Історія некоронованого короля України: 77 років тому у катівні НКВС загинув Василь Вишиваний

18 серпня 1948 року він помер у Лук’янівській в’язниці в Києві від туберкульозу після багатомісячних допитів і катувань НКВС. Його життя, сповнене любові до українців, боротьби за їх свободу, залишило важливий слід в історії України. Більше про нього розповість "Еспресо.Захід"

Від ерцгерцога до українського патріота

фото: Вікіпедія

Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбург-Лотаринзький народився 10 лютого 1895 року в місті Пула (Австрійське Примор’я, нині Хорватія) в родині австрійського адмірала Карла Стефана Габсбурга та Марії Терезії Австрійської-Тосканської. 

Як наймолодший із шести дітей, Вільгельм зростав у заможній і впливовій королівській родині Габсбургів, але його дитинство було далеким від палацової розкоші. Батьки виховували дітей у спартанському дусі, залучаючи до подорожей Адріатикою, Європою, Африкою та Америкою. 

Вільгельм отримав освіту у Віденському реальному училищі, а згодом у Терезіанській військовій академії у Вінер-Нойштадті (1913–1915), де опанував військову справу та кілька мов, зокрема німецьку, італійську, французьку, англійську та польську.

Інтерес до України в нього з’явився ще в юності, коли родина переїхала до маєтку в Живці (Галичина, нині Польща). Там Вільгельм почув від польської шляхти зневажливі відгуки про українців, яких називали "русинами" та "бандитами". Ці слова зацікавили юнака, і в 17 років він інкогніто вирушив у подорож Гуцульщиною. Проживши 40 днів серед селян у Ворохті та Карпатах, Вільгельм не знайшов "розбійників", а відкрив для себе багату українську культуру, мову та традиції, які назавжди змінили його світогляд.

Захоплення українцями та псевдонім Василь Вишиваний

фото: Вікіпедія

У 1915 році, після закінчення військової академії, у час Першої світової, Вільгельм отримав звання лейтенанта і був призначений командиром сотні 13-го полку уланів у Золочеві (Львівщина), що складався переважно з українців. Під його керівництвом підрозділ ще більше українізувався: він усунув поляків та угорців, замінивши їх українцями, а вояки носили синьо-жовті відзнаки. 

Вільгельм також досконало опанував українську мову, читав твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича та Михайла Грушевського, а також заохочував солдат до національного самовизначення, заявляючи: "Якщо я визнаю себе українцем, ви також можете це зробити".

Саме в цей час українські вояки подарували йому вишиту сорочку, яку він із гордістю носив навіть на офіційних заходах. За цю любов до української культури та патріотизм його прозвали Василем Вишиваним – ім’ям, яке стало символом його ідентичності. 

У 1916 році, досягнувши 21 року, Вільгельм став членом австрійського парламенту, де налагодив контакти з українськими діячами, зокрема Євгеном Петрушевичем і Казимиром Гужковським, підтримуючи ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.

За час Першої світової війни Вільгельм також командував групою Українських січових стрільців (УСС) на Херсонщині (коли УНР підписала Берестейський мир з німцями), де здобув популярність серед місцевих за захист селян від реквізицій окупаційних військ. Його діяльність викликала занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського, який бачив у ньому конкурента. Хоча деякі політики розглядали Вільгельма як потенційного гетьмана чи навіть короля України, він ніколи не прагнув влади, відхиляючи пропозиції очолити повстання проти Скоропадського.

Некоронований король України

фото: Вікіпедія

Вільгельм Габсбург увійшов в історію як "некоронований король" через його відданість українській справі та романтичний образ борця за незалежність. У 1918 році, після Берестейського миру, він брав участь у переговорах, які сприяли визнанню УНР Австро-Угорщиною. Його мрія про автономне українське князівство під протекторатом Габсбургів не здійснилася через розпад імперії, але його внесок у визвольний рух залишився незабутнім. 

Вільгельм також видав збірку україномовних поезій "Минають дні" (1921), присвячену борцям за волю України, що підкреслило його глибоку духовну близькість із українським народом.

Еміграція і життя поза Україною

Після поразки українських визвольних змагань і розпаду Австро-Угорщини в 1918 році Вільгельм залишив Україну. У 1921 році він оселився у Відні, а згодом переїхав до Парижа, де активно підтримував українську діаспору. Він співпрацював із французькою розвідкою, намагаючись протидіяти радянському впливу, та підтримував зв’язки з українськими націоналістами.

Його життя в еміграції ускладнювалося фінансовими труднощами та особистими невдачами, зокрема романом із аферисткою Полетт Куйба, через яку він був змушений покинути Францію в 1935 році.

Під час Другої світової війни Вільгельм перебував у Відні, де проводив антинацистську та антирадянську діяльність, співпрацюючи з ОУН. Ці контакти стали фатальними: у 1947 році радянська контррозвідка СМЕРШ викрала його у Відні (за однією версією – на вокзалі, за іншою – з квартири на Фазангассе, 47). Разом із другом Романом Новосадом його перевезли до Лук’янівської в’язниці в Києві.

Трагічна смерть у катівні НКВС

фото: Фотографії старого Львова

У Києві Вільгельма звинуватили в антирадянській діяльності, співпраці з ОУН, а також із французькою та британською розвідками. Протягом пів року його щоденно допитували, але він заперечував усі звинувачення.

У 1948 році йому винесли вирок – 25 років ув’язнення у Володимирській тюрмі, але до місця покарання він не потрапив. Туберкульоз, загострений катуваннями та суворими умовами ув’язнення, забрав його життя 18 серпня 1948 року в тюремній лікарні Лук’янівської в’язниці. Місце поховання Василя Вишиваного залишається невідомим. 

У 1989 році його посмертно реабілітували.

У підсумку Василь Вишиваний став унікальним прикладом європейського аристократа, який свідомо обрав українську ідентичність і пожертвував усім заради боротьби за Україну. Його ім’я увічнено в меморіальних дошках у Відні та Києві, а також у погрудді на вулиці Іллєнка в Києві. У 2021 році в Харкові відбулася прем’єра опери "Вишиваний. Король України", яка популяризувала його постать. 

Читайте також: Як Українські Січові Стрільці боронили гору Лисоню на Тернопільщині від росіян: 109-та річниця легендарної битви УСС