Від бідних кріпаків до сусідів Медведчука: що відомо про селище Жденієво на Закарпатті, яке голосуватиме за забудову високогір'я Карпат

Селище Жденієво — мальовничий куточок Карпат на Мукачівщині, відомий чистим повітрям, гірськими потоками та лікувальними травами. Проте останні два десятиліття його назва у медіа найчастіше з’являлася через скандальну резиденцію кума Путіна — Віктора Медведчука. А вже понад рік і з новим скандалом — ймовірною забудовою вітряками високогір'я Карпат (земельних ділянок, які юридично належать громаді).

"Еспресо.Захід" розповість детальніше про Жденієво.

Тут, між Полонинським і Горганським хребтами, під вершиною Пікуй, живе близько 1100 мешканців. Колись сюди вели лише вузькі гірські стежки, сьогодні ж до найближчої траси Київ–Чоп — 15 км, а до залізничної станції у Воловці — 26 км. 

Жденієво потопає у зелені: гірські потоки, серед яких Кочилівський, живлять річку Жденівку. Місцеві луки й узлісся щедрі на лікарські трави — іван-чай, чебрець, ісландський мох, звіробій. У сезон тут збирають чорниці, малину, ожину, а грибники полюють на білі гриби. У навколишніх лісах ростуть ясен, горобина, явір, а в підліску — бруслина, жимолость, крушина.

Від злиденних кріпаків до лісопильних гігантів

Вперше Жденієво згадується у XVII столітті, хоча, за деякими даними, історія поселення тягнеться з кінця XVI-го. Спершу воно належало Чинадіївській домінії та шляхті Бручиничів. Тут мешкали кілька вільних родин і 11 родин кріпаків у злиденному стані: перепис 1691 року зафіксував лише два воли та дві корови на все село.

Після поразки повстання Ракоці 1703–1711 років Жденієво перейшло під владу австрійських графів Шенборнів. Саме вони почали масштабно експлуатувати карпатські ліси: збудували тартак з водяним колесом, а згодом — лісопильні заводи, у тому числі парову лісопильню з "передовою" для того часу технікою. Обсяги виробництва були вражаючі — тисячі бочок, дощок, крокв на рік. Прибутки графи рахували у десятках тисяч форинтів, а для селян це означало 12–14-годинні зміни, травми й смерть на роботі.

Революція 1848–1849 рр. і скасування кріпацтва стали для громади справжнім визволенням — старожили розповідали, як на горах палали багаття, а панське знаряддя знищували на знак радості. 

Після Першої світової Жденієво разом із Закарпаттям увійшло до складу Чехословаччини, а після Другої світової — до СРСР. У 1981 році селище отримало статус селища міського типу, який зберігало до 2024-го, коли в рамках декомунізації повернулося до статусу сільського.

Головна архітектурна окраса — мурована базиліка Святого Миколи Чудотворця, зведена у 1904–1918 роках зусиллями всієї громади й майстрів-італійців. Іконостас створив місцевий майстер Іван Русин, ікони писали у Будапешті. Дзвони подарували заможні родини, а останній капремонт храму провели у 1982 році.

Жденієво має кілька версій походження назви. За однією, юнак вирізьбив на дубі для коханої Єви слова "Жди ня, Єво" — і з часом це стало топонімом. За іншою — поселення заснував чоловік, на ім'я Жденько, який утік від кочівників.
Окрім храму, уваги заслуговує ботанічний заказник "Бузок" із рідкісним бузком угорським та вершина Високий Камінь із реліктовими дубами, липами і соснами.

Тінь Медведчука

Понад 120 гектарів гірського лісу, високий паркан і кілька розкішних будівель — так виглядає "Ведмежа Діброва". Ще на початку 2000-х ця територія була призначена під спортивно-оздоровчу базу київського "Динамо". Але місцева влада передала землю приватній структурі "Спорт-Тур", бенефіціаром якої була дружина Медведчука Оксана Марченко.

Схема була проста: офіційно компанія викупила близько 5 гектарів і орендувала ще понад 120 гектарів державного лісу "для облаштування спортивного табору". Неофіційно ж замість бази виріс елітний закритий комплекс. Частину лісу вирубали, територію розширили, а вхід стороннім заборонили. 

Центр "Ведмежої Діброви" — головний дерев’яний палац площею близько 2400 м². Поруч — гостьовий будинок, геліпад, декоративні ставки, каплиця, винний льох, карпатська колиба. Тут навіть облаштували власну ферму для виробництва молочних продуктів, а русло річки частково перепрямували, щоб воно мальовничо оминало головну будівлю.

Усередині — мармурові каміни з позолотою, масивні кришталеві люстри, темні дерев’яні панелі, шкіряні дивани на хутряних килимах. На стінах — мисливські трофеї та картини, у вітальні — мініатюрна залізниця, у підвалі — винний льох, у спа-зоні — джакузі та сауна. Є радянський автомат з газованою водою, тренажерна зала і навіть ліфт.

Коли журналісти потрапили туди у 2022 році, побачили "законсервовану" картину: меблі накриті плівкою, предмети інтер’єру — на місцях, наче господарі просто поїхали на вихідні.

Між іншим, після Революції Гідності у березні 2014 року активісти "Правого сектора" зайняли маєток, щоб запобігти його грабунку. Кілька днів "Ведмежа Діброва" була відкрита для місцевих — люди вперше побачили, що ховається за парканом, але згодом резиденцію офіційно повернули власникам. 

Після затримання Медведчука у 2022 році комплекс арештували й передали в управління АРМА. Актив складається з п'ятьох земельних ділянок та сімох обʼєктів нерухомого майна: спортивно-житлового оздоровчого комплексу, 4 будівель, житлового будинку та господарського блоку. Крім того, до переліку входить і рухоме майно, зокрема: два електрокари, трактор, кухонна та санітарна техніка і меблі.

У 2024-му АРМА оголосила конкурс на управителя та оцінювача "Ведмежої Діброви". Частину майна вже реалізували: два квадроцикли Bombardier і багі Can-Am Traxter продали за понад 900 тисяч гривень — кошти спрямували на потреби оборони. Понад сотню картин із колекції Медведчука передали державним музеям. Втім основна частина майна все ще в очікуванні на нового власника. 

Читайте також: Найбільшу полонину українських Карпат Руну знищують понад 30 кілометрів автодоріг для інфраструктури під незаконні вітряки

Дерибан Вододільного хребта під вітропарк

15 серпня у Жденіївській селищній раді має відбутися сесія, на якій планують розглянути відведення двох земельних ділянок з кадастровими номерами 2121585000:13:001:0001 та 212155000:14:001:0001 для виготовлення технічної документації та проведення інженерно-геологічних вишукувань. Мова йде про території за межами населених пунктів на горі Гостра та північніше сіл Розтока, Кічерний, Перехресний, Буковець.

Ці роботи проводяться в інтересах ТОВ "Вітряний парк Верховинський" і фактично є підготовкою до забудови Верховинно-Вододільного хребта від села Розтока до гори Зелеменний під Буківцем. Загалом під проєкт планують відвести 216 гектарів, включно з державними землями запасу сільськогосподарського призначення. Масштаб майбутньої забудови вражає — під вітряки може піти одна з найбільш мальовничих і природно цінних ділянок гір.

Читайте також: План на знищення Карпат. Як колишня нардепка ОПЗЖ у парламенті лобіює норми для свого колишнього соратника-нардепа?