День, коли розстріляли "академічний цвіт" Львова: 84-та річниця трагедії на Вулецьких пагорбах

Ця подія стала частиною широкомасштабного терору, спрямованого на знищення тодішньої польської інтелігенції та послаблення опору на окупованих територіях під час Другої світової війни. "Еспресо.Захід" розповість більше про цю криваву бійню, яку й досі згадує академічна спільнота Львова. 

Чому нацисти вбили професорів

У 1941 році Львів перебував у вирі драматичних подій, спричинених початком німецько-радянської війни. 22 червня нацистська Німеччина розпочала операцію "Барбаросса", вторгнувшись на територію Радянського Союзу. Львів, який із вересня 1939 року перебував під радянською окупацією внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа, 30 червня 1941 року був захоплений німецькими військами.

Перед відступом радянська влада, зокрема НКВС, здійснила масові розстріли політичних в’язнів у львівських тюрмах, залишивши після себе тисячі жертв. Ці злочини, згодом виявлені німцями, стали приводом для нацистської пропаганди, яка звинувачувала в них єврейське населення та "місцевих більшовиків", розпалюючи антисемітські настрої та погроми.

У перші дні німецької окупації Львів охопив хаос. Нацисти розпочали систематичне винищення інтелігенції, вважаючи її потенційною загрозою для встановлення "нового порядку". Убивство львівських професорів стало частиною так званої "Акції АБ" (нім. Ausserordentliche Befriedungsaktion), спрямованої на ліквідацію польської еліти після вторгнення Німеччини до Польщі у 1939 році.

Львів, як один із провідних культурних і наукових центрів міжвоєнної Польщі, мав потужну академічну спільноту. Львівський університет (тоді Університет Яна Казимира, нині – Львівський національний університет імені Івана Франка) та Львівська політехніка були осередками інтелектуального життя. Нацисти вбачали в професорах лідерів польської громади, які могли б організувати опір, тому їхнє знищення стало пріоритетом.

Крім того, нацистська пропаганда використовувала розстріли для розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Звинувачення у співпраці з НКВС, які приписувалися професорам (зокрема через їхню роботу в університеті за радянської окупації), стали формальним приводом для арештів і страт.

Як відбувалося вбивство

фото: Історична правда

Першим німці заарештували відомого польського математика і політика, який неодноразово був прем'єр-міністр Польщі, а на пенсії ще й ректором Львівської політехніки – Казимира Бартеля. Це сталося 2 липня у його кабінеті на території Політехніки. Бартеля ув'язнили в колишньому штабі НКВС на вулиці Пелчинській (тепер. вул. Вітовського). Однак 21 липня його перевели до тюрми на Лонцького, де катували і намагалися схилити до співпраці, щоб він очолив маріонетковий уряд окупованої Польщі. Професор відмовився і вже 26 липня, за особистою вказівкою Гіммлера, Бартеля розстріляли. 

До того у ніч із 3 на 4 липня 1941 року гестапо за заздалегідь підготовленими списками розпочало арешти інших відомих професорів львівських вишів, переважно з Університету Яна Казимира та Львівської політехніки, а також членів їхніх сімей. За даними істориків, було заарештовано близько 50 осіб, серед яких 25 відомих учених, їхні родичі та гості. 

Арешти здійснювалися підрозділом айнзатцгрупи (Einsatzkommando zur besonderen Verwendung) під командуванням генерал-майора поліції Карла Еберхарда Шенгарта. 

Спочатку арештованих утримували в приміщеннях університету, а згодом їх перевезли на Вулецькі пагорби (нині парк Студентів біля Львівської політехніки), де вранці 4 липня 1941 року, без суду та слідства, їх розстріляли. Тіла закопали у братській могилі. 

Восени 1943 року нацисти намагалися приховати сліди злочину, ексгумуючи та спалюючи останки жертв. Відзначимо, що ніхто з них так і не був покараний конкретно за свою роль у львівській трагедії. Хоча кількох із них судили за інші злочини, а комусь навіть вдалося втекти й приховано жити в Аргентині. Натомість генерал-майора поліції Карла Еберхарда Шенгарта повісили в 1946 році за рішенням Британського військового трибуналу.

Хто загинув

Серед жертв були видатні постаті польської науки та культури. Вже загаданий професор Казимир Бартель – математик та п’ятиразовий прем’єр-міністр Польщі. Також Каспер Вайґель – геодезист, професор Львівської політехніки; Тадеуш Бой-Желенський – письменник, літературознавець, перекладач; Антоній Ломницький – математик, професор Львівського університету; Станіслав Рузевич – літературознавець, професор; Адам Соловій – професор кафедри акушерства та гінекології; Роман Віткевич – інженер-механік, професор. 

Разом із двома десятками професорів загинули їхні рідні, зокрема дружини, діти, внуки та навіть гості, які перебували в їхніх домівках під час арештів. Точна кількість жертв залишається предметом дискусій, але більшість джерел вказують на 40–45 осіб.

Участь українців: міф створений для дискредитації націоналістів 

Питання про можливу участь українців у вбивствах професорів довгий час залишалося дискусійним. Адже радянська пропаганда, а також деякі польські джерела, приписували причетність до злочину українським націоналістичним підрозділам, зокрема батальйону "Нахтіґаль" під командуванням Романа Шухевича. А списки професорів, мовляв, уклали українські націоналісти зі студентського середовища. Проте сучасні дослідження, включно з висновками польських і українських істориків, ніяк не підтверджують прямої участі "Нахтіґалю" у стратах професорів. 

"У 2008 році були розсекречені документи КДБ, з яких виразно видно, що за цією дезінформаційною, наклепницькою операцією стояли радянські спецслужби, метою яких було дискредитувати український визвольний рух", - пише історик Ярослав Сирник, пояснюючи, звідки виникли ці "списки студентів" і взялася "участь" батальйону "Нахтігаль" в подіях розстрілу польської еліти.

Журналіст й історик Вахтанг Кіпіані у своїй статті-рецензії на монографію Боляновського "Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування" чітко вказує на те, як насправді виникли списки за якими стратили професорів. 

"Хто склав списки на знищення? Радянський письменник і публіцист Володимир Бєляєв озвучував версію КГБ, що це зробили члени ОУН. Польський дослідник Ришард Тожецький конкретизував - нібито це зробили мельниківці. Український історик Андрій Боляновський вважає, що початкові списки були укладені без сторонньої допомоги. І прізвища брались з довоєнного телефонного довідника", - каже Кіпіані.

Натомість польські джерела кажуть, що є свідчення нібито українські перекладачі в німецьких уніформах могли бути залучені до арештів, але їхня роль у вбивствах не доведена. 

Пам’ять про трагедію

Відкриття меморіалу у 2011 році, фото: Вікіпедія

Убивство львівських професорів стало важким ударом для польської та загальноєвропейської наукової спільноти. Цікаво те, що довгий час про цю трагедію майже не згадували – радянська влада не дозволяла говорити про німецькі злочини без прив’язки до "великої перемоги". Лише після здобуття Польщею та Україною незалежності пам’ять про трагедію почала відновлюватися.

У 2011 році на Вулецьких пагорбах у Львові відкрили пам’ятник жертвам трагедії, який став символом вшанування загиблих. Щороку 3–4 липня у Львові та Вроцлаві (куди після війни було переселено частину польського населення Львова) відбуваються меморіальні заходи. В ці дні біля пам’ятника на Вулецьких пагорбах традиційно проходять покладання квітів за участі представників місцевої влади, академічної спільноти та польських організацій. 

Читайте також: Міфи та правда про Романа Шухевича: 118 років від дня народження головнокомандувача УПА