Як НКВС розстріляв тисячі людей у львівських тюрмах: 84-та річниця трагедії червня 1941 року

"Еспресо.Захід" розповість більше про історію тисяч невинних жертв радянського терору, котрі є черговим нагадуванням про необхідність збереження історичної пам’яті. 

Історичний контекст

Масові розстріли в’язнів у львівських тюрмах відбувалися в умовах швидкого наступу німецьких військ на територію СРСР після початку операції "Барбаросса" 22 червня 1941 року. Львів, який із вересня 1939 року перебував під радянською окупацією внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа, став ареною масових репресій НКВС проти політичних в’язнів.

На момент початку німецько-радянської війни в тюрмах Львівської області утримувалося близько 5,5 тис. в’язні, переважно звинувачені в "контрреволюційній" діяльності, зокрема українські націоналісти, польська інтелігенція, єврейські активісти, а також звичайні громадяни. 

У Львові діяло чотири основні в’язниці: №1 на вулиці Лонцького, №2 на Замарстинівській, №3 у Золочеві та №4 – "Малі Бриґідки" (вул. Казимирівська, 34 / вул. Яховича). Тюрми були переповнені: наприклад, у тюрмі №1 при ліміті 1 500 осіб утримувалося 3 638 в’язнів.

Радянська влада, відступаючи перед наступом Вермахту, зіткнулася з проблемою "ліквідації" в’язнів, яких вважали "ворогами народу". 23 червня 1941 року нарком державної безпеки СРСР Всеволод Меркулов видав наказ №2445/М, який передбачав терміновий облік в’язнів і їх розподіл на тих, кого слід депортувати до концтаборів ГУЛАГу, і тих, кого необхідно розстріляти. 

Начальник тюремного управління НКВС УРСР капітан Філіппов також видав наказ про евакуацію, але через хаос і брак транспортних засобів плани евакуації виявилися нездійсненними.

Перебіг трагічних подій

фото: Вікіпедія

Масові розстріли в’язнів у львівських тюрмах розпочалися 22–23 червня 1941 року, одразу після нападу Німеччини на СРСР. Через швидкий наступ німецьких військ і бомбардування Львова радянська влада поспішно вдавалася до "розвантаження" тюрем. З 24 червня начальник тюремного управління у Львівській області Лерман звітував про розстріл 2 072 осіб у трьох львівських тюрмах і Золочеві. До 28 червня було затверджено списки ще на 2 068 осіб, яких стратили в цей період. 

Загалом у Львівській області було вбито близько 4 140 в’язнів, принаймні такі цифри були у звітах НКВС. 

Методи розстрілів були жорстокими. У тюрмі на Лонцького в’язнів убивали поодинці в підвалах або групами, кидаючи гранати через вікна камер. На подвір’ях тюрем в’язнів вишиковували в ряди та розстрілювали з автоматичної зброї. 

Згодом у свідченнях свідків ексгумацій часто згадувалося, що на знайдених тілах були сліди тортур: на деяких тілах черепи були розтрощені сокирами або тупими предметами, з рук здерта шкіра, відрізані пальці та геніталії, а також сліди спалення заживо. Були також повідомлення про жіночі тіла з відрізаними грудьми та слідами зґвалтування. У деяких звітах навіть стверджувалося, що у в’язниці на вулиці Лонцького тіла знаходили прибитими до м’ясницьких гаків або прибитими до стін багнетами.

Тіла загиблих спочатку вивозили вантажівками до спеціальних місць поховань, але наприкінці червня, через поспіх, НКВС ховав жертв у подвір’ях і підвалах тюрем.

Евакуація в’язнів, запланована на схід СРСР, була частково реалізована. Наприклад, один транспорт із 527 в’язнями вирушив зі Львова 23 червня, але більшість із них не вижила через нелюдські умови транспортування. Близько 800 в’язнів змусили йти пішки на схід через Тернопіль, Чортків і Бердичів до Москви, але лише 248 досягли пункту призначення. Багато хто загинув від виснаження або був убитий охороною.

Розкриття злочину

фото: Музей-меморіал "Тюрма на Лонцького"

Після вступу німецьких військ до Львова 30 червня 1941 року місцеве населення та підрозділи ОУН, зокрема батальйон "Нахтігаль" під командуванням Романа Шухевича, виявили у тюрмах тисячі тіл закатованих в’язнів. 

За оцінками, число жертв у львівських тюрмах могло бути навіть більшим і становити до 7 000 осіб, оскільки не про всіх повідомляли у звітах НКВС. 

Цікаво те, що німці використали ці злочини для своєї пропаганди, звинувачуючи у розстрілах "єврейських більшовиків" і примушуючи єврейське населення ексгумувати тіла для публічного огляду. Міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс вирішив використати звірства у Львові як "хрестоматійний приклад" радянської жорстокості. До міста були запрошені іноземні журналісти, акредитовані в Берліні. 

У підсумку це стало поштовхом до Львівського погрому 30 червня – 2 липня 1941 року, коли тисячі євреїв зазнали насильства з боку місцевих жителів і нацистів.

Свідчення очевидців, таких як Тарас Присяжний, який описав нелюдські умови в камері №8, та Ірина Калинець, яка переказала спогади своєї свекрухи про пошуки брата в тюрмі на Лонцького, підтверджують масштаби трагедії. Родичі загиблих приходили до тюрем, намагаючись знайти своїх близьких. Були проведені поспішні ексгумації тіл: українці, поляки і євреї примусово упізнавали померлих, рідні ховали їх на Личаківському і Янівському кладовищах.

Пам’ять у наші дні

Трагедія львівських в’язнів 1941 року залишається важливою частиною історичної пам’яті пов’язаної зі справжнім обличчям радянського режиму. 

Сьогодні тюрма на Лонцького функціонує як Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів. Частину камер і підвалів перетворено на експозиційні зали. Музей зберігає пам’ять про жертв НКВС через архівні документи, свідчення та артефакти.

Братська могила "Три хрести" біля поля №55 на Янівський цвинтарі є місцем поховання невідомих жертв тюрми "Бриґідки". У 1990 році там встановлено пам’ятний хрест у формі берези.

У різних містах заходу України, зокрема в Дубно, рештки жертв, знайдені під час розкопок (наприклад, у 2019 році), були перепоховані з належними почестями.

Дослідження злочинів НКВС триває, але багато питань залишаються відкритими, зокрема щодо точної кількості жертв і їхньої локалізації. Український інститут національної пам’яті та історики продовжують аналізувати архіви, щоб встановити деталі трагедії.

Тому щороку 22 червня в Україні відзначають День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни, присвячений жертвам нацистського та комуністичного режимів, особливо масовим розстрілам у тюрмах НКВС, які відбувалися в червні 1941 року.

Читайте також: Дозвіл на ексгумацію у Львові: хто ці загиблі польські солдати та чому це важливо зараз. Пояснюємо