Що мав би негайно зробити Зеленський в умовах загрози війни – Клімкін

Якщо Путін розпочне відкрите вторгнення в Україну, то відповідь буде дуже коштовною, – запевняють нас і в Євросоюзі, й у США. Але ситуація передбачає й не менш небезпечний сценарій – те, що провокацію забезпечить Лукашенко. В ефірі "Студії Захід" телеканалу "Еспресо" – Павло Клімкін, дипломат, міністр закордонних справ України у 2015-2019 рр. У розмові з Антоном Борковським – про периметр пекучих небезпек і те, які кроки мав би невідкладно зробити Зеленський.
 

Тривають спроби досягнути того чи іншого дипломатичного вирішення проблеми. Зокрема, йдеться про зустріч з міністром Лавровим і державним секретарем США Ентоні Блінкеном. Не важливо навіть, як буде це все запротокольовано, але ми розуміємо, що суть найкраще описав Єнс Столтенберг, секретар Північноатлантичного альянсу, говорячи, що треба готуватися до найгіршого.

На відміну від багатьох зустрічей міністрів закордонних справ, які відіграють радше формалізовану роль (та й, до речі, і в нашому випадку), – і Лавров, і Блінкен точно отримали чіткі вказівки або інструкції на цю зустріч. У них є повноваження обговорювати серйозні питання.

Друге – всі пам’ятають, що тільки Блінкен і Лавров були на закритій частині зустрічі Байдена з Путіним. Ніхто інший там не був присутній. Тому вони в курсі всіх нюансів і конфіденційного обміну думками в Женеві. І вони можуть, якщо, звісно, захочуть (а я впевнений, що захочуть), підбити підсумки. Якщо ви пам’ятаєте, Байден, вибачте за сленг, "поставив на лічильник" Путіна і сказав, що в нього є від 6 до 12 місяців на те, щоб поліпшити свою поведінку. Не потрібно бути найкращим у математиці, щоб порахувати, що якраз зараз шість місяців, і це перший термін, коли Росія може звітувати або не звітувати про те, що зроблено чи не зроблено.

Третій момент – дуже важливо зрозуміти, чого саме Лавров, за інструкціями Путіна, намагатиметься добитися від Сполучених Штатів. Маю на увазі останні заяви Путіна, такого класичного дзюдоїста (ви можете це розглядати навіть у прямому сенсі) – про поділ сфер впливу. Його заява про те, щоби було досягнуто юридичної зобов’язувальної домовленості – хто вступатиме в НАТО, а хто не вступатиме. Завтра Путін почне цю розмову з Європейським Союзом. Потім він почне розмову про економічні питання, потім – про гуманітарні. Тобто моя теза (і це дійсно дуже важливо для того, щоб розуміти, в якій геополітичній м’ясорубці, в якій геополітичній реальності ми перебуваємо) – Путін використовує енергетичну кризу, яку він сам і створив, міграційний шантаж, підняття ставок (оскільки він збиває супутники, накачує ситуацію на Кавказі, в Боснії) для того, щоб почати серйозну розмову про перерозподіл сфер впливу. Цей перерозподіл стосується не тільки нас, він також стосується Кавказу, де Путін хоче витіснити Сполучені Штати, також Середньої Азії, Близького Сходу, Африки. Проте в першу чергу – нас.

Читайте також: "У разі вторгнення в Україну Путін заплатить більше, ніж Гітлер 1939-го", – Метью Брайза

Ми розуміємо, що Сполучені Штати опинилися в надзвичайно непростій ситуації, і повторити афганський кульбіт стосовно України ніхто Байдену, принаймні публічно, не дозволить. Водночас ми чуємо, що заявляє Лукашенко. Можна сприймати це як маячню, можна сприймати як загрозу, а можна – як конкретну путінську вказівку. Тобто розгорнути ядерну зброю, запросити контингент і сприймати будь-які українські події як можливу "провокацію" з боку України для агресії проти Білорусі.

Путін зараз грає велику гру навколо Білорусі. Він хоче створити там систему проросійських партій і контролювати ситуацію в Білорусі на перспективу. Лукашенко це теж розуміє, нікуди він від змін у Конституції Білорусі не дінеться. Він взагалі у вузькому коридорі, куди його загнав Путін. Він зараз повітряний пірат, міграційний бандит і взагалі в цивілізованому світі йому ніхто руку подавати не буде. А от Путін дуже боїться, що йому в цивілізованому світі не подаватимуть руки. Для нього це "понятійне", якщо хочете – "пацанське" розуміння, що він на рівних. Пам’ятаєте, декілька тижнів тому в Конгрес було внесено резолюцію про те, щоб не визнавати Путіна легітимним президентом після 2024 року? Це, до речі, дуже важливий елемент пакета стримування, який зараз готують Сполучені Штати. У нас багато говорять про пекельні санкції. Цих санкцій буде дуже непросто досягти. Це я кажу вам абсолютно відверто. Тобто підвищення рівня санкцій у разі атаки Путіна – так. Але досягнення саме пекельних санкцій, які знищать основу путінського режиму, – поки що я такої готовності і політичної волі в Сполучених Штатах не бачу. Сказати Путіну: "Якщо підеш вперед – ти більше для нас не будеш легітимним з 2024 року" – це насправді більше, ніж ляпас. Це пастка для Путіна, і її для нього приготували як частину пакета стримування.

Тепер повернімося до Лукашенка і до наших "баранів". Лукашенко хоче отримати позицію або президента союзної держави, або керівника парламенту союзної держави. Сісти там ще на багато років і вдавати, що він далі легітимний, оскільки союзну державу не визнавати буде доволі складно. Я ще декілька місяців тому казав, що Лукашенко визнає Крим російським і поїде туди. Після того, як він це зробить, він підніме свою позицію, тобто ставлення до нього частини білоруського суспільства, яке є консервативним. А також частини російського суспільства, від підтримки якого залежить Путін. Не забувайте, що Лукашенко ще є популярним для значної частини російського суспільства. Два роки тому він, до речі, мав майже 60% рейтингу в Україні. Погодьтеся, це чистий розрив мізків. Тепер він це зробить, розіграє таким чином, щоб продати потім підтримку Путіну. Так само, як він розіграє російські війська в Білорусі, які насправді будуть його підтримувати і створять для нього гарантію безпеки. Так само він без проблем, як класичний колгоспник, продасть Росії можливість створювати додаткові загрози для нас із території Білорусі. Тож Лукашенко грає в абсолютно зрозумілу гру для того, щоб не тільки вижити політично, а й вижити як елемент союзної держави. І ми ще почуємо, як він говоритиме про приєднання Донбасу – якщо Путін йому, звичайно, про це скаже. Про приєднання Абхазії. Він ще співатиме "пісню" про "Новоросію". Я не виключаю цього. Йому, вибачте, абсолютно пофіг.

Розуміємо, що Путін його призначив або може призначити певною "військовою торпедою", зокрема для того, щоб Лукашенко виконав роль білоруського "Мотороли". Умовно кажучи, взяв на себе той чи інший казус беллі, ту чи іншу військову провокацію, яка може призвести до ситуації, про яку зараз верещать з кожного російського "чайника": мовляв, Україна готує провокацію, Україна готується напасти на Росію. Відповідно, можливо, цей сценарій. А можливо, буде інший сценарій. Ну, не дай боже, стається та чи інша провокація і після того замість масованого вторгнення російських військ відбудеться той чи інший ракетний обстріл по квадратах.

Маєте рацію. Але, думаю, що в Лукашенка кишка тонка, як-то кажуть, щоб піти на відверту ескалацію з нами. Думаю, що це робитиме Путін, він здатний на будь-яку ескалацію. Як на мене, оцінюючи наміри Путіна, він буде здатний на масштабні провокації після Нового року. І який час він для цього вибере – чи то буде січень, чи то буде кінець зими, чи взагалі він піде на цю опцію після того, як з ним поговорить Байден, – ніхто сказати не може.

Понад те, знаючи і спостерігаючи за Путіним багато років, думаю, що він і сам не знає, який варіант вибере. Він буде гратися в тактичну гру і шукатиме у нас слабкі місця. Як тільки він їх побачить, то відразу, не вагаючись, по них вдарить. Я переконаний, що він на сьогодні готовий і вважає це найкращим збігом обставин, щоб підняти ставки для мілітарної ескалації. Але, повторюся, це не означає, що Путін піде вперед у випадку, якщо ми до цього готові, підготовлені, попереджені, задіяли війська, Нацгвардію, тероборону, розуміємо, де місце кожного. І замість того, щоб зареєструвати всіх, у кого є зброя, ми шукаємо в когось зброю. Тобто ми займаємося чистим маразмом. Нам треба повернутися до простої, зрозумілої, чесної дискусії з людьми. Навіть не дискусії, а спілкування. Сказати "ми не боїмося, ми не панікуємо, але ми готові". І що більше ми готові, то менше шансів у Путіна піти вперед. Другий момент, як я вже говорив, – Путін боїться тільки американців. Тож поки що він буде торгуватися. Тому не варто піднімати ставки, маю на увазі тих, хто зараз розводить галас. Давайте краще підготуємося, зрозуміємо його наміри.

Читайте також: "У Путіна мізерні шанси приєднати ще один шматок України", – Ігор Яковенко

Мене турбує (і мені це кажуть багато експертів, звичайно, конфіденційно), що в Росії думають про підготовку окупаційних адміністрацій – таких, як вони мають на Донбасі. Тобто вони можуть зіграти в цю гру: або зі сходу, або з півдня. А можливо, щоб розпорошити наші зусилля, зроблять це з декількох напрямків. Я от учора спеціально присвятив пару годин російським ЗМІ. Це, звичайно, не найкраще, що буває…

"Не читайте більшовицьких газет перед обідом"… І після обіду не читайте.

Точно. Професор Преображенський у Булгакова прекрасний. Але там кажуть, що українці й "українська хунта" зосередила більш ніж половину своїх сил на Донбасі, а це означає, що вони здійснять якусь військову операцію, завдадуть удару. Одночасно вони спекулюють про те, що в нас зараз у політичному контексті непроста ситуація, і нашу владу може врятувати також тільки підняття ставок. Подивіться на російські телеграм-канали, це в кожному написано. Вони почали свідому кампанію. А ми ж знаємо, кому ці телеграм-канали належать – російським спецслужбам. І те, що вони пишуть однаково, означає, що отримана вказівка розкручувати емоції, піднімати градус протистояння і готувати російське суспільство до можливого конфлікту. Ми всі прекрасно пам’ятаємо, що було з Грузією в 2008 році. Намагаємося передбачати дії Путіна. От ми займаємося маразмом, вибачте. Ми маємо передбачати наші дії на будь-які кроки Путіна і кроки наших партнерів. Ми маємо виробити одну стратегію з американцями і Європейським Союзом. Я знаю, що американці готуються про це сказати, якщо буде ця віртуальна онлайн-зустріч Байдена з Путіним.

Наскільки я розумію, Лавров і Росія готуються до денонсації мінських домовленостей. І другий кейс – чи справді наша теперішня влада робить достатньо для того, щоб, так би мовити, підсилити наш голос у цьому великому євроатлантичному діалозі – між Кремлем, Вашингтоном, Брюсселем і Берліном? Ми тільки кидаємо на амбразуру Кулебу.

Я не почув від Володимира Зеленського стратегії захисту України, захисту українців у цій ситуації. Я можу навести вам декілька простих прикладів.

Ми ж не можемо, як відомий пастушок у казочці волати "Вовки, вовки!", а потім на п’ятий раз ніхто не прибіжить на допомогу. Якщо ми кажемо, що є реальна загроза з боку путінського режиму, давайте хоч не значно, але збільшимо наш військовий бюджет. Якщо в Росії він збільшується майже на 15%, а в нас на 5,95-6%, то ми маємо розуміти, що нам слід свій бюджет збільшити. Це важливий сигнал і для українців, і для наших партнерів, що ми визнаємо – так, загроза є. Давайте серйозно почнемо працювати з територіальною обороною. Путін же боїться не тільки наших Збройних сил, він боїться тих, хто захищатиме кожен клаптик української землі. От я на місці Володимира Зеленського поїхав би на навчання тероборони. На Донбас їде – прекрасно. Але на тероборону хтось має звертати увагу. Для чого тоді закон про національний спротив? А потім шукають у людей зброю калібру 7,62. Так давайте не шукати зброю, а навпаки людей зареєструємо і скажемо, що це захисники, які будуть боротися за кожен сантиметр української землі. І це не гасло, це абсолютно серйозна історія.

Або ще одне, дуже просто вам скажу. Так, є складні і непрості історії. Наприклад: нам потрібен європейський кордон з Білоруссю? Потрібен. Можемо ми отримати гроші від Європейського Союзу на це? Це завдання нашої зовнішньої політики. Але ми не побудуємо його за два місяці, правда? Проте зараз можна ухвалити закон про колабораціонізм. Оскільки люди, які входитимуть до окупаційних адміністрацій, яких зараз готує Росія, вони хто? Колаборанти. От чому цей закон не можна ухвалити зараз, чому його не розглядають як невідкладний? Ми турбуємося про рейтинги. А якщо ми турбуємося про рейтинги, а не про захист України – то це одна історія.

Або, скажіть – чи маємо ми запровадити біометричний контроль усередині країни? Путін видає паспорти, і ми знаємо, що пороздавали паспорти не тільки на окупованій території. А як ми це контролюватимемо? Як ми будемо контролювати тих, хто в’їжджає з Росії, без реальної біометрики? От якщо Путін видає паспорти на окупованій території, хіба ми не повинні запровадити біометрику з Росії? Повинні. А якщо ми не запроваджуємо, то, вочевидь, турбуємося про рейтинги, а не про щось інше. Є абсолютно зрозумілі речі, які можна і потрібно робити, причому саме зараз, чесно ведучи діалог з суспільством.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.