Як Українські Січові Стрільці боронили гору Лисоню на Тернопільщині від росіян: 109-та річниця легендарної битви УСС

Ці бої, що коштували українським воякам сотень життів, зупинили російський наступ і стали символом національної звитяги, надихаючи майбутні покоління на боротьбу за незалежність України. Більше про історію цієї битви розповість "Еспресо.Захід". 

Перша світова війна на українських землях

Січові Стрільці, фото: відкриті джерела

Перша світова війна розділила українські землі між двома ворогуючими імперіями: Австро-Угорщиною та Російською імперією. Галичина, Закарпаття, Буковина, де мешкали значна частина українців, були під австрійським контролем, а Центральна та Східна Україна – під російським. Тому українці змушені були воювати по обидва боки фронту, часто проти своїх же співвітчизників. 

У складі австрійської армії діяли легендарні Українські Січові Стрільці (УСС) – єдиний український підрозділ в австрійському війську, сформований у серпні 1914 року з добровольців галицьких парамілітарних організацій, таких як "Січ", "Сокіл" та "Пласт". 

Легіон УСС, спочатку чисельністю близько 2500 бійців, брав участь у боях на Карпатському фронті, відзначившись у битвах за гору Маківку (квітень–травень 1915) та інші позиції. 

До 1916 року війна на Східному фронті набула позиційного характеру, але в червні російська армія під командуванням генерала Олексія Брусилова розпочала масштабний наступ, відомий як Брусиловський прорив. Росіяни прорвали австрійські лінії на Волині, захопили Чернівці та значну частину Буковини й Галичини, завдавши австрійцям великих втрат. 

Австрійське командування, намагаючись зупинити просування росіян у напрямку Бережан, кинуло в бій полк УСС (близько 1685 стрільців і 47 старшин під командуванням полковника Антіна Вариводи), який входив до 55-ї піхотної дивізії. 

Гора Лисоня (висота 399 м), розташована між яром річки Золота Липа та її притокою Ценівкою, стала ключовим оборонним пунктом, що закривала шлях для просування росіян вглиб Галичини. 

Читайте також: Як галичани усвідомили себе частиною великої України: 111 років від початку Першої світової війни

Початок боїв та їх перебіг

Українські Січові Стрільці, фото: з доступних джерел

Бої за гору Лисоню розпочалися 12–14 серпня 1916 року, коли полк УСС зайняв позиції на горі та навколишніх висотах біля села Потутори.

Австрійське командування допустило тактичну помилку, вводячи підрозділи в бій по черзі, без достатньої підтримки, що призвело до швидкого виснаження сил. 

Російські війська, маючи перевагу в артилерії та чисельності, намагалися прорвати фронт уздовж річки Стрипи, аби вийти на оперативний простір. УСС, розділені на батальйони під командуванням майора Григорія Коссака та інших офіцерів, збудували укріплення біля села Соснів і позицій "Весела", готуючись до оборони. 

Перші атаки росіян були спрямовані на фланги, з метою оточити австрійські сили. Стрільці утримували позиції під інтенсивним артилерійським вогнем, відбиваючи піхотні штурми. Бої набули характеру затяжних сутичок, де УСС демонстрували високу дисципліну та мотивацію, попри брак ресурсів.

Битва розгорнулася в повну силу наприкінці серпня – на початку вересня 1916 року. Ключовим моментом стали бої 2–4 вересня, коли російські війська провели масовані атаки на гору Лисоню. 

Росіяни, використовуючи перевагу в артилерії, обстрілювали позиції УСС, після чого йшли в штурм піхотою. Стрільці, озброєні гвинтівками та кулеметами, відбивали атаки в ближньому бою, часто переходячи в контратаки. За свідченнями, так бої тривали місяць, з постійними спробами росіян прорвати лінію оборони. 

Як наслідок УСС зазнали колосальних втрат: близько 400 вбили, а ще 800 солдатів були пораненими та полоненими, що становило понад дві третини тодішнього особового складу. 

Багато стрільців потрапили в полон, де зазнали репресій від російського командування. Попри це, українські вояки завдали ворогові значних втрат (точних даних немає, але мова йде про понад тисячу вбитих) і утримали позиції, не дозволивши росіянам прорватися до Бережан.

Завершення та значення битви

Пам'ятний хрест на Лисоні, фото: Вікіпедія

Бої завершилися наприкінці вересня 1916 року, коли виснажені російські сили перейшли до позиційної оборони, а австрійське командування вивело залишки УСС (кілька сотень бійців) у тил для переформування. 

Полк був скорочений до батальйону під командуванням полковника Франца Кікаля. Хоча тактично бої не призвели до стратегічного перелому, вони зупинили російський наступ у цьому секторі, дозволивши австрійцям перегрупуватися і перейти в контрнаступ восени.

У підсумку бої за гору Лисоню набули символічного значення для українців як приклад героїзму та самопожертви в боротьбі проти російського імперіалізму. Варто також сказати, що 1917–1918 роках ветерани УСС стали ядром Української Галицької Армії та Армії УНР, які продовжили справу боротьби за існування української держави. 

Попри те, що УСС воювали в складі австрійської армії, їхні подвиги стали частиною національної історичної пам'яті. А гора Лисоня перетворилася на своєрідну історичну святиню: тут поховані сотні стрільців, ці події увічнені в піснях (наприклад, "Чи чуєш, як той ліс шумить"), літературі та меморіалах. 

Сьогодні Лисоня – місце вшанування, де проводяться реконструкції боїв і заходи до роковин, нагадуючи про споконвічне прагнення українців до власної свободи. У 1994 році на горі встановили хрест скорботи і слави в пам'ять про українських січових стрільців. А у 2016 році поруч цього хреста споруджено каплицю Покрови Пресвятої Богородиці. 

Читайте також: "Ой, у лузі червона калина": як на початку Першої світової народився гімн українського спротиву