Дозвіл на ексгумацію у Львові: хто ці загиблі польські солдати та чому це важливо зараз. Пояснюємо

"Еспресо.Захід" розповість детальніше про історичний контекст загиблих військових та як цю ексгумацію сприймають в Україні та Польщі. 

Історичний контекст: оборона Львова 1939 року

польська ППО на Левандівці у 1939 році, Фото: Вікіпедія

Напередодні Другої світової війни Україна, окупована Польщею, СРСР, Румунією та Чехословаччиною, перебувала в складному становищі. Захід країни, включно зі Львовом, входив до складу Польщі, де українське населення зазнавало дискримінації та обмежень у культурному й політичному житті, що сприяло розвитку Організації українських націоналістів. Натомість більша частина України була частиною Радянського Союзу, де сталінські репресії, Голодомор 1932–1933 років і колективізація спричинили мільйонні жертви та великі соціокультурні зміни. 

У вересні 1939 року Польща стала першим полем бою Другої світової війни. 1 вересня нацистська Німеччина розпочала вторгнення, а вже 17 вересня, відповідно до таємного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа, Радянський Союз окупував східні території Польщі, включно із заходом України. 

Львів, важливий культурний і військовий центр, опинився в епіцентрі цих подій. З 12 по 22 вересня 1939 року польські війська під командуванням генерала Владислава Лянґнера та Францішека Сікорського чинили опір німецькому Вермахту в ході оборони Львова. Станом на середину вересня в місті перебувало близько 10–15 тисяч оборонців, яким протистояв значно чисельніший супротивник. Львів активно обстрілювали та бомбардували німецькі війська. Особливо сильно постраждали Клепарів, Личаків і Стрийська вулиця. Місто було в напівоточенні, хоча повністю блокувати Львів німцям не вдалося. 

Однак коли на горизонті з'явилася Червона армія, польське командування зрозуміло, що опинилося в оточені. 22 вересня після коротких переговорів між радянським командуванням і польською стороною генерал Сікорський погодився здати місто. Формально – щоби уникнути масових жертв серед цивільного населення, яке вже потерпало від артобстрілів і нестачі їжі. У підсумку за 10 днів боїв близько 1 тис. польських солдатів загинули, а офіцери стали полоненими радянського режиму, яких згодом розстріляли під Катинню. 

23 вересня 1939 року. Остання польська барикада на вулиці Городоцькій, Фото: Вікіпедія

Колишнє село Збоїща, нині частина Шевченківського району Львова, стало місцем поховання частини польських військовослужбовців, загиблих у тих боях. За даними польського Інституту національної пам’яті, у 2019 році в районі Збоїща та сусіднього Голоска було виявлено останки приблизно 120 солдатів Війська Польського, які, найімовірніше, загинули під час оборони міста від німецьких військ. Хоча не виключено, що серед похованих можуть бути жертви радянських репресій.

Ексгумація в Збоїщах: крок до історичного примирення щодо більшої теми

Дозвіл на ексгумацію на території колишнього села Збоїща, виданий 11 червня Міністерством культури та стратегічних комунікацій України, є другим після зняття мораторію на такі роботи в листопаді 2024 року. Роботу має виконати польська сторона у співпраці з українськими партнерами. Речник Інституту національної пам'яті Польщі, доктор Рафал Лешкевич, повідомив, що поляки подали відповідну заявку на отримання дозволу на проведення ексгумаційних робіт у Львові ще 5 лютого 2025 року.

Перший дозвіл стосувався ексгумації в селі Пужники (Тернопільська область), де у квітні-травні 2025 року було ексгумовано останки 42 осіб, що трагічно загинули у лютому 1945 року. На відміну від Пужників, ексгумація в Збоїща не пов’язана з Волинською трагедією чи діяльністю УПА, які відбувалися в 1943–1945 роках, натомість стосується подій початку Другої світової війни.

Читайте також: Трагедія села Пужники: що відомо про місце, де розпочинається ексгумація жертв Волинської трагедії

Цей дозвіл є частиною ширшої ініціативи України та Польщі щодо історичного примирення через вирішення чутливих питань минулого. Історичні відносини між двома країнами ускладнені насамперед через Волинську трагедію (яку поляки називають Волинською різнею), коли в 1943–1944 роках ОУН-УПА та польське підпілля вчиняли взаємні етнічні чистки, що призвели до десятків тисяч жертв. 

Польща неодноразово зверталася до України з проханням дозволити ексгумацію жертв цих подій, але з 2017 року діяв мораторій, через те, що в селі Грушовічі (Польща) було зруйновано пам'ятник УПА з дозволу місцевої влади, що обурило Україну. Українська сторона наголошувала, що суперечки виникли через однобоке ставлення до УПА в Польщі. Адже у Польщі ця тема дуже політизована і нещодавнє рішення Сейму щодо запровадження Дня пам’яті "жертв геноциду вчиненого ОУН і УПА" цьому яскраве свідчення. Тому в МЗС України заявили, що такі рішення "йдуть в розріз із духом добросусідських відносин". 

Можливо, саме тому другий дозвіл на ексгумацію стосується польських військових, загиблих ще до Волинської трагедії. Це дозволяє уникнути безпосереднього загострення довкола чутливих тем, оскільки Варшава поки не демонструє готовності до збалансованого діалогу щодо ширшої спадщини ОУН, УПА та постаті Степана Бандери, яких в Україні вшановують як борців за незалежність, а в Польщі часто сприймають виключно через призму трагічних подій 1943–1945 років. 

У будь-якому випадку взаємність має бути ключовим елементом цього процесу. Тому важливо, що Польща надала Україні згоду на пошукові роботи в селі Юречкова (Підкарпатське воєводство), де поховані воїни УПА. Така співпраця демонструє готовність обох сторін шукати компроміси, попри чутливість історичних питань. 

Оцінка в Україні та Польщі

^{Ексгумація в Пужниках}

Ще коли у листопаді 2024 року Україна зняла мораторій на ексгумацію жертв Волинської трагедії, українські експерти називали це позитивним рішення, хоча й застерігали через нюанси пов’язані з польською політикою.

Зокрема, відомий історик та професор Українського католицького університету Ярослав Грицак у коментарі BBC підкреслив, що польсько-українські відносини досягли значного рівня примирення, оскільки обидві сторони не мають територіальних претензій, що є ключовим для добросусідських відносин. Волинська трагедія, однак, залишається винятком через її емоційну та історичну чутливість, особливо в Польщі, де пам’ять про ці події ще жива. Грицак вказує на брак політичної волі в минулому як на причину затягування вирішення цього питання, але бачить прогрес у нещодавніх кроках.

"Коли ми говоримо про тих, хто блокує інтереси України, - це лише окремі сегменти польського суспільства, чи польські фермери, чи польські перевізники, це не є позицією всіх поляків, - наголошує Ярослав Грицак. - Але історія як фактор може перетворити ці секторні невдоволення у національне невдоволення. І тому важливо погасити ці пожежі якомога швидше".

З іншого боку, українські експерти неодноразово казали, що тема Волинської трагедії стала розмінною монетою у польській політиці та дуже часто пов’язана з виборами. Тим більше, що зараз новим президентом обрали скандального Кароля Навроцького, який вже встиг виступити проти вступу України в ЄС "на цей момент" і знову згадав про Волинську трагедію. Нардеп та ексголова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович у коментарі Експрес ще в жовтні минулого року відзначав, що насправді мета поляків – не перепоховати й гідно вшанувати когось із загиблих, а "робити довкола історичного минулого черговий політичний скандал". 

"Претензії поляків поєднуються із заявами про нібито 100 тисяч убитих поляків. Ця цифра ні на що не опирається. До слова, значна частина поляків, які справді загинули в роки польсько-українського конфлікту, гідно похована на українській землі, і ці цвинтарі доглядають українські громади. Заяви про те, що нібито польські кістки валяються десь "по полях, ровах та криницях Волині та Галичини", не мають нічого спільного з реальністю", - каже політик. 

А нещодавно В’ятрович сказав в інтерв’ю LIGAnet, що Україна, зробивши черговий крок на зустріч польським колегам і дозволивши ексгумації, у відповідь від поляків не отримала обіцяного, бо "не відновлено жодного зі зруйнованих українських пам’ятників". 

"Ексгумація в Пужниках завершена. Однак оскільки її результати не відповідали очікуванням польських політиків, тему більше не висвітлюють і не створюють інформаційного резонансу. Натомість усе ще лунають звинувачення, що Україна начебто гальмує перепоховання загиблих поляків", - зауважує історик і наголошує, що ці дискусії мають бути на історичних майданчиках, а не на політичних, тоді і не буди скандалу. 

Стосовно польських експертів, вони, звісно, задоволені дозволом України на продовження ексгумації, оскільки вбачають в цьому "правильний рух" до їх трактування минулого щодо головного питання, яке їх турбує – Волинської трагедії. Наприклад, професор Анджей Шабачук із Католицького університету Любліна назвав це рішення "позитивним сигналом", що сприяє відновленню довіри. Але, на його думку, війна, що триває в Україні, може "посилити позицію українських істориків, які применшують відповідальність українських націоналістів за злочини минулого".

"Дослідження, організовані у великих масштабах, могли б розвіяти аргументи груп, які намагаються недооцінити кількість жертв та зняти відповідальність з українських націоналістів, представляючи події на Волині як нібито народне повстання українського населення, переслідуваного поляками, або етап польсько-української війни, як це намагається зробити, серед інших, Володимир В’ятрович", – каже польський експерт.

Водночас він наголошує, що багато років кремлівська пропаганда "гралася з волинським питанням, щоб налаштувати поляків та українців один проти одного". 

"Саме тому необхідно якомога швидше досягти консенсусу та розпочати новий етап діалогу про наше минуле, в якому обидві сторони зможуть без емоцій говорити про темні та світлі сторони нашої спільної історії", – сказав він. 

Читайте також: Волинська трагедія: як події 1943 року досі відлунюються в українсько-польських стосунках