Шароварщина та байрактарщина: чим небезпечні хибні уявлення про українську культуру

За останній рік термін "шароварщина" набув небаченої досі популярності. Щоправда, разом зі стрімким зростанням вживаності цього слова дуже сильно розмилися кордони його значення. Тепер шароварщиною нерідко називають що завгодно, навіть не намагаючись розібратися, чи це справді так. Крім того, після початку повномасштабного вторгнення Росії на додаток до шароварщини з’явилась ще й так звана "байрактарщина" – спекулювання на темі російсько-української війни 

Чим небезпечні ці явища та як відрізнити звичайну імітацію від автентичної української культури? Анастасія Верхола, засновниця і власниця школи української мови "ШУМ", розповіла для "Еспресо Захід" про вплив шароварщини на сучасне суспільство. 

Що таке шароварщина і чим вона відрізняється від байрактарщини?

Шароварщина як підміна автентичної української культури псевдонародними елементами виникла в кінці ХІХ століття, а особливого поширення набула в радянський час, коли про українську культуру можна було згадувати лише як про селянську чи козацьку. Після повномасштабного вторгнення Росії в масовій культурі, зокрема музичній, виникає термін "байрактарщина" як примітивне й однобоке висвітлення воєнної тематики. 

Ці явища схожі, адже пов’язані з примітивізацією і вульгаризацією істинних сенсів, знеціненням справжніх героїв війни, спрощенням трактування трагічних подій з метою просування свого бренду та збагачення. Проте вони й відмінні, адже шароварщина була в радянський час єдиною прийнятною формою представлення української культури, на відміну від багатющої скарбниці фольклору чи етнографії, які є природною ментальною рефлексією соціуму на значущі суспільні події. Натомість байрактарщина пов’язана з миттєвою популярністю патріотичної продукції, часто низької якості, завдяки соцмережам і рекламі.

Чому саме зараз виник такий бум шароварщини, з чим це пов’язано?

Явища, які ґрунтуються на підміні культурних понять, після 24 лютого 2022 року актуалізуються на хвилі патріотизму. Популяризація всього українського з метою протистояння російській агресії, без сумніву, відіграє позитивну роль в об’єднанні українського суспільства. Витвори національної культури допомагають побороти внутрішню напругу та загальнонаціональні ментальні проблеми, створюють потужний національний культурний контент, що стає маркером для розпізнавання бінарної антиномії "чужий – свій". Проте викликом сьогодення є питання – як не перетворити глибоке різноманітне українське мистецтво на бліду спрощену копію?

У яких сферах мистецтва зараз найбільше спостерігаємо ці явища?

Шароварщина вплинула на формування стереотипу про український національний одяг (шаровари, примітивні однотипні вишиванки, пластикові віночки), хоча етнічні костюми українців є дуже різноманітними. Відомо про відмінні за кроєм і технікою вишивки сорочки, запаски, спідниці, горбатки, крайки, череси, жупани, сардаки, кептарі, чільця, хустки, намиста, коралі, ґердани й інші елементи національного одягу. Дітки мали б вивчати їх ще в садочку та молодших класах, у природний спосіб пізнаючи етнографічне багатство свого краю. А мода на перешивання елементів автентичних вишиванок на сучасні сорочки чи сумки викликає глибоке розчарування.

Музична шароварщина заполонила соцмережі та ЗМІ, а глибинна автентична музика стала цілком раритетною. Чому б не пропагувати у мас-медіа таких виконавців, як "Онука", "ДахаБраха", Мар’яна Садовська, Уляна Горбачевська, Наталя Половинка? Національне телебачення мало б частіше показувати концерти наших танцювальних колективів, які виконують не лише гопак, а й інші мистецькі композиції. А виконання народних пісень у супроводі акордеона викликають у моїй свідомості неймовірну тугу за народними капелами із супроводом оркестру народних інструментів. Шароварщина панує у кулінарних шоу, де пропагують сало, вареники, галушки, горілку.

Особливо пригнічує недоречне використання елементів національної символіки в рекламі, торговельних марках, сувенірній продукції, мемах, адже так відбувається знецінення наших національних кодів.

Які існують маркери шароварщини?

На жаль, українську культуру сьогодні здебільшого репрезентує шароварщина, головними ознаками якої є примітивність, спрощення, вторинність, несмак, вульгарність. Натомість для підтримання бойового духу та віри в перемогу нам потрібний патріотичний креатив, укорінений у нашу національну пам'ять, виплеканий багатогранними національними традиціями.

Чи становить байрактарщина таку ж загрозу, як шароварщина?

Сьогодні людям необхідно виплеснути емоції від пережитого горя та згуртуватися завдяки патріотичним гаслам. Тому виникнення пісень про "байрактар", пса Патрона – це природне явище. На жаль, такі вияви попкультури не заглиблюють нас у проблематику, не дають можливості оцінити внесок кожного героя для перемоги, накидають поверхове ставлення до воєнних подій у державі. Та суспільство має насититися різними проявами культурних переживань і таким чином перейти до наступної стадії розвитку якіснішого контенту.

Наскільки небезпечні ці явища для культури загалом і як їх викорінювати?

Явища шароварщини та байрактарщини не зникнуть в умовах сучасної попкультури та можливостей поширення у соцмережах. Проте наша нація мужніє, зростає, пізнає себе і шукає способів вияву своїх патріотичних почуттів. З одного боку, культура потребує свободи для втілення креативних ідей, а з іншого – Українська держава як постколоніальна, в якій нівелювали культуру, забороняли мову, фізично винищували основу нації – селянство (голодомором) та національну еліту (репресії науковців, письменників, митців), повинна сприяти розвитку якісної української культури, проводити освітні та виховні заходи.

Варто зазначити, що українська культура є неймовірно різноманітною у будь-яких своїх проявах, і те, що зазвичай навіть українці знають лише спрощений її вигляд – це справжній злочин. Нам варто цікавитися своєю культурною спадщиною, розвивати та оберігати її, а не сприяти її асимілюванню з образами, спотвореними шароварщиною.

Розмовляла Діана Кільян