Написав саундтрек до "Тіней забутих предків": п’ять років без композитора Мирослава Скорика

"Еспресо.Захід" розповість про життя та творчість музичного реформатора, який залишив по собі видатну спадщину.

Життя Скорика: родич Крушельницької, заслання в Сибір та повернення у Львів  

Мирослав Скорик, Фото: Вікіпедія (автор - Григорий Ганзбург)

Мирослав Михайлович Скорик народився 13 липня 1938 року у Львові, що був тоді частиною польської держави, в родині української інтелігенції. Обоє батьків навчалися у Віденському університеті і прищепили синові любов до знань і культури. Мати, Марія-Соломія Охримович, походила з відомої родини, а бабуся Мирослава, Олена Крушельницька-Охримович, була рідною сестрою легендарної оперної співачки Соломії Крушельницької. Саме Соломія розгледіла музичний талант п’ятирічного Мирослава, порадивши відвести його до музичної школи після того, як хлопчик помітив, що її фортепіано "фальшивить" через особливе налаштування для вокалістів.

Варто сказати, що батьки Мирослава, хоч і не були професійними музикантами, але музикували в родинному колі, адже батько грав на скрипці, мати – на фортепіано.

Однак дитинство Скорика було затьмарене репресіями через політичні пертурбації, які принесла Друга світова війна. У 1948 році його родину, як і багатьох представників західноукраїнської інтелігенції, було депортовано до Сибіру. А все тому, що хтось зробив на них донос через те, що вони випускали антирадянські листівки. 

Попри труднощі, юний Мирослав не закинув свого таланту, а чека слушного часу. І такий час настав після смерті диктатора Йосипа Сталіна, тоді репресії частково послабили і Скорик зміг повернутися до рідного Львова. У 1955 році він вступив до Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка, де навчався під керівництвом таких видатних педагогів, як Станіслав Людкевич, Роман Сімович і Адам Солтис. Його дипломною роботою стала кантата "Весна" на слова Івана Франка, яка засвідчила початок його композиторської кар’єри. Після завершення навчання аспірантура Скорика пройшла в Московській консерваторії. Однак завершивши її, він повернувся працювати до Львова, а згодом до Києва. 

Музична кар’єра: від "Тіней забутих предків" до світового визнання

Творчий доробок Мирослава Скорика охоплює найрізноманітніші жанри: від опер і балетів до симфонічних творів, камерної музики та саундтреків до кінофільмів. Його музика поєднує український фольклор, елементи джазу, неокласицизму та авангарду, створюючи унікальний стиль, який став візитівкою його творчості.

Справжнє визнання Скорику принесла музика до фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків " (1964). Параджанов спеціально шукав композитора із заходу України, щоб передати автентичний дух Гуцульщини, і вибір припав саме на молодого Скорика. Його "Гуцульський триптих" став початком "нової фольклорної хвилі" у творчості композитора, а музика до фільму вразила навіть всесвітньо відомого Дмитра Шостаковича.

Ще одним знаковим твором стала "Мелодія ля-мінор", написана в 1982 році для фільму "Високий перевал". Ця композиція стала одним із неофіційних духовних гімнів України, її часто виконують у дні національної пам’яті. Вона уособлює тугу, надію та незламність українського духу.

Скорик також залишив значний слід у театральній музиці. Його опера "Мойсей" за поемою Івана Франка, прем’єра якої відбулася у 2001 році, до речі, за підтримки Папи Івана Павла II, стала важливою подією в українській культурі. Ватикан частково профінансував постановку, а сам Скорик мав честь особисто поспілкуватися з Папою під час його візиту до України.

Серед інших визначних творів – "Карпатський концерт", який поєднує фольклорні мотиви з неокласичними тенденціями, численні концерти для фортепіано, скрипки, віолончелі, а також популярні пісні, такі як "Не топчіть конвалій" і "Намалюй мені ніч", які виконували Софія Ротару та Тіна Кароль.

Скорик також був видатним педагогом і громадським діячем. Він викладав у Львівській і Київській консерваторіях, виховавши таких відомих композиторів, як Євген Станкович та Іван Карабиць. У 2006–2010 роках він був співголовою Спілки композиторів України, а в 2011–2016 роках – художнім керівником Київської опери.

Значення творчості

Творчість Мирослава Скорика – це унікальний синтез української народної музики та сучасних композиторських технік. Він зумів піднести український фольклор до рівня світової класики, зробивши його зрозумілим і близьким слухачам у Європі, Америці, Австралії та інших куточках світу. До речі у 90-х роках він жив і працював у США та Австралії, де дав численні концерти. 

Досі його музика звучить у концертних залах Відня, Нью-Йорка, Лондона, а також у виконанні оркестрів у Німеччині, Франції, Польщі, Чехії та багатьох інших країнах.

Скорик був одним з тих, хто створив музичний портрет України, який відображає нашу історію, дух і прагнення до свободи. Тому його смерть на 82-році життя стала непоправною втратою. Як сказав президент України Володимир Зеленський, Скорик був "генієм нашого часу", а його музика стала частиною "генетичного коду" українців.

Порівняння зі світовими композиторами

Творчість Скорика можна порівняти з доробком композиторів, які, подібно до нього, поєднували національні традиції з сучасними тенденціями. Один із таких – угорський композитор Бела Барток, який також глибоко досліджував фольклор своєї країни, інтегруючи його в симфонічні та камерні твори. Як і Барток, Скорик використовував народні мелодії, але трансформував їх через призму неокласицизму та авангарду, створюючи музику, яка одночасно є локальною і універсальною.

Ще одне можливе порівняння – з Джорджем Гершвіном, американським композитором, який майстерно поєднував джазові елементи з класичною музикою. Скорик, подібно до Гершвіна, експериментував із джазом і популярною музикою. Тому його здатність поєднувати легкість популярних мелодій із глибиною симфонічної музики нагадує підхід Гершвіна. 

Також Мирослава Скорика часто порівнюють із такими митцями, як естонець Арво Пярт чи поляк Генрик Ґурецький – композиторами, які зуміли знайти глибокий зв’язок між національним корінням, духовністю та сучасною мовою музики.

Спадок і вшанування

Ще за життя у 2008 році Скорика удостоїли звання Герой України. А після смерті композитора його ім’я продовжує жити в численних ініціативах. У 2020 році Львівська національна філармонія отримала його ім’я, а в 2021 році було відкрито пам’ятник на його могилі на Личаківському цвинтарі. Того ж року започатковано Всеукраїнський композиторський конкурс імені Мирослава Скорика, який підтримує молодих українських композиторів і продовжує традиції національної композиторської школи.

У 2021 році Скорика посмертно нагороджено відзнакою президента України "Національна легенда України" за його внесок у розвиток національного мистецтва. Його твори залишаються невід’ємною частиною репертуару українських і світових оркестрів, а "Мелодія ля-мінор" продовжує звучати на важливих державних символічних подіях.

Читайте також: Росіянин чи українець: 54 роки тому помер Ігор Стравинський, який творив світові шедеври на Волині