Володимир В'ятрович: українці зробили 10 актів, щоб утвердити свою незалежність

Про це він розповів у програмі "Манускрипт" Мирослава Височанського на FM "Галичина", передає "Еспресо.Захід".

Аж 10 днів незалежності. Тобто, 24 серпня 1991-го року – це головне свято, це головний День Незалежності. Які ще дев'ять, давайте одразу у форматі хронологічного списку?

Насправді мова про 10 спроб українців утвердити свою незалежність. Треба розуміти, що та подія, яка сталася 24 серпня 91-го року насправді мала б називатися не проголошенням, а відновленням Незалежності. Вперше, на початку XX століття, українці проголосили свою незалежність 22 січня 1918 року: тоді Українська Народна Республіка, яка проголошена була кілька місяців перед тим, третім та четвертим Універсалами проголосили якраз незалежність. Тоді й почалася війна нової незалежної держави проти більшовицької та білої Росії. 

На жаль, Українська Народна Республіка не встояла в цій війні та втратила свою незалежність в 1921 році, але на цьому не закінчилася спроба українців боротися за свою незалежність.

Наступний день незалежності можна вважати 22 січня 1919 року, коли було об'єднано Українську Народну Республіку і Західноукраїнського Народу Республіку. Проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 року – це теж один з наших днів незалежності, це теж крок до цієї Незалежності.

15 березня 1939 року незалежність було проголошено на Закарпатті (Карпатської України, - ред.). Вона проіснувала, мабуть, найменше, та все ж є дуже важливою. Вона була завойована угорцями, в боях Карпатська Січ зазнала поразки і цю територію окупували союзники нацистів. Знову таки, боротьба українців продовжилася і вже через два роки після цього, 30 червня 1941 року, була чергова спроба проголошення незалежності України. Тоді у Львові було якраз ухвалено Акт про відновлення незалежності України. Німецькі окупанти не збиралися миритися з українською незалежністю й людей, які проголошували незалежність на чолі зі Степаном Бандерою запроторили до концтаборів. Але й тут боротьба за нашу незалежність та  вилилася тоді в масштабну битву Української повстанської армії, яка тривала ще дуже довго, після навіть завершення Другої світової війни.

Врешті кінець 80-х, в Україні знову таки починається національне відродження, національно-демократичний рух. Власне в Україні першим кроком до відновлення Незалежності стало 16 липня 1990 року, надзвичайно теж важлива дата для нас, тому що в цей день парламент України, тоді вже українсько-радянської соціалістичної республіки, проголосив про Декларацію про суверенітет України. Це був потужний крок до Незалежності України який врешті-решт було реалізовано 24 серпня 1991 року. 

Насправді особливість боротьби українців за свободу в тому, що ця боротьба за свободу не припинилася навіть після проголошення Незалежності в 91-му році, тому що Росія не збиралася нас відпускати, Росія намагалася тримати нас й надалі під своїм контролем і впливати на політичні події в Україні. Тому до цих днів незалежності можна врахувати й ті події, які сталися в листопаді 2004 року та стали початком Помаранчевої революції. І ще одна подія, ще одна незалежність – Євромайдан. На цій Революції Гідності ми відстояли свій європейський вибір. Я думаю, що в нас все ще попереду ще один день, який може бути співмірний з Днем Незалежності. Мова йде про звільнення всіх окупованих територій від російської окупації.

Чому Центральна Рада тоді чекала рік часу та проголосила незалежність аж Четвертим Універсалом? Чому тільки події війни змогли переконати українців, що незалежність – це те, що нам потрібно?

Мені здається, ми недостатньо розуміємо умови, в яких починалася Українська революція в березні 1917 року. Рівень національного самоусвідомлення українців був досить низький. Коли суспільство ще не було готове до якихось таких радикальних кроків, коли навіть політичні еліти максимум своїх вимог вважали автономію. 

Разом з цим треба віддати належне тим людям, які очолювали українську революцію: вони дуже швидко розвивалися і, попри те, що минув майже рік від початку української революції, перш ніж було проголошено остаточно незалежність, це дуже швидкий темп розвитку. І треба розуміти, що навіть якщо ми й не втримали свою незалежність, це не означає, що ми погано боролися. Насправді українців в боротьбі за незалежність полягло значно більше, ніж представники всіх інших народів, що здобули свою незалежність, разом взятих. Ми билися одразу проти кількох ворогів без жодної зовнішньої підтримки.

30 червня 1941 року Стецько проголошує Акт відновлення Української Держави й українці тоді мали такі сподівання, що німці, які в 1918 році допомагали нам вигнати радянську владу з території України, що можливо вони так допоможуть нам в 41-му році. Взагалі на скільки були можливі ці сподівання та їхня реалізація?

Насправді станом на 1941 рік нацистська Німеччина та Адольф Гітлер не проявляли своїх планів щодо України. Ніде не було сказано, що вони будуть робити на тих територіях, які будуть відвойовані від Совєтського Союзу. Тому сподівання на те, що вдасться повторити українсько-німецький союз з часів кінця Першої світової війни, не були вже такими наївними. На жаль, націоналісти не врахували того, що нова німецька влада була просто сповнена якихось расистських теорій, в яких українці були недолюдьми. Націоналісти також готувалися до варіанту непідтримки нашої незалежності, саме тому згодом їм вдалося так ефектно перейти у підпілля.

Німці ж намагалися не говорити ні так, ні ні. Проголошення Акту 30 червня 1941-го року зірвали оці от спроби німців тримати все в такій невизначеній ситуації, насправді німці не збиралися підтримувати українську незалежність. 

                                                                                                                                              Фото: Андріана Стахів

Зараз же нашими союзниками є Велика Британія, США й інші. Вони нам зараз допомагають боротися, але так було не завжди. Коли по швах тріщав Радянський Союз, в Україну приїжджали Маргарет Тетчер та Джордж Буш і вони відмовляли нас від незалежності

На жаль, західні політичні еліти були неймовірно рософільськими, закоханими у Росію та її культуру. Вони вважали, що Совєтський Союз як нова форма Росії може трохи демократизуватися і тоді всі будуть жити добре. Українці ж для них були чимось несподіваним, те, чого вони навіть боялися. Для них зручніше було продовжувати свої контакти з Кремлем, вони боялися поширення ядерної зброї, вони боялися власне якоїсь війни всередині Совєтського Союзу і вони не вважали, що українці можуть бути якимось достойними союзниками. І це була їхня колосальна помилка – далі довіряти росіянам. Відновившись, в тому числі й коштом Заходу, Росія знов почала війни.

Враховуючи, що зараз ми маємо підтримку, є сподівання, що Захід цей урок засвоїв.

Латвія, Литва, Естонія, коли стали незалежними, почали відзначати День Незалежності, який проголосили ще у 1918 році. У них є два свята: День Незалежності та День відновлення Незалежності. Стецько у 1941 році проголосив Акт відновлення, а ми у 1991 році проголосили Незалежність. Чому?

Якраз в 1941 році перший варіант Акту, який писав Ярослав Стецько, був про  проголошення незалежності. Потім хлопці замислилися і перекреслили слово “проголошення” та написали “відновлення”, зрозумівши, що треба все-таки апелювати до тих форм державності, які були в минулому. У 1991 році трапилося рівно навпаки. Лук’яненко, відомий політв’язень, що написав перший варіант Акту Проголошення Незалежності, писав про відновлення. Проте, далі було питання політичних компромісів з комуністами й більшість у Верховній Раді з цим погодилася і відрізала цю столітню боротьбу українців за незалежність. Такий промах точно можна надолужити якимись фільмами, публікаціями, де говоритиметься, що те, що відбулося 24 серпня 1991 року точно було не вперше. Це була чергова спроба і вона стала успішною завдяки попередньому досвіду.