"Я заздрю тим, хто має своїх рідних на Марсовому полі". Інтерв'ю з дружиною загиблого бійця, залишеного на полі бою

Роксолана приходить на Марсове поле поховань у Львові на могилу побратима свого чоловіка. Натомість тіло її чоловіка залишилося на окупованих територіях. Жінка ставить його портрет, дістає прапор і кладе поряд букет жовтих квітів. Потім усе збирає і їде назад.

Фото: Катерина Полівчак

Коли й за яких обставин ваш чоловік вступив до лав Збройних Сил?

Він пішов у військкомат у лютому 2022. Потрапив у військову частину 3115. Нацгвардія. Пізніше перевівся у 3028-му.

Андрій Бєляєв був заступником командира роти у 14-й штурмовій бригаді оперативного призначення "Червона Калина". На передовій опинився у грудні 2023 року.

Коли зв'язок з вашим чоловіком обірвався?

Це сталося на Запорізькому напрямку. У перших числах лютого 2024 року коли ми з ним востаннє зідзвонилися по відеозв'язку, то Андрій ще був на позиціях. Весь брудний і втомлений. Напередодні він хворів на пневмонію. Припускаю, що через це не мав достатньо сил, щоб урятуватися.

Запевнив мене, що через три дні вийдуть з позицій. Проте не вийшов.

Відколи чоловік перебував на передовій, я часто відправляла йому посилки. Навчилась робити м'ясні джерки, купила дегідратор, проводила збори. За два дні назбирала на РЕБ. Й тоді останню посилку теж встигла надіслати.

15 лютого 2024 року з позицій мій Андрій не повернувся. Я прокинулась, але жодної звістки від нього не отримала. Тільки побачила, що посилку хтось забрав, а пізніше мені написав його побратим доволі дивне повідомлення. Так я й зрозуміла, що щось пішло не так.

Я мала номери телефонів командирів, сержанта й одного підполковника. Почала їм телефонувати та розпитувати, що там відбувається. Їхала машиною на роботу по трасі, як мені вистрибнуло сповіщення на екран телефона: "Вибачте за погані новини, але ваш чоловік загинув. Вибачте".

Тобто процедури сповіщення про смерть не було дотримано? Адже до вас мали прийти офіційні представники від ТЦК, медичний працівник. Як це було?

Із ТЦК до мене прийшли аж через тиждень. Я вже цілий тиждень оплакувала чоловіка, а вони мені сказали, що він зниклий безвісти й місце його перебування невідоме.

Пізніше до мене подзвонили з військової частини. Інспектор служби соціальної роботи. Повідомила те саме і попросила чоловікові паспортні дані. Я здивувалась, адже у частині він був оформлений. Не мала сил комунікувати, проте зідзвонилася з підполковником, щоб розуміти, що коїться.

У голосовому повідомленні він мені чітко повідомив, що мій чоловік загинув, але оскільки тіло залишилося на окупованій території, його зарахували до зниклих безвісти.

Опісля Роксолані подзвонив побратим чоловіка. Він служив в аеророзвідці й повідомив, що має відео, де видно момент смерті Андрія Бєляєва. Рідні та близькі впізнали Андрія.

Роксолано, в ході службового розслідування ви надавали, як доказ смерті вашого чоловіка це відео?

Відео прикріпили до матеріалів справи лише після моєї випадкової зустрічі на Марсовому полі з полковником з Нацгвардії. Я підійшла до нього і розповіла свою історію. Запитала, чому мій чоловік під статусом "зниклий безвісти", якщо він загинув. Полковник був здивований, але пообіцяв розібратися з цим і вже ввечері мені перетелефонували з військової частини та попросили скинути те відео їм. З моменту смерті Андрія на той час минуло вже 4 місяці.

Чи говорили ви слідчій, яка вела вашу справу про фіксацію загибелі на відео?

Оскільки він зник у Пологівському районі Запорізької області, то й кримінальне провадження відкрили там. І так, я про все повідомляла.

Але в мене таке враження, що постійно веду якусь боротьбу з представниками органів, залучених до цієї справи. В тому числі й з військовою частиною.

27 лютого, знаючи, що мій чоловік загинув, я приїхала у Калинівку підписати відповідні заяви. На одній із цих заяв було написано, нібито, я Роксолана Бєляєва, відмовляюся від будь-яких грошових виплат. Мені треба було лише поставити підпис. Я звертаюсь до них і кажу, що не відмовляюся від грошового забезпечення. У частині перепрошують, що, мовляв, дали не той зразок заяви. Прошу дати правильний зразок, а вони кажуть, що треба знайти папку в іншому кабінеті й усе.

Як відбувалося службове розслідування?

Розумієте, якби я не була такою активною та ініціативною, то це був би бардак повний. У мене купа питань. За що? І чому я та мої рідні маємо проходити ще ці бюрократичні тортури.

На початку службового розслідування треба було оформити довідку у військовій частині. Коли я її перечитала, то зрозуміла, що помилки там у всьому, у кожному рядку.

Написали, що він народився у Львові, не в Дніпропетровській області, написали, що дітей не було. Припустилися помилки у прізвищі. Коли я попросила надіслати матеріали службового розслідування і перечитала, в мене був шок за шоком. Абсолютно все було вказано неправильно: прописка, місто, прізвище, освіта. Я відправила це назад і кажу: переробляйте.

У службовому розслідуванні також вказали, нібито була атака дронів зі системою скиду гранат. Мій чоловік загинув, перед тим отримавши численні осколкові поранення і масивну кровотечу через втрату обох нижніх кінцівок. Так на полі бою він і залишився.

Я запитала, чи враховуючи відео з дрона, можна завершити це розслідування і вказати, що Андрій загинув. Мені відповіли, що ні, бо немає двох свідків, котрі були з ним на позиціях. Тоді, коли в мене був свідок з позицій і відео. Лише зі свідком, який скинув мені відео, раптом пропав зв'язок. Знаю, що його перевели в інший батальйон.

Ми звернулися по офіційний коментар до 14-ї бригади, де проходив службу Андрій Бєляєв, і отримали відповідь від речника Миколи Коваля:

Роксолана Бєляєва у серпні була на зустрічі в Києві, де командування Нацгвардії зустрілось зі сім'ями зниклих безвісти. Там їй повідомили, що відтепер відео можуть розглядати як доказ. 

Ви знали, що чоловік загинув, але отримали статус зниклого безвісти. Ви проходили всі процедури, пов'язані з наданням статусу зниклого безвісти, правильно?

Так. І це ще одна мука. Мені ніяк не дадуть прожити моє горе. Я втратила чоловіка, а тепер замість того, щоб виплакатись, пережити свою втрату, в мене нескінченні бої з військовою частиною, соціальними працівниками й т.д. ось уже пів року.

Щоб узяти ДНК (стандартна процедура при присвоєнні статусу зниклого безвісти, але в моєму випадку – чоловіку, який уже помер), мені й моєму чотирирічному синові довелося просидіти 4 години під кабінетом. У дитини своя травма, у мене своя. А робити аналіз потрібно.

Фото: Катерина Полівчак

Заздрю тим, хто має своїх рідних на Марсовому Полі. Мають місце, куди прийти поплакати. У мене й цього нема. Хіба на алею з портретами приходжу.

Я подаватиму в суд і чекатиму повернення тіла свого чоловіка з окупованих територій. Пообіцяла його мамі, що ми його поховаємо. Цим живу, та сподіваюсь. Знаєте, мій чоловік, як би це не звучало, надавав мені крила. А тепер ці крила жорстоко обрізали. Та я впораюся. Він вірив у мене і це досі додає мені сил.

Зараз Роксолана Бєляєва сама виховує двох дітей, працює та вступила на вечірню форму навчання медичного університету. Має намір ставати на облік як медикиня. А ще не полишає надії гідно поховати свого чоловіка. 

Фото: Катерина Полівчак