Про банальний баланс

Я задумалася про це якогось вечора, коли одна письменниця надіслала у приват запрошення на презентацію своєї книги о першій ночі. А перед тим я мала один із тих скажених днів у редакції, після яких смерть сприймається як благо.

Сьогодні неділя, і в мене було чотири пропозиції провести день у робочих зустрічах. І я всі їх скасувала. Просто так. Зранку була в церкві, потім мала приємні посиденьки в кафе з подругами, цілувала кота, читала книжку й малювала ескіз ляльки, яку днями шитиму. З погляду сучасного світу, не робила нічого важливого, нічого такого, щоб пожертвувати робочими зустрічами. Я лузер, сучасною мовою кажучи.

Люди, невже ви думаєте, що я однаково продуктивна о 10 ранку й о 10 вечора? От усі читають Стрелекі і Чопру, але чомусь не розуміють, що людина не в силах працювати 12 годин на добу. Або вона просто не хоче працювати 12 годин і цей її вибір треба поважати.

Перепрошую, якщо у вас складається враження, що я – супержінка.

Але навіть звичайний дощ може вивести мене з ладу. Я сама варю їсти, пуцую унітаз, доглядаю квіти й кота, і мені не ок займатися роботою цілодобово. Кожне ваше повідомлення в месенджері після 19-ї – це зайвий сплеск інсуліну в крові.

Я не хочу бігти до смартфона, коли Ірис приніс мені свою здобич з куща лаванди.

Не хочу переривати собі насолоди писати оповідання.

Не хочу, щоб мені пригорав ревеневий пиріг.

Не хочу пропустити захід сонця у Винниках, коли так затишно на лоджії, яку я довго облаштовувала. У раю не буде заходів сонця, тому хочу встигнути надивитися на них тут.

Я живу тут-і-тепер, і жоден ваш мегапроект не вартує того, щоб псувати мені вечір. Для вас це цілий світ, але не для мене. У мене в той час інший, свій світ.

Просто я маю право не працювати по 12 годин. І я собі це прощаю.

Ніхто не давав вам права відбирати мій час на відновлення. Що аж такого термінового, що ви не можете дочекатися завтрашнього ранку? Хтось умирає? Народжує? Перепрошую, але не вмію писати текстів, які замінюють реанімацію чи мають аналгезуючий ефект. Ви собі нагадали про щось о 21 годині – це не причина мені писати чи телефонувати в цю саму секунду. Зробите це завтра з 10 до 19 години й у робочі дні тижня.

Якщо ви не працюєте в лікарні швидкої допомоги, то всі ваші "термінові" завдання можуть почекати до завтрашнього ранку. Просто напишіть собі це на холодильнику.

Бо якщо ви маєте копицю роботи о 22 годині, це означає лише одне – ви не вмієте розпоряджатися ні своїм часом, ні часом найманого працівника. Тобто це ваші проблеми, а не мої.

Важко повірити, але я люблю свою роботу. Але є ще дуже багато речей, які я теж люблю і хочу мати на них час.

І за 12-годинне сидіння я дуже сильно поплатилася проблемами зі здоров'ям. Тому зараз хочу мати час на банальний баланс, фізичні вправи, читання й солодке нічогонероблення.

Я проваляла дурня нині цілий день. Працюватиму завтра. Неділя – від "не ділати" (церковнослов’янська forever!). Знаєте, я така вся успішна не тому, що цілодобово працюю. Мої будні минають у трудах, але матеріальні блага я здобула не тому, що працювала до самозабуття 12 годин на добу. Вибачте, якщо розчарувала. Вибачте, гуру і лайфкоучі, що обламую вам весь кайф, але я маю це сказати.

Я просто живу так, що вчуся виконувати коучингові штуки, які колись помістилися одному чувакові на глиняних табличках. Правда, я ще жодної не дотрималася, але дуже хотіла б.

Якось так виходить, що коли не працюю в неділю, то менше хворію і стягую всяких неприємнощів на свою голову. Ще й маю час на споглядання світу на розкішній лоджії, споживання кави з подругами, цілування кота, шиття тильд, читання і писання-для-себе.

Хочу робити щось для внутрішнього користування. Щоб було більше книг, більше часу на споглядання сотвореного світу, гладження трави й кота, нові сюжети і головні слова, випікання тістечок і творення нових ляльок.

Іду жити життя, поки ще не робочий день.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.