Сумщина. Грані. Куди на гей-гоп зі Львова не поїдеш

Місцеві любителі історії розповідають про нього, згадуючи етнографічні записи відомої у ХІХ столітті глухівської дослідниці українських старожитностей Пелагеї Литвинової-Бартош – членкині  Наукового Товариства імені Шевченка та Паризького антропологічного товариства, яку ставили (зокрема Михайло Грушевський) в ряд важливих репрезентантів української етнографії. Отже, про що йдеться? Про те, як недобрі діти на цих теренах практикували звичай вивозити взимку в глушину й опускати в глибокий яр своїх немічних батьків, які вже  нічим не могли у господарстві допомагати, а щоби під час спуску старі не могли розбитися чи затриматися на схилі, їх саджали на луб, на якому вони, мов на санях, доходили до дна яру. Звідси і вираз: "садовити на лубок" чи "пора його на лубок".

Цей звичай Пелагея Литвинова-Бартош записала від майже столітньої сільської бабусі, яка свідком його впровадження не була, але теж про нього чула від своїх попередників.  Відразу пригадався володар "Золотої пальмової гілки" – фільм про буття в ізольованому від решти світу маленькому японському селі ХІХ століття, де син заносить свою  70-річну маму за її бажанням на вершину священної гори Нараяма помирати наодинці, бо такий тут уклад життя.

Жесть, звісно. І слава Богу, що то кануло в лету. Однак ще один аргумент, що тільки пізнаючи, можеш оцінити і зрештою, знайти себе.

Мовчанський – нині жіночий –монастир-фортеця (16-19 ст.) у Путивлі. Свого часу був головною резиденцією Лжедмитрія 1. Саме того,  який назвав себе сином Івана Грозного, претендував на московський престол, закохався і згодом одружився з уродженкою Львівщини Мариною Мнішек. Але то вже інакша історія. Собор Різдва Богородиці  називають єдиною пам'яткою стилю "московського бароко" в Україні. Будівля має риси характерні для московської архітектури 16-18 ст. з українськими архітектурними проявами,  тобто тяжіння до висотних баштоподібних композицій.



Фрагмент пам'ятного знака "Сумці" у Сумах, в основі якого  популярна місцева  легенда про козаків, що знайшли на березі річки три сумки з золотими монетами. І саме в  цьому місці заснували місто, назване Сумами, на знак пам'яті про ті є і на гербі міста.

У Сумах хлопці серйозні))))



Що – думаєте – слабо? А от і ні)))))) В Конотопському музеї авіаційної техніки, створеному 2008-го року просто неба на території  колишньої авіаційної військової частини, навпроти авіаремонтного заводу "Авіакон"
Я йшла між цих могил на міському кладовищі Сум, читала написи  і не могла стримати сліз….Меморіал, де поховані ті, хто загинув під час російської агресії на сході України. Далеко не всі… Нічого не пояснюватиму. Просто кину  ще кілька світлин у коменти… Україна – єдина…



Свято-Воскресенський кафедральний собор  у Сумах (1702р.) – перша міська кам’яниця -- тризрубна, трибанна, двоповерхова. Прекрасний взірець козацького бароко, з яким пов'язано багато легенд. Одна з них – про сестру  засновника міста Герасима Кондратьєва Марію, що мала  дуже непростий вибуховий характер і очолила розбійницьку ватагу. Оскільки Марія не мала наміру змінювати спосіб життя, брат наказав замурувати її у стінах тодішньої церкви. Невідомо, чи так було чи ні, але  в 30-х роках ХХ століття студенти сумського будівельного технікуму разом зі своїм  викладачем , досліджуючи церковні стіни, виявили в стіні порожнину. Коли в цьому місці стіну розкрили, то знайшли людський кістяк, який за першого дотику розсипався.



Спроба затишку на одному із сумських балкончиків.
 "Янгол з дитиною" – пам'ятник на могилі доньки "цукрового короля" Російської імперії Павла Харитоненка Зінаїди авторства відомого французького скульптора другої половини ХІХ століття Аристида Круазі. За однією з версій 7-річна дівчинка втопилася у домашньому ставку, за іншою – померла від дифтерії.  Скульптор, який є автором багатьох скульптур в садах Пале-Роялю, Луврі та Паризькій мері вирізьблював обличчя Зінаїди за її фотографіями. Пам"ятник його авторства "Розп'яття"  прикрашає також сусідню могилу – діда Зінаїди і засновника видатного роду цукрозавдочиків, одного з найкрупніших підприємців Російської імперії ХІХ сторіччя та великого філантропа, "батька" Сум  Івана Харитоненка. Ідентичний пам’ятник, тільки виконаний з бронзи, встановлено на могилі самого Аристида Круазі. Мене вразила розповідь, що коли до влади прийшла пролетарська голота, то захотіла стерти з буття і ці пам"ятники. Однак серед численних добрих справ Харитоненків було і заснування та утримання притулків та шкіл для сиріт. Вихованці одного з них – дівочого (а Харитоненки усім давали в руки ще й професію) – на той час уже дорослі жінки реалізувати задумане войовничому пролетаріатові не дали, організувавши цілодобове масове чергування біля могил  своїх благодійників. І тривала та охорона півроку, незважаючи на час доби, погоду та пори року, поки, врешті, тогочасна влада не відмовилася від своєї затії. Спасибі вам, невідомі та мужні жінки.



 У музеї горюнської культури в селі Нова Слобода. Не надуватиму щік – я теж про таку етнічну групу в Україні ніколи не чула. А вона, виявляється, є (компактно проживає у Путивльському районі) і неймовірно цікава. На думку більшості дослідників, це східнослов’янський субетнос, який сформувався на цих землях у XVI столітті та зберіг унікальну самобутню культуру, мову та архаїчні риси в побуті. Музей прекрасний! У кожній його  деталі відчувається  величезна любов до свого. Екскурсію нам провадили по-горюнськи. Цікаво так – якась суміш   української, білоруської та російської. Приміром, "йон", "нясьоть", "пабьог" тощо.  Якщо коли будете у тих краях, не миніть – однозначно не пошкодуєте.  
Монумент жертвам нацизму "Дзвін скорботи", який в селі Нова Слобода відкрили 2004 року. Всі знаємо про трагедію білоруського села Хатинь, де 22 березня 1943 каральні підрозділи за вбивство партизанами кількох німецьких військовослужбовців спалили заживо та розстріляли 149 жителів.  Але на ширший загал нічого невідомо про аналогічну трагедію (правда, значно більших масштабів)  в Україні, де 7 липня 1942 року в селі Нова Слобода карателі розстріляли 586 мирних жителів, з них 70 – діти віком до 10 років. Всі імена загиблих та їхній вік виписані на стінах Дзвона – жінки, підлітки, діти, де є і кількамісячні…

Присісти на лавку неподалік молодого та елегантного Тараса Шевченка. Гарна ідея з цією лавкою!



Троїцький собор у Сумах, який споруджували за ініціативою та на кошти місцевих цукрових магнатів Харитоненків. Однак меценат помер швидше, ніж завершили будівництво  собору, який називають то зменшеною копією Ісакієвського у Санкт-Петербургу собору, то  порівнюють із собором святого Петра у Римі чи собором святого Павла у Лондоні. Харитоненки витратили на будівництво цієї розкішної будівлі неймовірну купу грошей, однак нікого з них у соборі так і не поховали. Храм є найбільшою родовою усипальницею на території України, хоча ніяких поховань у ній немає.



Елегантні розписи у сумському Троїцькому соборі.
Хочеш не хочеш, а на цих теренах голову в храмах (особливо тих, де заправляє Московія), доводиться накривати. Можна, звичайно, " забити", але тоді замість споглядати красу інтер'єрів, воюватимете з місцевими фанатичними бабками-дідками, які стільки нервів з'їдять та негативу виллють на вашу голову, що вже буде не до мистецтва.
Звичайний глухівський безхатько.
Конкурент львівським левам.


Дмитро Бортнянський (видатний український композитор, хоровий диригент, педагог, реформатор духовної музики, перший композитор у Російській імперії, чиї твори стали виходити друком, один із найяскравіших представників європейської світської і духовної музики, чиї твори ніколи не втрачали характерні національні риси) та голуби його рідного Глухова.



Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, заснований  1874 року як учительський інститут. Тут вчилися видатний художник Георгій Нарбут, батько братів Зерових Костянтин Зеров, засновник академічної капели "Думка" Нестор Городовенко, чимало інших знакових людей . Цікаво, що Олександр Довженко який теж тут вчився і  чиє ім'я цей університет тепер має, учнем був далеко ненайстараннішим  і чимало крові педагогам випив J



Такого ви точно не бачили, і я дотепер також.  Унікальна яблуня на околицях Кролевця на території колишньої садиби князів Мещерських, що росте не вгору, а повзе по землі. Ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення, яку офіційно називають  "Яблунею-колонією" і яка має понад 200 років. Колонія розвинулася з існуючого колись єдиного материнського стовбура і тепер займає площу 1 тис. кв. м. Головна особливість яблуні — в унікальному способі розмноження: гілки яблуні з віком хиляться до землі і вкорінюються. Ця особливість яблуні незнана більш ніде – ота здатність дерева до самостійного укорінення гілками, а значить – до продовження життя. Цікаво, що пересаджені в інакше місце деревця починають рости як звичайні.



Усипальниця Скоропадських. Багато років ув'язнений храм, бо тут була колонія. Колонії вже нема, а храм далі ув'язнений. Частинка Свято-Харлампієвського монастиря у Гамаліївці , що вважається однією з національних святинь. Тут було сім поховань роду Скоропадських, серед яких— гетьман Іван Скоропадський та його дружина Анастасія, а також Петро Скоропадський — батько останнього гетьмана України Павла Скоропадського, який взяв булаву в 191-му році, однак  протримав її лише вісім місяців. На сьогодні від поховань гетьманського роду вціліло лише три надгробки. Частину цих поховань у часи, коли в монастирі була виправна колонія, залили бетоном. До слова, монахині  впустили нас до тієї частинки монастиря, де нині моляться, де зараз їхній храм і де зберігаються вцілілі надгробки. Все показали і розказали. Вийшов до нас і священик – нечасто тут бувають люди.


Музей Кролевецького ткацтва у Кролевці. Але ж гарно там!
 Уявила себе кролевецькою господинею.


"Романтичні" руїни Путивля – якраз по дорозі до того місця, де й зараз -- уже в бронзі -- "плаче Ярославна". Певно, нині уже над гіркою долею містечка, слава якого зосталася хіба в минулому.



 Глухів. Вигляд згори.



Ті, що знайшли притулок на території чудового Глухівського археологічного музею. Там їм і місце.
Коли почуваєшся органічно
Вікна одного із найяскравіших витворів українського зодчества XVIII ст. -- Михайлівської церкви в селі Вороніж на Сумщині.
Київська брама Глухівської фортеці.
Ото гуляєш в Глухові по нічному цвинтару і раптом така мара.
Ніч.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.