Від австрійського офіцера до головнокомандувача УГА: 87 років тому помер Мирон Тарнавський

Життя генерала стало символом боротьби за українську державність у складний період історії, коли галичани намагалися утвердити свою незалежність на уламках імперій Габсбургів. "Еспресо.Захід" розповість про біографію Мирона Тарнавського, його військову кар’єру та діяльності у міжвоєнний період.

Біографія Миколи Тарнавського 

Мирон Тарнавський народився 29 серпня 1869 року в селі Барилів (нині Радехівський район Львівської області) у родині греко-католицького священника Омеляна Тарнавського. Галичина, де зростав Мирон, була частиною Австро-Угорської імперії, а українці перебували під значним культурним і політичним тиском імперії та поляків, які мали домінантне місце в краю. Проте греко-католицьке духовенство відігравало важливу роль у збереженні національної ідентичності, і родина Тарнавських не була винятком.

Мирон здобув початкову освіту в сільській школі, а згодом навчався в німецькій гімназії у Бродах. Цей період припав на другу половину XIX століття, коли в Галичині активно розвивався український національний рух. Після закінчення гімназії Тарнавський вступив до австрійської армії, де розпочав свою військову кар’єру. 

У 1892 році він закінчив офіцерську школу у Відні та отримав звання другого лейтенанта запасу. Тоді був призначений до резерву 4-го батальйону польової стрільби в Тарнові. У 1896 році його призвали на професійну службу в Крайову Оборону в званні другого лейтенанта, зарахувавши до 18-го піхотного полку в Перемишлі. У 1899 році підвищений до лейтенанта, у 1901 році переведений до 33-го полку в Стрию, а в 1908 році – до 35-го полку у Золочеві. У 1909 році отримав звання капітана.

На початку XX століття Тарнавський, як офіцер австрійської армії, брав активну участь у громадському житті української громади Галичини. Служба в гарнізонах Галичини зблизила його з українськими культурними та просвітницькими організаціями. 

Під час Першої світової війни він командував полком австро-угорської армії, демонструючи високий професіоналізм. Та ця війна стала переломним моментом для багатьох українців, адже розпад імперій відкрив можливості для створення власної держави.

Шлях до командування УГА

фото: Вікіпедія

У листопаді 1918 року, після розпаду Австро-Угорщини, на західноукраїнських землях було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). У її війську – Українській Галицькій Армії – важливу роль почали відігравати професійні військовики з досвідом служби у цісарській армії. На початку 1919 року Мирон Тарнавський приєднався до новоствореної УГА, яка стала основною військовою силою ЗУНР у боротьбі проти польських військ.

У лютому 1919 року Тарнавський очолив 2-й Осадний корпус УГА, а згодом був підвищений до звання полковника. Його організаторські здібності та військовий досвід стали ключовими під час Чортківської наступальної операції (червень 1919 року), коли УГА, попри чисельну та матеріальну перевагу ворога, зуміла перейти в наступ і звільнити значні території. Ця операція стала однією з найяскравіших сторінок в історії УГА та принесла Тарнавському славу талановитого стратега.

У липні 1919 року, після реорганізації армії і звільнення генерала Грекова, Мирон Тарнавський був призначений головнокомандувачем УГА з присвоєнням звання генерал-чотаря. Під його керівництвом УГА вела запеклі бої проти польських військ, а згодом – проти більшовицьких і білогвардійських сил. 

Проте ситуація ускладнювалася: брак ресурсів, міжнародна ізоляція ЗУНР та внутрішні суперечності призвели до поразки у польсько-українській війні. 

Щоб урятувати УГА від виснаження в "трикутнику смерті" та епідемії тифу, Мирон Тарнавський за власною ініціативою розпочав переговори про перемир’я з Добровольчою армією Антона Денікіна. У листопаді 1919 року Тарнавський уклав угоду Денікіним, Зятківський договір, який викликав неоднозначну реакцію серед багатьох українців. Тому історіографи цю та інші події в історії визвольних змагань назвали як "листопадова катастрофа".

За цю угоду диктатор (президент) ЗУНР Петрушевич усунув Тарнавського з посади головнокомандувача та віддав під військовий суд, який виправдав Тарнавського. Згодом він знову тимчасово виконував обов’язки головнокомандувача під час хвороби наступника Осипа Микитки. 

У 1920 році, під час союзу УГА з Червоною армією, коли на короткий період виникла Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА), Тарнавський переховувався в Балті та Києві, оскільки не бачив перспектив в цьому. А після перемоги польської армії повернувся до Галичини. Поляки ув’язнили його в таборі в Тухолі, де він був до кінця 1920 року. 

Міжвоєнний період був для нього складним часом, адже польська влада ставилася до українських діячів із підозрою. Тарнавський оселився в селі Черниця (нині Бродівський район Львівської області), де до кінця життя вів скромне життя, займаючись сільським господарством.

Попри політичні утиски, він підтримував зв’язки з українською еміграцією, ветеранами УГА та духовенством. У цей період Галичина перебувала під польським пануванням, а українці зазнавали дискримінації в освіті, культурі та політиці. Тарнавський не брав активної участі в політичних організаціях, таких як ОУН, але його авторитет серед ветеранів визвольних змагань та нового покоління борців залишався незаперечним.

Мирон Тарнавський помер 29 червня 1938 року в селі Черниця. Його похорони, які очолив сам митрополит Андрей Шептицький та організували Роман Шухевич і його діловий партнер Богдан Чайківський, відбулися у львівському кафедральному соборі Святого Юра та зібрали понад 20 000 українців, представників різних громадських організацій. Тіло Тарнавського було поховано на Янівському кладовищі у Львові.

Значення Мирона Тарнавського

фото: Вікіпедія

Спадщина Мирона Тарнавського має велике значення для української історії та сучасності. Адже генерал уособлює покоління українців, які в умовах бездержавності намагалися збудувати власну країну. 

Тарнавський увійшов в історію як один із найвидатніших командирів УГА. Адже він продемонстрував виняткові здібності у плануванні та проведенні військових операцій. Насамперед Чортківський наступ 1919 року став прикладом того, як з обмеженими силами можна досягти значних результатів. Також під його командуванням УГА стала дисциплінованою та боєздатною силою, що діяла в умовах браку озброєння та зовнішньої підтримки.

Сьогодні, коли Україна знову захищає свою незалежність, постать Тарнавського нагадує про те, що перемога можлива навіть у найскладніших обставинах. Можна сказати, що його ім’я стало певним символом галицького духу – стійкості та непохитності перед будь-яким ворогом.

Читайте також: Від козацької слави до львівської шибениці: 447 років тому в місті Лева стратили Івана Підкову