи". Вам, напевно, траплялася реклама на кшталт "Відкрий в собі суперсили", "Пробуди в собі бога/богиню". І ви скоріш за все, ви скролили далі, бо як випускники УКУ знаєте, що найефективніший спосіб бути "як Бог" – це звісно працювати. Нікого іншого ми не зустрічаємо на перших сторінках Біблії окрім Бога, який працює, працює зранку до вечора, постійно підвищує складність своїх завдань, любить те, чим займається і тішиться плодами своєї праці. "…і Бог побачив, що добре воно".

Це ідеальний, а тим більше цілком легальний шлях, щоб відкрити в собі суперсили – знайдіть свою справу і працюйте. 

Нехай радість ранку понеділка буде для вас більшою ніж вечір пʼятниці. 

Ви сьогодні отримаєте в руки свої дипломи "і побачите, що добре воно", бо ви над ними добряче попрацювали. А уявіть собі, як буде вам добре, коли ви побачите результати досліджень, які показуватимуть, що в Україні зростає тривалість життя і мобільність громадян, побачите свої компанії та організації в топ-100, топ-30, топ-10, представлятимете свою громаду, як приклад ефективного врядування та містобудівної політики. І як вам буде добре усвідомлювати, що в цьому є частка вашої праці".

На завершення своєї промови Андрій Андрушків зацитував вірш відомого українського письменника Сергія Жадана.

Тримайся нас, наша любове,
Лють цього літа – дзвінка і висока.
Доброго полювання тобі, змієлове,
Твердої руки й гострого ока!

Кожен із нас тебе знає й кличе,
І доки діти бояться заснути,
Доброї роботи тобі, чоловіче,
Хай менше довкола буде отрути…

Знайди бодай якесь виправдання
Цьому місту із тисячею криївок.
Хай повертаються після вигнання
Вагітні жінки до своїх домівок…

Вулиці тонуть у сонячній млості,
Літню зелень не перебороти.
Життя дається для любові і злості,
Кожному вистачить роботи…

Довідково